Справа № 420/3/19
07 лютого 2019 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною відмови в задоволенні запиту на інформацію, зобов'язати надати інформацію,-
Встановив:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови в задоволенні запиту на інформацію, зобов'язати надати інформацію.
Ухвалою від 08.01.2019 року справу прийнято до провадження. Визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення вимог Закону України “Про доступ до публічної інформації” відповідач пропустив строк надання відповіді на запит, а також зазначає, що мотиви відмови запиту не відповідають вимогам ч.1 та ч.6 ст.22 Закону України «про доступ до публічної інформації».
Відповідач з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, зокрема зазначає, що виконуючим обов'язки командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 17.12.20118 року враховуючи перебування позивача у відпустці та неможливість пересилання службової інформації по запропонованих у запиті каналах зв'язку, позивачу надано відповідь про можливість ознайомлення з матеріалами своєї службової картки відповідно встановленого порядку.
Пунктом 10 частини 1 статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів адміністративної справи, 11.12.2018 р. позивач - ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 із Запитом на отримання публічної інформації в письмовому вигляді, у якому виклав прохання щодо надання йому інформації про заохочення та дисциплінарні стягнення за період з 01.11.2017 року по 01.11.2018 року, які обліковані та внесені до службової картки полковника ОСОБА_1 та витяг з дисциплінарної картки заохочень, стягнень за наявності.
17.12.2018 року за підписом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 надано відповідь на запит про інформацію від 11.12.2018 року, у якому зазначено, що інформація про заохочення та дисциплінарні стягнення за період з 01.11.2017 року по 01.11.2018 року буде надано ОСОБА_1 після ознайомлення з службовою карткою та відповідним підписом про ознайомлення.
Не погоджуючись з вказаною відповіддю позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з вказаним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України “Про доступ до публічної інформації” від 13 січня 2011року №2939-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до ст.1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Згідно з ч.1 ст.2 означеного Закону, його метою є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до ст.3 Закону України “Про доступ до публічної інформації” право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до ст.5 Закону України “Про доступ до публічної інформацію” доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі ст.12 Закону України “Про доступ до публічної інформації” суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Відповідно до ч.1 ст.13 вищеозначеного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.13 Закону України “Про доступ до публічної інформації” до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: інформацією про стан довкілля; інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією). На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини 1 та в частині 2 цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Відповідно до ст.14 означеного Закону розпорядники інформації, у тому числі, зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
Статтею 19 Закону України “Про доступ до публічної інформації” встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.
Зокрема, як встановлено судом, та зазначено вище, позивач - ОСОБА_1 звертався до військової частини НОМЕР_1 з метою отримання інформації в письмовому вигляді, у якому виклав прохання щодо надання йому інформації про заохочення та дисциплінарні стягнення за період з 01.11.2017 року по 01.11.2018 року, які обліковані та внесені до службової картки полковника ОСОБА_1 та витяг з дисциплінарної картки заохочень, стягнень за наявності.
Позивач у своєму запиті просить відповідь на запит надати у строк не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту та просить надіслати на поштову та електронну адреси вказану відповідь.
Частинами 1, 4 статті 20 Закону України “Про доступ до публічної інформації” встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно зі статтею 9 Закону України “Про доступ до публічної інформації” відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України “Про доступ до публічної інформації” обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що Запити ОСОБА_1 на отримання публічної інформації в письмовому вигляді у законодавчо визначені строки, та порядку були розглянуті ТВО командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 надано відповіді від 17.12.2018р. №1233, що відповідно свідчить про безпідставність, та необґрунтованість тверджень позивача щодо порушень строків розгляду його звернення від 11.12.2018 року.
Відповідачем до заперечень надано витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.12.2018 за №260, згідно якого полковник ОСОБА_1 перебуває у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою строком 30 діб з 05.12.2018 року по 03.01.2018 року.
Також, відповідачем надано копію рапорту ОСОБА_1 від 04.01.2019 року, у якому позивач просить надати можливість ознайомитись зі своєю службовою карткою.
Згідно запису на рапорті ОСОБА_1 копію службової картки отримано особисто позивачем 08.01.2019 року в кількості 6 аркушів.
Суд вважає за необхідне зазначити, що службовою інформацією є інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень, а також інформація, що зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Законом установлено умови віднесення інформації до службової: 1) належність до певної категорії інформації (наприклад, та, що міститься у внутрівідомчій службовій кореспонденції); 2) відповідність «трискладовому тесту».
У частині другій цієї статті зазначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
При цьому таке обмеження можливе при дотриманні всіх указаних вимог. Відповідність одному із зазначених критеріїв не відносить інформацію до службової.
Водночас до інформації допускається обмеження виключно за умови застосовування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону №2939-VII.
Така юридична конструкція необхідних умов для обмеження доступу до інформації називається «трискладовим тестом».
Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VII передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».
Отже, доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається саме на розпорядника публічної інформації.
Крім того, за приписами частин четвертої, п'ятої та сьомої статті 6 Закону №2939-VI інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
Вищевикладене повністю спростовує твердження позивача, наведені у позовній заяві.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011року №2939-VI (зі змінами та доповненнями) відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб'єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб'єктивних прав.
З урахуванням досліджених доказів та встановлених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст.72-76, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови в задоволенні запиту на інформацію, зобов'язати надати інформацію - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.
.