06 лютого 2019 р.Справа № 1840/3064/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Яковенка М.М.
суддів: Бершов Г.Є., Бегунц А.О.
секретарі судового засідання: Жданюк Г.О.
за участі:
представники позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідача: Ейсмонт М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року по справі № 1840/3064/18 (головуючий І інстанції: Опімах Л.М., повний текст складено 09.11.2017 року) за позовом ОСОБА_4 до Головного управління ДФС у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, ОСОБА_4 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ГУ ДФС в Сумській області було донараховано податкові зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на об'єкти нерухомого майна, а саме:
- адміністративно-побутовий корпус загальною площею 4469,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу ВВК № 405800 від 26.08.2004 р.) податковими повідомленнями-рішеннями № 002-1305-1812 від 04.05.2018 р. визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 27221,69 грн; № 005-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 30797,61 грн;
- головний виробничий корпус загальною площею 14203,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (належить на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу ВСК № 053461 від 29.11.2005 р.) податковими повідомленнями-рішеннями № 001-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 17299,50 грн; № 004-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 19572,01 грн; № 007-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2017 рік на суму 227251,20 грн;
- готель загальною площею 1879,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 06.06.2012 р.) податковими повідомленнями-рішеннями № 003-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 2288,74 грн; № 006-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 2589,40 грн.
Позивач не погоджується з таким донарахуванням, зазначає, що визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015, 2016 та 2017 роки не ґрунтується на законі, оскільки такі дії контролюючого органу суперечать нормам Податкового кодексу України, та просить скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року позов задоволено.
Скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області:
- № 001-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення ОСОБА_4 податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 17 299, 50 грн;
- № 002-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 27 221, 69 грн;
- № 003-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 2 288, 74 грн;
- № 004-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 19 572, 01 грн;
- № 005-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 30 797, 61 грн;
- № 006-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 2 589, 40 грн;
- № 007-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2017 рік на суму 22 7251, 20 грн.
Вирішене питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Сумській області на користь позивача 3 270 грн. 20 коп. в рахунок відшкодування судового збору.
Відповідач посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив постанову скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апелянт з огляду на положення статті 266 ПК України, враховуючи наявність у позивача об'єктів нежитлової (відмінне від земельної ділянки) нерухомості у відповідному розмірі, тому здійснені нарахування податковим органом податку є цілком законними.
В судовому засіданні представник відповідача наполягав на задоволені апеляційної скарги.
Представники позивача заперечували у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. Колегія суддів враховує позицію висловлену стороною позивача у наданому письмовому відзиву на апеляційну скаргу, в якому просили рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи та не є спірним між сторонами, що позивачу на праві власності належать об'єкти нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень, а саме: адміністративно-побутовий корпус загальною площею 4469,9 кв.м.; головний виробничий корпус загальною площею 14203,2 кв.м.; готель загальною площею 1879,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Головним управлінням ДФС у Сумській області, відповідно до ст..266 ПК України позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - на підставі податкових повідомлень рішень (а.с.16-22):
- № 001-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 17299,50 грн;
- № 002-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 27221,69 грн;
- № 003-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 2288,74 грн;
- № 004-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 19572,01 грн;
- № 005-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 30797,61 грн;
- № 006-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 2589,40 грн;
- № 007-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2017 рік на суму 227251,20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції висновувався на тому, що визначене контролюючим органом податкове зобов'язання за 2015 р. з урахуванням рішення органу місцевого самоврядування, з огляду на положення ст..12 ПК України є безпідставним. За 2016 рік податковим органом порушений порядок прийняття спірних ППР, які повинні були прийнятті відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України до 01 липня. За 2017 р. рішенням Путивльської міської ради № 754-МР від 23.02.2017 р. "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" було встановлено ставку 0% податку на будівлі промисловості та склади, до категорії яких належить головний виробничий корпус, а тому нарахування за цим об'єктом податкового зобов'язання було безпідставним.
Здійснюючи апеляційний перегляд рішення та надаючи оцінку доводам та вимогам апеляційної скарги колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі з огляду на наступне.
В межах справи основним спірним питанням є надання правової оцінки щодо належного правозастосування положень ст..266 ПК України (в редакціях чинних за відповідний спірний період з урахуванням часу визначеного податкових зобов'язань) та надання належної оцінки стосовно визначення та приналежності головного виробничого корпусу до об'єкту промисловості, що має значення на визначення податкового зобов'язання з цього об'єкту.
Загальні засади справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначені статтею 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 71-VIII, яким було внесено зміни до ПК України та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
При цьому, відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Пунктом 10.1 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпункт 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.
Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Таким чином, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що оскільки відповідне рішення прийняте місцевою радою 31 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом №71-VIII змін щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.
Так, 29.01.2015 р. Путивльською міською радою було прийнято рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.26-31), тобто після 15 липня 2014 року, отже, застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
За таких обставин у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття податкових повідомлень-рішень та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на загальну суму 46809,93 грн, а саме протиправними у зв'язку з цим є податкові повідомлення-рішення № 001-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 17299,50 грн, № 002-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 27221,69 грн та № 003-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 2288,74 грн.
Щодо спірного податкового повідомлення рішення, яким визначене податкове зобов'язання по головному виробничому корпусу за 2017 р. колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішенням Путивльської міської ради № 754-МР від 23.02.2017 р. "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" було встановлено ставку 0% податку на будівлі промисловості та склади. Рішення набрало чинності з 01.01.2017 р. (а.с.32).
Колегія суддів зазначає, що зазначене рішення органу міськради, яке не визнавалось незаконним та не було скасовано у встановленому законом порядку, є визначальним та таким, що підлягає застосуванню та врахуванню при визначенні ставок податку на об'єкти нежитлової нерухомості.
В той же час, відповідачем всупереч рішенню органу місцевого самоврядування, який в силу положень п.п.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України має право на визначення пільг по встановлення ставок на об'єкти нежитлової нерухомості за 2017 році, було застосовано для нарахування податку на нерухоме майно для будівлі промисловості - головний виробничий корпус загальною площею 14203,2 кв.м. - ставку 0,5% замість 0% як установлено місцевою радою.
Доводи апелянта, що зазначений об'єкт нежитлової нерухомості - головний виробничий корпус який належить позивачу, як фізичній особі на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу ВСК № 053461 від 29.11.2005 р. (а.с.23), не відноситься до будівель промисловості, а тому є таким, що підлягає оподаткуванню, колегія суддів вважає безпідставними.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
На підставі пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України серед об'єктів нежитлової нерухомості виділяють будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості відповідно до ДК 018-2000.
У даному випадку позивач, як фізична особа є власником нежитлової будівлі - головного виробничого корпусу загальною площею 14203,2 кв.м. (витяг з Держреєстру речових прав…… а.с.47-56), яка відноситься до об'єкту промисловості. В даному випадку відповідачем не спростовано належними доказами наведених обставин.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції, що в порушення пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України та рішення Путивльської міської ради № 754-МР від 23.02.2017 р. відповідачем безпідставно донараховано позивачу за 2017 рік податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковим повідомленням-рішенням № 007-1305-1812 від 04.05.2018 р. на суму 227251,20 грн..
Щодо висновку суду першої інстанції стосовно допущення відповідачем порушень пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України порядку прийняття податкових повідомлень-рішень за 2015 та 2016 роки, які повинні були бути виданими не пізніше 01 липня 2016 року та 01 липня 2017 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції припустився порушень норм матеріального права при наданні правової оцінки.
Відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України (в редакції чинній на час спірних правовідносин) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
В той же час, положеннями п.266.10 ст.266 ПК України встановлено, що податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується: а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;
У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання (п.п.266.10.2)
П.п.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України визначено, що податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Таким чином, відповідач приймаючи спірні податкові повідомлення - рішення у травні 2018 році за період в даному випадку 2016 рік, діяв у повній відповідності до вимог вищенаведених норм податкового законодавства, тому визначення податкових зобов'язань з цього податку по адміністративно-побутовому корпусу загальною площею 4469,9 кв.м.; головному виробничому корпусу загальною площею 14203,2 кв.м.; готелю загальною площею 1879,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є цілком законними.
Окрім того, надаючи оцінку спірному питанню щодо приналежності головного виробничого корпусу загальною площею 14203,2 кв.м. до об'єктів промисловості, що свою чергу на думку позивача та висновками суду першої інстанції відповідно до вимог п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, не відноситься до об'єктів оподаткування, колегія суддів вважає такі висновки та доводи хибними.
Так п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено, що не є об'єктом оподаткування: є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
З огляду на аналіз наведеної норми, яка в силу встановленого законом не визначає будівлі промисловості об'єктом оподаткування, колегія суддів зазначає, що звільненню від оподаткування такого об'єкта промисловості відноситься лише до таких суб'єктів, як промислові підприємства. Тобто, саме за визначеним суб'єктним складом приналежності такої будівлі підлягає звільненню від оподаткуванню.
В даному випадку сторона позивача не є юридичною особою із статусом та організаційно-правовою формою промислового підприємства, а є власником будівлі промисловості, як фізична особа, тому на нього розповсюджується рішенням Путивльської міської ради № 754-МР від 23.02.2017 р. "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", яким встановлено ставку 0% податку на будівлі промисловості та склади, тобто він звільнений від оподаткування у 2017 році в силу рішення органа місцевого самоврядування, а не в силу вимог п. «е» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, тому за період 2016 року виробничий корпус був об'єктом оподаткування із ставкою встановленою 0,1 % за рішенням Путивльської міськради від 29.01.2015 р.
З огляду на встановлені судами обставини, колегія суддів вважає, що позивач, як фізична особа відповідно до вимог п.266.1 ст..266 Податкового кодексу України, є платником податку за період 2016 року на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як власник об'єктів житлової та нежитлової нерухомості .
Визначаючи податкові зобов'язання за зазначений період 2016 року по наведеним об'єктам, відповідач діяв на законних підставах.
Надання неналежної правової оцінки встановленим фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального права, привело суд першої інстанції до неправильного вирішення справи та необґрунтованого висновку про повне задоволення позовних вимог. В даному випадку позовні вимоги підлягали залишенню без задоволення у частково. Жодні доводи сторони позивача та підстави звернення з позовом до суду за період 2016 року не дають правової можливості їх задовольнити. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів в цій частині вважає обґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів з огляду на положення ст.317 КАС України приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в його частині з наведених судом апеляційної інстанції підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог ст..143 КАС України, з урахуванням положень ч.3, 6 ст..139 КАС України, колегія суддів враховуючи здійснені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору при зверненні з позовом до суду на загальну суму 3270, 20 грн. та відповідно часткове задоволення позовних вимог на суму 274061, 13 грн., вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2740, 06 грн., тобто відповідно пропорційно до задоволених вимог від заявлених.
Керуючись ст. ст. 23, 31, 33, 90, 292, 308, 309, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року по справі № 1840/3064/18 - скасувати в частині скасування податкових повідомлень - рішень: - № 004-1305-1812; - № 005-1305-1812; - № 006-1305-1812 від 04.05.2018 р. щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік та прийняти в цій частині нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_4 в цій частині позовних вимог - відмовити.
У іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Сумській області на користь ОСОБА_4 (реєстр.номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) - 2 740 (дві тисячі сімсот сорок) гривен 61 копійок в рахунок відшкодування судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів - з дня складення повного судового рішення.
У повному обсязі складена 08 лютого 2019 року.
Головуючий суддя (підпис)М.М. Яковенко
Судді(підпис) (підпис) Г.Є. Бершов А.О. Бегунц