ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
08 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 915/557/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лавриненко Л.В.
суддів Аленіна О.Ю., Філінюк І.Г.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Миколаївського міжрайонного управління водного господарства
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018 р.
по справі № 915/557/18
за позовом Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" м. Миколаїв
до Миколаївського міжрайонного управління водного господарства
про стягнення 8 034,32 грн., -
суддя суду першої інстанції: Коваль С.М.
час та місце ухвалення рішення: 08.11.2018 р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області
повний текст складено та підписано: 19.11.2018 р.
Ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївського міжрайонного управління водного господарства на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018 р. по справі № 915/557/18 та вирішено розглянути апеляційну скаргу у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційна скарга Миколаївського міжрайонного управління водного господарства розглянута в межах процесуального строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
В червні 2018 р. Акціонерне товариство "Миколаївобленерго" м. Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївського міжрайонного управління водного господарства про стягнення 8 034,32 грн., з яких:
- 7311,31 грн. - пеня;
- 723,01 грн. - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Миколаївським міжрайонним управлінням водного господарства зобов'язань за договорами про постачання електричної енергії від, 17.01.2014 р., 04.08.2014 р., 16.02.2015 р., 30.12.2015 р., 15.12.2016 р., 30.01.2017 р. № 38/4571.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018 р. позов Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" м. Миколаїв задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з наведеним рішенням, Миколаївське міжрайонне управління водного господарства оскаржило його Південно - західного апеляційного господарського суду.
В обґрунтування заявлених вимог, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Акціонерне товариство "Миколаївобленерго" м. Миколаїв в поданому відзиві проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує та просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2014 р. між Акціонерним товариством "Миколаївобленерго" м. Миколаїв та Миколаївським міжрайонним управлінням водного господарства укладено договір про постачання електричної енергії № 38/4571, який переукладався 04.08.2014 р, 16.02.2015 р., 30.12.2015 р., 15.12.2016 р., 30.01.2017
Відповідно до п. 1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 6410,0 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно з п. п. 2.2.1 - 2.2.2 цього договору постачальник зобов'язується виконувати умови цього договору, постачати споживачу електроенергію в обсягах, визначених цим договором.
За приписами п. 2.3.3 договору, споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії, а також здійснювати інші платежі згідно з умовами додатків № 10 "Порядок розрахунків" та № 4 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".
Відповідно до п. 1 додатку № 10 до договору від 17.01.2014 р. № 38/4571 розрахунковим періодом вважається календарний місяць.
Покази розрахункових засобів обліку відповідно до переліку об'єктів споживача і точок комерційного обліку фіксуються споживачем на останній календарний день місяця та оформлюються "Актом про використану електричну енергію" по наведеному у Додатку № 4 зразку у 2-х примірниках по одному для кожної сторони.
Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника.
За дату оплати приймається дата зарахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника.
Згідно з п. 2 цього додатку, обсяг фактично спожитої за розрахунковий період електричної енергії з урахуванням розрахункової величини втрат на ділянці мережі від місця встановлення засобів обліку до межі балансової належності електромереж визначається відповідно до «Акту про використану електричну енергію».
Акт про використану електричну енергію субспоживачем узгоджується з основним споживачем.
Якщо постачальник електричної енергії не отримав у зазначений термін даних про обсяги спожитої електричної енергії, визначення обсягу спожитої електричної енергії здійснюється відповідно до Правил користування електричною енергією.
Рахунок на оплату за фактично спожиту за розрахунковий період електричну енергію та за перетікання реактивної електроенергії (за наявності додатку № 5) має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з дня отримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
В силу вимог ст. 610, ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.
Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
За приписами ч. 5 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4.2.1 договору від 08.05.2012 р. № 44/6184 за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3 - 2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 10 «Порядок розрахунків», споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, 3 % річних та індекс інфляції.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, Миколаївським міжрайонним управлінням водного господарства у період з 07.04.2014 р. по 24.11.2017 р. порушувались строки оплати рахунків за спожиту електричну енергію.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 2, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем обґрунтовано здійснено нарахування Миколаївському міжрайонному управлінню водного господарства пені та 3% річних.
Доводи, викладені Миколаївським міжрайонним управлінням водного господарства в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018 р. по справі № 915/557/18, у суду апеляційної інстанції відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 272 - 282 ГПК України, суд
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018 р. по справі № 915/557/18 залишити без змін, апеляційну скаргу Миколаївського міжрайонного управління водного господарства - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, в порядку та випадках, передбачених ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 08.02.2019 р.
Головуючий суддя Л.В. Лавриненко
Судді О.Ю. Аленін
І.Г. Філінюк