ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 лютого 2019 року Справа № 906/66/17
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Огороднік К.М. , суддя Дужич С.П.
при секретарі судового засідання Левчук І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" на рішення господарського суду Житомирської області від 17.12.2018р. (повний текст - 22.12.2018р.) у справі №906/66/17 (суддя Вельмакіна Т.М.)
за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"
до Фізичної особи - підприємця Веселовського Геннадія Павловича,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -
1) Коростишівської міської ради,
2) Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради,
про стягнення 132940,80грн. (з урахуванням заяви №271 від 05.09.2018р.)
за участі представників:
позивача - директор Невисевич М.В. (паспорт НОМЕР_1 від 10.10.1996р.) (в режимі відеоконференції);
відповідача - Слівінський А.О. (посвідчення НОМЕР_2 від 26.06.2014р.); Веселовська Ю.В. (довіреність б/н від 28.09.2017р.);
третьої особи-1 - не з'явився;
третьої особи-2 - Шуневич Л.І. (довіреність №1 від 14.03.2018р.) (в режимі відеоконференції);
Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця Веселовського Геннадія Павловича 132940,80 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування торговим місцем.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.02.2017р. позов Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" задоволено. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Веселовського Геннадія Павловича на користь позивача 58128,00грн неустойки та 1600,00грн. судового збору. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку (т.1, арк.справи 67, 68).
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2017р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Коростишівську міську раду (т.1, арк.справи 114).
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.10.2017р. рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2017р. залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2018р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.10.2017р. та рішення господарського суду Житомирської області від 28.02.2017р. у справі №906/66/17 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.
Скасовуючи рішення господарського суду Житомирської області від 28.02.2017р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.10.2017р. у справі №906/66/17, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст.614 Цивільного кодексу України. ... За приписами статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. ... Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про те, що орендодавець (позивач) у строк, встановлений статтею 764 Цивільного кодексу України, заперечував проти дій відповідача щодо користування спірними об'єктами оренди. Водночас, матеріали справи не містять і документів про виконання відповідачем свого обов'язку, визначеного у п.4.3.8 договору, згідно з яким останній зобов'язаний у 7-денний термін звільнити об'єкт оренди та повернути його орендодавцеві, що цілком узгоджується із зазначеними вище положеннями ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України. Встановлення факту користування орендарем спірними об'єктами за відсутності заперечень орендодавця з цього приводу є істотними обставинами справи, дослідження яких є необхідним для правильного вирішення спору у справі. Проте, суди належної уваги цьому не приділили, обмежившись лише посиланням на п.6.3 договору. Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" про стягнення неустойки з відповідача, починаючи з 01.01.2016р., суди попередніх інстанцій не надали також належної оцінки п.4.3.8 договору, у якому визначено 7-денний строк на вчинення ФОП Веселовським Г.П. відповідних дій, у сукупності з положеннями цивільного законодавства, якими врегульовано питання строку виконання зобов'язання та правових наслідків невиконання чи неналежного виконання такого зобов'язання боржником.
Відповідно до ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
06.09.2018р. до суду першої інстанції від директора ПК "Кооперативний ринок" надійшла позовна заява №271 від 05.09.2018р., з врахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 11.04.2018р., з додатками. Згідно вказаної заяви позивач збільшив період нарахування неустойки та просив стягнути її у збільшеній сумі - 132940,80 грн. (т.2, арк.справи 58-61).
Суд першої інстанції розцінив вказану заяву як заяву про збільшення розміру позовних вимог та ухвалив прийняти до розгляду (т.2, арк.справи 97). Спір вирішується з урахуванням заяви №271 від 05.09.2018р.
Ухвалою суду від 16.11.2018р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради. Вказаною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.12.2018р. у справі №906/66/17 (т.2, арк.справи 227-231) відмовлено у позові Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" до Фізичної особи - підприємця Веселовського Геннадія Павловича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Коростишівської міської ради, 2) Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради про стягнення 132940,80грн. (з урахуванням заяви №271 від 05.09.2018р.).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т.3, арк.справи 6,7).
В скарзі апелянт, зокрема, зазначає, що матеріали справи не містять документів про виконання відповідачем свого обов'язку, визначеного у п.4.3.8 договору, згідно яким останній зобов'язаний у 7-денний термін звільнити об'єкт оренди та повернути його Орендодавцю, що цілком узгоджується із положенням ч.1 ст.785 ЦК України.
Враховуючи дані обставини, позивачем надано суду повідомлення №61 від 12.01.2016р. та опис цінного листа, в якому зазначено, що на ім'я Веселовського Г.П. на адресу АДРЕСА_1 направлено повідомлення №61 від 12.01.2016р. і стоїть штемпель поштового відділення 12.01.2016р. і підпис відправника, хоча ст.764 ЦК України не передбачає, в який саме спосіб орендодавець має заперечувати про продовження терміну договору. Тому в договорі передбачено п.6.3 і надана практика суду у справі №906/282/17, яке вступило в законну силу і який вважає, що положення п.6.3 договору в частині припинення договору по закінченню терміну його дії кореспондується з положенням ч.2 ст.291 ГПК України.
Судом не прийнято дані докази, які підтверджують заперечення орендодавця щодо продовження користування об'єктом оренди і тому суд вважає безпідставним звернення позивача до суду про стягнення з відповідача неустойки згідно ч.2 ст.785 ЦК України.
Апелянт вважає помилковим твердження суду першої інстанції, що договірні відносини продовжено на підставі ст.764 Цивільного кодексу України, тому що доказом продовження договірних відносин могла б бути сплата відповідачем орендної плати, але таких доказів не надано. Крім того, суду надано позивачем інші докази про те, що на протязі січня 2016 року відповідачу наголошувалось про те, що договір припинений 31.12.2015р. (довідка про оголошення повідомлення №61 по радіо на ринку; акт про те, що Веселовський Г.П. відмовився від отримання даного повідомлення в присутності комісії).
Звертає увагу, що відповідач наполягає на тому, що він проводить господарську діяльність і досі на ринку тільки на землі Коростишівської міської ради, але жодних доказів не надав на оренду землі, і тому суд вирішив, що він знаходиться в договірних відносинах з позивачем, хоча в судовому засіданні відповідач наголошував на те, що договірні відносини припинені 31.12.2015р.
Скаржник вважає помилковим висновок суду про можливість в даному випадку застосувати ст.764 ЦК України, тому що дана стаття передбачає таку можливість по закінченню строку договору №184, але дія даного договору є припинена на підставі п.6.3. «Закінчення строку», і його припинення є різними поняттями.
В будь-якому випадку, відповідач був обізнаний з даною обставиною, але і досі проводить господарську діяльність на ринку, не сплачуючи коштів, тим самим за своєї недобросовісної поведінки має перевагу, і саме з його вини об'єкт оренди до сьогодні не звільнений.
Доказом вважає журнал реєстрації вихідної кореспонденції за 2016 рік, в якому зареєстровано повідомлення №61 від 12.01.2016р., що є свідченням того, що позивач направляв відповідачу повідомлення.
На підставі викладеного просить суд постановити рішення, яким скасувати рішення Господарського суду Житомирської області по справі №906/66/17 від 17.12.2018р., підписаного 22.12.2018р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.01.2019р. (№01-23/906/66/17/153/19) витребувано матеріали справи господарського суду Житомирської області.
22.01.2019р. матеріали справи надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду 22.01.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок". Розгляд апеляційної скарги призначено на 06 лютого 2019р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.
У судове засідання 06.02.2019р. представник Коростишівської міської ради не з'явився, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку (т.3, арк.справи 22).
Враховуючи положення ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника Коростишівської міської ради.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 06.02.2019р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.
Представники відповідача заперечили проти доводів апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважають, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що винесене з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник третьої особи - Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради підтримала позицію представників відповідача та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що винесене з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
31.12.2013р. між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (позивач, орендодавець) та Приватним підприємцем Веселовським Генадієм Павловичем (відповідач, орендар) укладено Договір оренди №184 (т.1, арк.справи 15, 16), предметом якого сторони визначили торгівельні майданчики №147 та №148 загальною площею 18 кв.м і 18 кв.м, місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку (далі - об'єкт оренди).
Відповідно до п.1.3. Договору, об'єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності.
Згідно п.3.1. Договору, орендна плата складає 1038,60 грн., 1038,60 грн. на місяць та вноситься орендарем на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця до 10 числа місяця, за який проводиться оплата.
Договір укладено на 1 рік і діє з 01.01.2014р. до 31.12.2014р. включно (п.6.1 договору).
Додатковою угодою від 28.01.2015р. (т.1, арк.справи 17) сторони пролонгували Договір №184 на термін з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що орендар не виконав умови п.6.3. договору, не подав заяву про намір укласти договір, тому, відповідно до його п.6.1, договір діяв до 31.12.2015р.
У позові зазначав, що згідно п.7.4 Договору, відповідачу направлялося повідомлення №61 від 12.01.2016р. про припинення договору з 31.12.2015р. Однак, орендар не виконав умови ч.1 ст.785 ЦК України і продовжує використовувати торговельні майданчики в своїй господарській діяльності без договору, тому на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, йому нараховано неустойку, яка за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. склала 49852,80грн.
У заяві №271 від 05.09.2018р. (т.2, арк.справи 58-61) позивачем збільшено розмір позовних вимог до 132940,80грн, зазначивши, що відповідач і на даний час використовує торгівельні майданчики, навмисно не укладає договір оренди, помилково вважаючи, що має укласти договір оренди з Коростишівською міською радою, стверджуючи, що позивач надає в оренду земельну ділянку а не торгівельні майданчики. Вважає, що питання про право на земельну ділянку має оскаржувати саме власник земельної ділянки - Коростишівська міська рада.
Позивач вважає, що вина відповідача є доведеною, оскільки невиконання зобов'язань цивільного законодавства з метою використання торгових майданчиків №147 та №148 в своїй господарській діяльності свідчить про наявність умислу у відповідача.
Відповідач, в свою чергу, стверджує, що після закінчення строку дії договору, у передбачений 7-денний строк, об'єкт оренди було повернуто, однак акт приймання-передачі не складався, враховуючи, що таке зобов'язання не встановлено як договором так і господарським та цивільним кодексами. Стверджує, що доказом повернення об'єктів оренди одразу після закінчення строку дії договору є акт демонтажу тимчасової торгівельної конструкції, а також акт виконаних робіт з такого демонтажу підрядником. Вважає, що саме фактичною відсутністю такої конструкції на об'єктах оренди пояснюється відсутність з моменту закінчення строку дії договору будь-яких претензій та заперечень позивача стосовно продовження користування торговельними майданчиками. Стверджує, що не міг не повернути вказані об'єкти, оскільки відповідно до п.4.2.5 Договору, його конструкції було б переміщено у примусовому порядку. Зауважує, що якби не повернув об'єкти оренди, договір вважався б продовженим на той самий строк в силу ст.764 ЦК України.
За вказаного, відповідач вважає стягнення неустойки є неправомірним.
Пояснює, що долучене позивачем до матеріалів справи повідомлення від 23.01.2015р. №78 не свідчить про висловлення заперечень з моменту закінчення договору 31.12.2015р., оскільки Додатковою угодою до договору оренди сторони пролонгували орендні відносини до 31.12.2015р. Довідка позивача про те, що ним засобами гучномовця було оголошено відповідне повідомлення, на думку відповідача, не може бути належним доказом у справі, вважає його сфальсифікованим.
Крім того, відповідач вважає, що безспірним доказом того, що після закінчення строку дії договорів позивача з суб'єктами господарювання, останній не висловлював жодних заперечень з приводу продовження користування ними, є публічна оферта позивача - повідомлення позивача від 19.02.2016р. №24 (т.2, арк.справи 144).
Відповідач стверджує, що подане позивачем повідомлення №61 від 12.01.2016р., згідно якого позивач заперечує щодо продовження користування відповідачем об'єктів оренди, є сфальсифікованим та на його адресу не направлялося.
Сфальсифікованим відповідач вважає і акт від 10.09.2018р., підписаний бухгалтером, контролером і керівником позивача, про перебування конструкцій на торгівельних майданчиках. Стверджує, що металеві конструкції ним було демонтовано одразу після закінчення строку дії договору та переміщено на належну Коростишівській міській раді земельну ділянку, доказами чого є довідки Коростишівської міської ради, акт демонтажу металевих конструкцій та акт виконаних робіт з демонтажу металевих конструкцій.
Також відповідач зазначав, що його торгівельні конструкції перебувають на зовсім іншому місці на ринку, як з дозволу власника земельної ділянки - Коростишівської міської ради, так і суб'єкта господарювання, який уповноважений місцевою владою здійснювати діяльність ринку - Комунального підприємства "Міський ринок".
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, враховуючи вказівки, що містяться в Постанові Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №906/66/17, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України та ст.283 Господарського кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
З укладеного сторонами договору оренди від 31.12.2013р. №184 вбачається, що предметом договору є торгівельні майданчики №147 та №148 загальною площею 18 і 18 кв.м., місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку (п.1.1. Договору). За пунктом 6.1. Договору, останній діяв з 01.01.2014р. до 31.12.2014р. Додатковою угодою від 28.01.2015р. сторони пролонгували Договір від 31.12.2013р. №184 на термін з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.
Підставою звернення позивачем до суду стало нарахування неустойки на підставі ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, у зв'язку з використанням відповідачем торгівельних майданчиків після закінчення строку дії договору оренди від 31.12.2003р.
Як закріплено в ст.785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Як вірно відмічено судом першої інстанції, враховуючи, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних відносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст.614 Цивільного кодексу України.
Так, ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України обумовлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, необхідно встановити існування обставини, за яких орендар зобов'язаний був передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав, тобто необхідно дослідити наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст.614 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд України у своїх висновках зазначав, що для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014р. у справі №3-70гс14.
Пунктом 4.3.8. Договору оренди сторони визначили, що орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання Договору у 7-ми денний термін звільнити об'єкт оренди та повернути його орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини орендаря.
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем п.4.3.8. Договору, згідно якого останній зобов'язаний у 7-денний термін звільнити об'єкт оренди та повернути його орендодавцеві.
Наданий позивачем Акт (т.2, арк.справи 94) про те, що павільйон, розміщений на торгівельних майданчиках №147 і №148 не демонтовано та використовується Веселовським Г.П., судом першої інстанції вірно визнано неналежним доказом, оскільки останній складено в односторонньому порядку.
Також, як вірно зазначено місцевим господарським судом, на наявному у матеріалах справи відеозаписі (т.2, арк.справи 95) не можливо ідентифікувати зображену металоконструкцію.
Долучений відповідачем до матеріалів справи Акт про демонтаж торгівельної конструкції ФОП Веселовського Г.П., що розміщувалась на території ринку в м.Коростишеві за адресою: вул.Шевченко, 40 (т.2, арк.справи 104, 105) також не можна вважати належним доказом звільнення орендованого приміщення, оскільки останній складено в односторонньому порядку відповідачем.
Судом першої інстанції також вірно відмічено, що посилання відповідача на те, що Ринок не є власником земельної ділянки, на якій розташовані торгівельні майданчики судом, не слід приймати до уваги, оскільки використання торгівельного місця не є тотожним використанню земельної ділянки. Правовідносини між Підприємством Коростишівської райспоживспілки" "Кооперативний ринок" та Коростишівської міської ради щодо земельної ділянки не впливають на предмет доказування у даній справі та не мають правового значення для даного спору.
В матеріалах справи відсутні докази орендних відносин з КП "Міський ринок" як на підтвердження переносу конструкцій на територію останнього, так і щодо оплати послуг.
При цьому, взято до уваги, пояснення представника відповідача стосовно того, що ним і на час розгляду справи здійснюється господарська діяльність в межах земельної ділянки, на якій позивач передає в оренду торговельні майданчики.
Водночас позивачем не доведено наявності обставин, за яких у орендаря виник обов'язок повернути майно, що було предметом оренди, оскільки матеріали справи не містять доказів припинення дії договором оренди.
Частиною 2 статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації (викупу) об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.
Пунктом 6.3. Договору сторони визначили, якщо орендар має намір укласти Договір на наступний строк, він зобов'язаний не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору подати Орендодавцю письмову заяву з додаванням копій правовстановлюючих документів. За умови відсутності в орендодавця заперечень Договір може бути пролонгований на той такий же термін. В іншому випадку Договір припиняє дію відповідно до п.6.1.
Разом з тим, на вказані відносини поширюють свою дію приписи ст.764 Цивільного України, яка в імперативному порядку встановлює, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зі змісту ст.ст.759, 763, 764 ЦК України, ч.2 ст.291 ГК України, ч.2 ст.17 та ч.2 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження заперечення орендодавця щодо продовження користування об'єктами оренди, висловлені протягом одного місяця з дня закінчення строку дії договору.
Надане позивачем повідомлення №61 від 12.01.2016р. (т.2, арк.справи 71) не можна вважати належним доказом повідомлення відповідача про припинення договору оренди, з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" від 05.03.2009р. №270 (зі змінами і доповненнями) передбачено, що розрахунковим документом, який підтверджує факт надання послуг поштового зв'язку, є документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми і змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Відповідно до пунктів 59, 61 зазначеної Постанови, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрiшнiх поштових відправлень з оголошеною цiннiстю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примiрниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевiрити вiдповiднiсть вкладення опису, розписатися на обох його примiрниках i проставити вiдбиток календарного штемпеля. Один примiрник опису вкладається до поштового вiдправлення, другий видається вiдправниковi. На примiрнику опису, що видається вiдправниковi, працiвник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.
З вищенаведеного вбачається, що належним доказом відправлення документів є опис вкладень у поштовий конверт та документ, який підтверджує надання поштових послуг, зокрема, касовий чек, розрахункова квитанція тощо.
Однак, позивачем не надано документ, який підтверджує надання поштових послуг, а надана позивачем копія опису вкладення до цінного листа (т.2, арк.справи 70) не містить номеру поштового відправлення, що було вірно відмічено судом першої інстанції.
Наданий відповідачем журнал реєстрації вихідної кореспонденції за 2016 рік (т.2, арк.справи 179,180,) не можна вважати належним доказом такого відправлення, оскільки останній не дає можливості встановити змісту повідомлення та достовірно встановити саме фактичне виконання такого направлення.
До цього ж, зазначені докази, які є визначальними при вирішенні даного спору, подані позивачем лише при новому розгляді справи.
З огляду на викладене, враховуючи положення статей 284 Господарського кодексу України та 764 Цивільного кодексу України, беручи до уваги те, що позивачем не надано належних доказів надіслання листів відповідачу про припинення Договору протягом місяця після закінчення строку договору, господарський суд Житомирської області дійшов вірного висновку про те, що Договір продовжив свою дію.
Відповідно, відсутні підстави для нарахування неустойки, згідно ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України.
Враховуючи, що позивачем не доведено припинення орендних відносин з вказаних ним підстав та не доведено виникнення у відповідача обов'язку повернути орендоване майно, а відповідно і його вини у такому неповерненні, тому у задоволенні позовних вимог відмовлено правомірно.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на правову позицію, викладену у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2018р. у справі №906/282/17, оскільки відповідно до ч.7 ст.75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
При цьому, на виконання ч.5 ст.310 ГПК України, колегія суддів прийняла до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2018р. у справі №906/66/17.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").
Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" на рішення господарського суду Житомирської області від 17.12.2018р. у справі №906/66/17- залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 11.02.2019р.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Дужич С.П.