5 лютого 2019 року місто Київ
справа № 753/293/17
апеляційне провадження № 22-ц/824/802/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Головачова Я.В.,
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Леонтюк Л.К. від 9 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 лютого 2015 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю належного йому на праві власності автомобіля марки Hyundai, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіля марки Peugeot, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4
Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_4, який постановою Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2015 року визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 (власник автомобіля Peugeot, державний реєстраційний номер НОМЕР_2), на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ "СК "Українська транспортна страхова компанія" згідно полісу № АІ 4530068 від 10 листопада 2014 року.
Вартість фактично понесених витрат на проведення відновлювального ремонту автомобіля марки Hyundai, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, склала 57 727 грн. 44 коп.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року з ПрАТ "СК "Українська транспортна страхова компанія" на користь ОСОБА_3 стягнуто страхове відшкодування у розмірі 32 184 грн. 04 коп., кошти за транспортування автомобіля у розмірі 450 грн. та пеню у розмірі 10 725 грн. 41 коп.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів різницю між вартістю матеріального збитку та вартістю страхового відшкодування, що складає 23 543 грн. 50 коп., а також втрату товарної вартості транспортного засобу у розмірі 10 000 грн.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальні збитки, завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 23 543 грн. 50 коп. та суму втрати товарної вартості транспортного засобу в розмірі 10 000 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 551 грн. та судові витрати у розмірі 630 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що судом безпідставно стягнуто матеріальні збитки з відповідачів у солідарному порядку, оскільки шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, має відшкодовувати особа, яка є її винуватцем, а не власник автомобіля; судом не було витребувано та досліджено звіт № 13/01/16 від 12 січня 2016 року про розрахунок вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, а тому безпідставно встановив розмір матеріального збитку, який підлягає стягненню на користь позивача; розмір втрати товарної вартості транспортного засобу (10 000 грн.) не підтверджується жодним доказом, а тому задоволенню також не підлягає; ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 8 000 грн. в рахунок компенсації спричиненого збитку, та в разі виплати страховою компанією ОСОБА_3 страхового відшкодування, останній зобов'язався не предявляти претензій до ОСОБА_4
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд не повинен брати до уваги надану представником відповідача копію розписки, оскільки вона є новим доказом, а відповідач не був позбавлений можливості подати його у суді першої інстанції.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом установлено, що 23 лютого 2015 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю належного йому на праві власності автомобіля марки Hyundai, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіля марки Peugeot, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4
Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_4, який постановою Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2015 року визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 (власник автомобіля Peugeot, державний реєстраційний номер НОМЕР_2), на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ "СК "Українська транспортна страхова компанія" згідно полісу № АІ 4530068 від 10 листопада 2014 року.
Вартість фактично понесених витрат на проведення відновлювального ремонту автомобіля марки Hyundai, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, склала 57 727 грн. 44 коп.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року з ПрАТ "СК "Українська транспортна страхова компанія" на користь ОСОБА_3 стягнуто страхове відшкодування у розмірі 32 184 грн. 04 коп., кошти за транспортування автомобіля у розмірі 450 грн. та пеню у розмірі 10 725 грн. 41 коп.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що з відповідачів підлягає стягненню у солідарному порядку матеріальна шкода в розмірі 23 543 грн. 50 коп., яка становить різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та виплаченою страховою компанією сумою страхового відшкодування, а також втрата товарної вартості транспортного засобу в розмірі 10 000 грн.
Проте повністю з таким висновком суду погодитися не можна.
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У разі якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, то її відшкодування відбувається на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Тобто у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
За змістом ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 Правил дорожнього руху України).
Як убачається з матеріалів справи, на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 володів (керував, експлуатував, використовував за цільовим призначенням) автомобілем Peugeot, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на підставі посвідчення
водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а відповідно і є володільцем цього транспортного засобу у розумінні ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Ураховуючи викладене, на ОСОБА_1, як власника транспортного засобу, не може бути покладена відповідальність солідарно відшкодувати шкоду, завдану іншою особою (ОСОБА_4), яка на відповідній правовій основі керувала транспортним засобом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають понесені останньою судові витрати, а саме: 320 грн. за подачу заяви про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року та 826 грн. 80 коп. за подачу апеляційної скарги (150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (551 грн. 20 коп.).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задовольнити частково.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року
в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та судових витрат скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В іншій частині заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_4) судовий збір в сумі 1 179 грн. 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 8 лютого 2019 року.
Головуючий Судді: