Справа № 420/6149/18
08 лютого 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі, в якому позивач просить суд: визнати протиправним рішення відповідача від 07.09.2018 року №411/Б-11 про відмову у переведенні (призначенні пенсії державного службовця) на інший вид пенсійного забезпечення; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі перевести позивача на пенсію державного службовця, призначивши пенсію у відповідності до Закону України «Про державну службу» у розмірі 90% від заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 23.08.2018 року №197, виданої Одеською митницею ДФС та з урахуванням премії місячної та інших виплат з травня 2017 року по липень 2018 року згідно з довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 23.08.2018 року №196, виданої Одеською митницею ДФС з урахуванням раніше сплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 04.03.1981 року по 09.07.2018 року безперервно проходив службу в митних органах України. 27.07.2018 року позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі із заявою про призначення та перерахунок йому пенсії згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII. Разом з тим ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні його заяви, оскільки посади, зазначені в його трудовій книжці не відповідають ст.25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII, через не встановлення позивачу рангу державного службовця.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 11.12.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі (ст. 258 КАС України).
21.01.2019 року через канцелярію суду від Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що основним критерієм зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу державного службовця. У зв'язку із тим, що позивачу на займаних посадах присвоювались спеціальні звання, а не ранги державних службовців, то такі посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII.
Крім того відповідач зазначає, що інші виплати, зокрема матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально побутових питань, індексація не входять до складу заробітної плати державних службовців згідно Закону України "Про державну службу" і не враховуються при обчислені цього виду пенсії.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 28-29).
27.07.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплати йому пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с. 15).
Разом з тим, 07.09.2018 року Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні його заяви, оскільки посади, зазначені в його трудовій книжці, не відповідають ст. 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII, зокрема позивачу не було встановлено рангу державного службовця. Зазначене рішення було викладено Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі у листі №411/Б-11 від 07.09.2018 року на адресу позивача (а.с. 13).
Не погоджуючись із рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про відмову у переведенні його на інший вид пенсійного забезпечення, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Дослідивши адміністративний позов та відзив Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях на час розгляду справи в суді регламентуються Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 року (далі - Закон №889-VIII від 10.12.2015), який набув чинності 01 травня 2016 року.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ від 10.12.2015 зазначено, що Закон України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року (далі - Закон №3723-XII від 16.12.1993 року) втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так у п. 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічні положення закріплені і у ч. 1 ст.37 Закону №3723-ХІІ. Так, право на одержання пенсії державних службовців мають чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі, стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 03 липня 2018 року у справі №265/3709/17 та від 20 вересня 2018 року у справі №165/1233/16-а.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону №3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Згідно абзацу 2 пункту 2 Порядку №283 (чинного до набрання законної сили Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відповідно до приписів абзаців 1 та 2 статті 9 Митного кодексу України від 12.12.1991 року №970-XII безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Систему органів управління митною справою становлять Державний митний комітет України та митниці України.
Відповідно до ч.3 ст.546 Митного кодексу України №4495-VI від 13.03.2012 року митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і підпорядковується йому. Не допускається втручання у діяльність митниць інших територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з ч.1 ст.557 Митного кодексу України №4495-VI від 13.03.2012 року фінансування, матеріально-технічне забезпечення та розвиток інфраструктури органів доходів і зборів здійснюються за рахунок державного бюджету.
Частиною 1 статті 569 Митного кодексу України №4495-VI від 13.03.2012 року встановлено, що працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.
Також, відповідно до статті 588 Митного кодексу України №4495-VI від 13.03.2012 року, пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Водночас, норми Митного кодексу України від 11 липня 2002 року, який був чинний з 01 січня 2004 року до 01 червня 2012 року, в період перебування позивача на посадах в органах митної служби, визначали, що працівники митних органів є посадовими особами на них розповсюджується дія Закону України "Про державну службу", в тому числі щодо пенсійного забезпечення, зокрема, стаття 430 визначала, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України "Про державну службу", а стаття 408 - що правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Аналогічні положення були передбачені Митним кодексом України від 12 грудня 1991 року, що був чинний з 01 січня 1992 року до 16 травня 2008 року, а саме стаття 156 передбачала, що працівник митного органу України є представником державного органу.
Крім того, згідно п.4 «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року №229, встановлено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями, а тому періоди роботи (служби) в митних органах зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця.
Щодо посилань відповідача на те, що посади займані позивачем не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, оскільки посадовим особам контролюючих органів митниці присвоюються спеціальні звання, а не ранги державних службовців, суд зазначає наступне.
Так постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20 квітня 2016 року "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - постанова №306) було затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Додатком 6 постанови №306 передбачено, що спеціальне звання "Радник податкової та митної справи ІІ рангу" прирівнюється до 5 рангу державного службовця.
Із наведеного вбачається, що спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України №306.
На підставі вищенаведених нормативних положень суд доходить висновку, що на службових (посадових) осіб митних органів, яким присвоєні спеціальні звання, розповсюджується дія Закону України "Про державну службу", в тому числі щодо пенсійного забезпечення та віднесення стажу роботи у митних органах до державної служби, який має враховуватись для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".
Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 11.07.2017 року по справі № К/800/23621/17.
Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, на день звернення позивача із заявою про переведення його на пенсію державного службовця, ОСОБА_1 досяг пенсійного віку, визначеного ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", його загальний страховий стаж склав 45 років 9 місяців, в тому числі стаж державної служби в органах доходів і зборів - 37 років 4 місяці 8 днів (станом на 01.05.2016 року - 35 років 1 місяць 28 днів), що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1. Позивач на момент звільнення з митних органів мав спеціальне звання «радник податкової та митної справи 2 рангу», та як вбачається з трудової книжки позивача він 30 травня 1995 року прийняв присягу державного службовця.
З огляду на зазначені обставини суд доходить висновку, що позивачем були дотримані всі умови, необхідні для призначення йому пенсії державного службовця, з огляду на що відмова Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, викладена у листі від 07.09.2018 року №411/Б-11, є протиправною та незаконною.Щодо посилання представника відповідача, про те, що інші виплати, зокрема матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально побутових питань, індексація не входять до складу заробітної плати державних службовців згідно Закону України "Про державну службу" і не враховуються при обчислені цього виду пенсії, суд зазначає наступне.
За положеннями ч.2 статті 33 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року заробітна плата державних службовців складалась з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати, входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Крім того, відповідно до частини першої ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Статтею 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема, до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що отримувані суми виплат, з яких фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань та індексація доходів входили до системи оплати праці державного службовця.
Крім того суд зазначає, що постановою правління Пенсійного фонду України №1-3 від 17.01.2017 року були затверджені форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №889-VII від 10 грудня 2015 року «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-XII від 16 грудня 1993 року «Про державну службу», зокрема:
- форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);
- форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);
- форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Судом встановлено, що в матеріалах адміністративної справи наявна довідка Одеської митниці ДФС №196 від 23.08.2018 року (а.с.17) про складові заробітної плати ОСОБА_1 для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), складена за формою встановленою постановою правління Пенсійного фонду України №1-3 від 17.01.2017 року, з якої вбачається, що заробітна плата позивача станом на червень 2018 року становить: посадовий оклад - 5 700,00 грн.; надбавка за ранг (спеціальне звання - радник податкової та митної справи 2 рангу) - 600,00 грн.; надбавка за вислугу років (50%) (за стаж державної служби 39 років 3 місяці 8 днів) - 2 850,00 грн.
Також ОСОБА_1 було надано на суду довідку Одеської митниці ДФС №197 від 23.08.2018 року (а.с. 18) про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця згідно з пунктами 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" про те, що надбавки, премії та інші виплати позивача за період з 01.05.2016 року по 30.06.2018 року становили: премія щомісячна - 65 438,69 грн., інші виплати (матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально побутових питань) - 43 893,66 грн.
При цьому як і у довідці Одеської митниці ДФС №196 від 23.08.2018 року) так і в довідці №197 від 23.08.2018 року зазначено, що на всі види оплати праці, включені в зазначені довідки, було нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому довідки були видані на підставі особових рахунків, платіжних відомостей або інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату.
З огляду на зазначені обставини суд приходить до висновку, що місячна премія та інші виплати, зокрема матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально побутових питань включаються до складу заробітної плати державного службовця та враховуються при обчисленні розміру його пенсії.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2018 року у справах №712/14002/16-а та №404/7835/16-а, від 12 червня 2018 року у справі №234/3477/17.
Разом з тим суд зазначає, що згідно статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року (в редакції що діяла на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З огляду на зазначене, суд не вбачає законодавчих підстав для задоволення позовної вимоги позивача в частині зобов'язання Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснити призначення йому пенсії, виходячи з 90% від заробітної плати, оскільки законодавцем встановлено розмір - 60 відсотків заробітної плати.
На підставі вищезазначеного, та враховуючи встановлену протиправність рішення відповідача щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії державного службовця, суд вважає за необхідне зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі призначити та виплатити позивачу з 27.07.2018 року пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу», у розмірі 60% від усіх складових сум заробітної плати, визначених у довідках від 23.08.2018 року №196 та №197, виданих Одеською митницею ДФС з урахуванням раніше отриманих сум пенсії.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.11 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4А) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 07.09.2018 року №411/Б-11 щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні позивача на інший вид пенсійного забезпечення.
Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 27.07.2018 року пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року, у розмірі 60% від усіх складових сум заробітної плати, визначених у довідках №196 та №197 від 23.08.2018 року, виданих Одеською митницею ДФС з урахуванням раніше отриманих сум пенсії.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький
.