Іменем України
08 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/141/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Мозолєва Олега Олександровича в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
04 січня 2019 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Мозолєва Олега Олександровича (далі-представник позивач) в інтересах ОСОБА_2 (далі- позивач), управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач 1), управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії, управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо призупинення виплати пенсії призначеної довічно, невиплати сум пенсії та відмови виплати заборгованості по пенсії позивачу;
- скасувати розпорядження начальника управління ПФУ в м. Сєвєродоненьку Луганської області від 05 травня 2018 року без номера про призупинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 травня 2018 року;
- визнати противоправними дії Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради щодо скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО) ОСОБА_2 НОМЕР_2 від 18.06.2018 та внесення відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб;
- скасувати розпорядження заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради № 2018/09/10 29351 від 10.09.2018 про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО) ОСОБА_2 НОМЕР_2 від 18.06.2018 та внесення про це відомостей до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області відновити призначену довічно виплату пенсії позивачу з 01 травня 2018 року, нараховувати та виплатити позивачу ОСОБА_2 заборгованість по пенсії з 01 травня 2018 року;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради поновити дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО) ОСОБА_2 НОМЕР_2 від 18.06.2018 та внести про це відомості до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що представник позивача звернувся до відповідача 1 з заявою про виплату заборгованості по пенсії з 01 травня 2018 року. Однак, відповідач 1 надав відповідь від 07 грудня 2018 року якою відмовив у поновлені виплати пенсії з 01 травня 2018 року та повідомив, що з травня 2018 року призупинено виплату пенсії на підставі списку пенсіонерів з числа ВПО по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний контроль (система "Аркан") та листом ГУПФУ в Луганської області № 05.05.2018.
26.06.2018 поновлена виплата пенсії та нарахована на основну відомість серпня 2018 року але з вересня 2018 без будь-якого розпорядження відповідача ОСОБА_2 зупинено виплату пенсії згідно порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пенсій, затвердженого постановою КМУ від 18.02.2016 № 136 та одержання рекомендації Міністерства фінансів України щодо зупинення державних виплат. Жодної пенсій з травня 2018 року позивач не отримувала. Розпорядженням відповідача № 2 Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради № 2018/09/10 29351 від 10.09.2018 дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО) ОСОБА_2 НОМЕР_2 від 18.06.2018 скасована та про це внесені відомості до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб. Підставою для прийняття цього незаконного розпорядження відповідача стала отримана інформація від УПФУ в м. Сєвєродонецьку про те, що ОСОБА_2 більш ніж 60 днів поспіль перебуває на тимчасово непідконтрольній України території а заяви від ОСОБА_2 про повернення до покинутого місця проживання і продовження строку відсутності за місцем проживання до 90 днів не надходило. Позивач вважає дії відповідачів Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку та Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради незаконними.
Відповідач 1 позов не визнав надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог (арк. спр.45-47) в якому зазначено, що відповідач позовних вимог не визнає з таких підстав.
20.05.2015 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік та з 01.08.2014 ОСОБА_2 взято на облік. Пенсія позивачу виплачувалась по 30.04.2018, а потім виплачено за серпень 2018 року, що підтверджується довідкою № 218 від 15.01.2019. Розмір пенсії за серпень 2018 року - 2137,50 грн. З 01 травня 2018 року відповідачем призупинено виплату пенсії на підставі отриманої інформації з головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (лист № 5772/05 від 05.05.2018) про тривалу відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб до яких також віднесено позивача.
18.06.2018 позивач звернувся до управління з заявою про поновлення виплати пенсії. Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 26.06.2018 № 97, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу призначити. Пенсія з 01.06.2018 по 31.07.2018 була нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України, оскільки управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не є розпорядником коштів ПФУ. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період (в даному випадку це період з 01.05.2018 по 31.05.2018) обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. При цьому пенсія за серпень 2018 року була виплачена позивачу в сумі 2137,50 грн.
Позивач не зверталася до відповідача із заявою про поновлення виплати їй пенсії, а тому відповідач вважає, що підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні.
Відповідач 2 надав до суду інформацію про те, що довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи НОМЕР_3 видану 25.12.2014 (повторно - 18.06.2018) на ім'я ОСОБА_2 скасовано 10.09.2018 на підставі п. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» ) (арк.спр 53).
Судом у справі здійснено наступні процесуальні дії:
Ухвалою суду від 09 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 1-3).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_2 є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 14-15), картки платника податків (арк. спр. 15), пенсійного посвідчення та посвідчення ветерана війни (арк. спр. 17, 18).
Позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, про що видано довідку від 18.06.2018 № 29351.
Згідно з матеріалами пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем до матеріалів справи, позивач 20.05.2015 звернулася до відповідача із заявою про запит та взяття на облік пенсійної справи (арк. спр. 48).
Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області позивача взято на облік з 01.08.2014 (арк.спр. 48).
Розпорядженням про припинення виплати пенсії від 05.05.2018 УПФУ в м. Сєвєродонецьку, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 та списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яким надано інформацію з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб , транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (системи «Аркан») про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів призупинено виплату пенсії по особовому рахунку ОСОБА_2Т.(арк.спр. 49).
Позивач 18.06.2018 звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії (арк.спр. 49 зв ).
Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 26.06.2018 комісія вирішила призначити соціальні виплати позивачу (арк. спр. 50 зв).
Розпорядженням про припинення виплати пенсії від 30.08.2018 УПФУ в м. Сєвєродонецьку, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 та списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яким надано інформацію з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб , транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (системи «Аркан») про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів призупинено виплату пенсії по особовому рахунку ОСОБА_2Т.(арк.спр. 51).
Листом від 05.09.2018 № 14557 УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області звернулось до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради в якому просить провести перевірку фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб , які перебувають на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку, при цьому надає список на 25 осіб серед яких є також ОСОБА_2 (арк.спр. 54-55).
Розпорядженням заступника начальника УПСЗН Сєвєродонецької міської ради від 10.09.2018 № 2018/09/10-29351 скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 НОМЕР_3 від 18.06.2018 та внесено про це відомості до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб на підставі інформації отриманої від УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області листом від 05.09.2018 про перебування ОСОБА_2 більше ніж 60 днів поспіль на тимчасово непідконтрольній території України (арк.спр.56).
Позивачем надано до суду інформацію про перетин ОСОБА_2 державного кордону України на лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей у період з 17.06.2018 по 30.09.2018 надану Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України у вигляді листа від 06.11.2018 № 184/Р-16431, з якого вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 перетинала пункт пропуску КПВВ Станиця-Луганська -2: - 17.06.2018 о 07:18:11 (в'їзд); 21.06.2018 о 15:11:58 (виїзд); 13.08.2018 о 09:19:07 (в'їзд); 14.08.2018 о 09:10:49 (виїзд); 23.09.2018 о 09:06:47 (в'їзд); 25.09.2018 о 09:09:46 (виїзд).(арк.спр. 27)
Згідно з довідкою УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 15.01.2019 № 218 позивачу пенсія за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 нараховувалась але не виплачувалась. З 01.09.2018 пенсія позивачу не нараховується та не виплачується. Пенсію позивач отримала по квітень 2018 та у серпні 2018 у сумі 2137,50 грн. (арк.спр. 51 зв.).
Щодо позовних вимог про визнання протиправних дій УПСЗН Сєвєродонецької міської ради про скасування дії довідки ВПО, скасування розпорядження УПСЗН Сєвєродонецької міської ради № 2018/09/10 від 10.09.2018 про скасування дії довідки ВПО позивача та поновлення в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб запис відносно ОСОБА_2 суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 9 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, яка була чинною до 13 січня 2016 року, документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, були: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
13 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (Закон від 24 грудня 2015 року № 921-VIII), яким в абз. 9 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» слова «довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» виключено.
Вказаним Законом у Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у статті 4 частину 1 доповнено словами та цифрами "що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону".
Отже, з 13 січня 2016 року - дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (Закон від 24 грудня 2015 року № 921-VIII), відповідно до ч.1 ст. 4 Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Стаття 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 вказаного Закону підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.
У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання (абз. 8 ч. 1 ст. 12 вказаного Закону).
Згідно з абз. 9 ч. 1 ст. 12 вказаного Закону інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.
Згідно з п. 9 ст. 4 Закону порядок збирання та оброблення даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та форма її зразка затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.
Факт подання до відповідача відповідними та належними органами інформації про те, що позивач повернулася до покинутого місця постійного проживання, що було би підставою для прийняття рішення про скасування дії довідки, судом не встановлено і відповідачем не доведено.
Посилання відповідача на те, що підставою для прийняття оскарженого розпорядження про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи став лист УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 05.09.2018 є такими, що суперечать вимогам законодавства, оскільки органи Пенсійного фонду України не є суб'єктами, до повноважень яких належить створення та подальше надання інформації щодо переміщення особи, в тому числі щодо повернення особи до покинутого місця постійного проживання.
Крім того, у зазначеному листі УПФУ в м. Сєвєродонецьку просить провести перевірку фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку в управлінні.
Також, посилання відповідача-2 на повернення позивача до покинутого місця постійного проживання спростовані наданими позивачем доказами (довідками Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби), з якої вбачається, що протягом 60-ти днів до прийняття оскарженого розпорядження від 10 вересня 2018 року № 2018/09/10-29351 вона перебувала на території України, зокрема 17.06.2018, 13.08.2018.
Отже, відповідач-2 неправомірно скасував позивачу дію довідки із зазначених ним підстав.
З огляду на наведене оскаржене розпорядження не можна вважати законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.
Оскільки, відповідач 2 прийняв рішення про скасування довідки ВПО ОСОБА_2 18.06.2018 та відповідно до зазначеного пункту Порядку № 509 невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача-2 поновити в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб запис відносно ОСОБА_2 з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії УПФУ в м. Сєвєродонецьку щодо призупинення виплати пенсії призначеної довічно, невиплати сум пенсії та відмови виплати заборгованості по пенсії позивачу, скасування розпорядження начальника управління ПФУ в м. Сєвєродоненьку Луганської області від 05 травня 2018 року без номера про призупинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 травня 2018 року та зобов'язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області відновити призначену довічно виплату пенсії позивачу з 01 травня 2018 року, нараховувати та виплатити позивачу ОСОБА_2 заборгованість по пенсії з 01 травня 2018 року.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи".
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Відповідач у письмовому відзиві посилається, що припинення виплати пенсії позивачу відбулося згідно з розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку внаслідок отримання відомостей про відсутність позивача на підконтрольній території понад 60 діб, тобто з підстав визначених пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Вказані доводи відповідача суд не бере до уваги, оскільки право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.
Отже, припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Водночас, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії. Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом України.
Аргументи відповідача, що відповідач зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.
Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.
З вищевикладених підстав щодо співвідношення Закону № 1058-IV з підзаконними нормативно-правовими актами, суд також вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо виплати пенсії минулих періодів.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що УПФУ в м. Сєвєродонецьку невиплачено пенсію позивачу з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та призупинило виплату з 01 вересня 2018 року , тому як в серпні 2018 року ОСОБА_2 отримала пенсійну виплату в сумі 2137,50 грн.
Отже, судом встановлено, що позивач починаючи з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з вересня 2018 року не отримує пенсію з вини УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
Таким чином, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача-1, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що судом достовірно встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень безпідставно припинив позивачу виплату пенсії з вересня 2018 року, при цьому не виплатив пенсію позивачу з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року суд вважає за необхідне зобов'язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку виплатити пенсію позивачу з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та поновити нарахування та виплату пенсії з 01 вересня 2018 року.
Крім того, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося також внаслідок прийняття відповідачем-1 протиправного розпорядження про призупинення виплати пенсії від 30 серпня 2018 року, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування розпорядження УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 30 серпня 2018 року б/н про призупиненння виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 вересня 2018 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача сплачувати пенсію надалі, суд вважає таку вимогу безпідставною, оскільки згідно з положеннями Закону № 1058-IV нарахування та виплата пенсії мають здійснюватися постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом.
Крім того, така вимога позивача є вимогою на майбутнє.
Оскільки згідно з положеннями КАС України завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав позивача від порушень суб'єкта владних повноважень, суд не повноважний зобов'язувати відповідача до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідачі будуть ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору підставі статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту".
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Мозолєва Олега Олександровича в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради від 10 вересня 2018 року №2018/09/10-29351 про скасування дії довідки про взяття на облік ВПО ОСОБА_2 НОМЕР_3 від 18.06.2018.
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради поновити в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб запис відносно ОСОБА_2 з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеною особою.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 30 серпня 2018 року б/н про призупиненння виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 вересня 2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченко, 9, код ЄДРПОУ 21792459) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива