справа №1340/4056/18
04 лютого 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Лунь З.І.,
секретар судового засідання Магиревич Ю.Д.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представників відповідача Сагайдака Д.М., Малярської Л.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про виплату заробітної плати за вимушений прогул.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (місцезнаходження: м.Львів, вул. Січових Стрільців, 11), в якому із урахуванням заяви від 19.11.2018 про збільшення позовних вимог просить суд:
-стягнути з відповідача на користь позивача 50641,39грн. за час вимушеного прогулу;
-стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 20000,00грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №813/3603/17 в частині задоволення позовних вимог скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 20.11.2017 №423 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1.». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 21.11.2017. Стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28002,48грн.
Водночас вважає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №813/3603/17 підлягало негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області. Вважає, що наказ відповідача від 16.04.2018 не свідчить про виконання судового рішення, оскільки згідно з цим наказом позивача поновлено не на рівнозначній посаді, а на останній, з якої його звільнили.
Вважає, що відповідно до ст.236 Кодексу законів про працю України має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь час невиконання рішення суду.
16.10.2018 за вх.№32475 до суду надійшов відзив від відповідача на позовну заяву. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №813/3603/17 в частині задоволення позовних вимог скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 20.11.2017 №423 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1.». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 21.11.2017.
Також відповідач зазначив, що про поновлення на роботі позивача останнього було повідомлено листами ГУ ДМС у Львівській області №4601.9-8296/4601.1-18 та №4601.9-8298/4601.1-18 від 20.04.2018. На думку представника відповідача, Головним управлінням повністю виконано судове рішення. Проте, позивач на роботу не з'являвся, до виконання своїх обов'язків не приступив, не повідомив керівництво про причини свої відсутності. За період з 16.04.2018 по 28.08.2018 працівниками ГУ ДМС у Львівській області щоденно складалися акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі та неповідомлення ним про причини відсутності саме керівництво. З огляду на вказане, представник відповідача вважає, що позов ОСОБА_1 є безпідставним і не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Просив відмовити у задоволенні позову.
Позивач у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення відповідача, перевіривши їх доказами, суд дійшов таких висновків.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №813/3603/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії дисциплінарної комісії ГУ ДМСУ у Львівській області щодо надання висновку №31 від 12.07.2017 та пропозиції стосовно звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 20.11.2017 № 423 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1». Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області з 20.03.2018 з урахуванням положення про відділ та функціональних обов'язків начальника. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області звернено до негайного виконання. В решті позовних вимог відмовлено.
Наказом ГУ ДМС у Львівській області №136-к/тр від 16.04.2018 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області з 20.03.2018.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №813/3603/17 в частині задоволення позовних вимог скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 20.11.2017 №423 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1.». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 21.11.2017. Стягнено з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28002,48грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова суду набрала законної сили 12.07.2018.
Наказом ГУ ДМС у Львівській області №355-к/тр 14.08.2018 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області з 21.11.2017. на підставі рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі №876/3493/18.
Відповідно до довідки, виданої ГУ ДМС у Львівській області від 08.01.2019 №4601.7-408/4601.11.1-19, розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 становить 6841,52грн., розмір середньоденної заробітної плати становить 318,21грн.
Тому, ОСОБА_1 вважає, що період затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі включає 109 робочих днів та починається з наступного дня після винесення постанови Львівського окружного адміністративного суду, а саме з 21.03.2018 по дату, що передує його поновленню на роботі 28.08.2018.
Відповідно до ч.2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 ч.1 ст.371 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Порядок і умови вирішення питання про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника визначено статтею 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вказана стаття передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки.
Відповідно до п.34 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» відповідно до правил ст. 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Таким чином, рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу.
При цьому, суд зазначає, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Відповідно до абз. 3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом 3 пункту 3 Порядку передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Як встановлено судом, Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №813/3603/17 ОСОБА_1 поновлено на рівнозначній посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області з 20.03.2018 з урахуванням положення про відділ та функціональних обов'язків начальника.
Наказом ГУ ДМС у Львівській області №136-к/тр від 16.04.2018 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області з 20.03.2018 (а.с.206).
Листами №4601.9-8296/4601.1-18 та №4601.9-8298/4601.1-18 від 20.04.2018 ГУ ДМСУ у Львівській області повідомляло ОСОБА_1 про поновлення його на посаді, а також про те, що йому необхідно невідкладно прибути до відділу управління персоналом ГУ, а саме з: трудовою книжкою, службовим посвідченням, паспортом та військовим квитком для ознайомлення з наказом про поновлення на посаді та оформлення відповідних документів.
Вказані листи направлялися відповідачем одночасно на дві адреси за місцем проживання ОСОБА_1, а саме на адресу: АДРЕСА_2. Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (а.с.207-209). Позивачем не заперечувалися вказані вище адреси як місце його проживання.
ОСОБА_1 не погодився із тим, що згідно із наказом ГУ ДМС у Львівській області №136-к/тр від 16.04.2018 його поновлено не на рівнозначній посаді, а на тій, з якої його було звільнено.
Однак, відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну службу» рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що посада начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області, є тією самою посадою, з якої позивача було звільнено, відтак підпадає під критерії рівнозначної посади, про яку йшлося у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №813/3603/17.
Таким чином, наказ відповідача №136-к/тр від 16.04.2018 про поновлення позивача на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області видано правомірно на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №813/3603/17.
Крім того, як встановлено судом, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №813/3603/17 скасовано згідно з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018, і, зокрема, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 21.11.2017.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 відповідачем виконано згідно з наказом ГУ ДМСУ у Львівській області від 14.08.2018.
Таким чином, поновлення позивача на роботі на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області згідно з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018, в результаті, також спростовує той факт, що наказом від 16.04.208 позивача було поновлено не на рівнозначній, а на тій самій посаді, з якої його було звільнено.
Відтак, наказ відповідача від 16.04.2018 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області жодним чином не порушує його прав щодо поновлення його на роботі.
Отже, суд дійшов висновку, що рішення суду від 20.03.2018 по справі №813/3603/17 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано 16.04.2018 шляхом видачі відповідного наказу №136-к/тр.
Щодо покликання позивача на те, що на відповідача було накладено штраф у виконавчому провадженні №56084738 за виконавчим листом №813/36/17 від 20.03.2018, виданим Львівським окружним адміністративним судом, як на підставу неправомірності наказу відповідача від 16.04.2018 про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області, то таке суд оцінює критично, оскільки згадана постанова не є тим доказом, що заперечує протилежне.
Щодо покликання позивача на його листування з керівником відповідача після 29.09.2018 з приводу поновлення його на посаді, яка не існувала, то суд таке не бере до уваги, з огляду на те, що це листування не має стосунку до предмета спору у цій справі.
Водночас, суд константує, що з огляду на те, що рішення суду про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню, то за період з 21.03.2018 по 15.04.2018, який суд вважає часом затримки виконання судового рішення з вини відповідача, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток.
Наявними у матеріалах справи доказами (а.с.84-175) також підтверджується, що позивач на з'являвся на роботу після його поновлення, починаючи з часу його повідомлення про видачу наказу від 16.04.2018 по 28.08.2018 включно.
Відповідно до довідки, виданої ГУ ДМС у Львівській області від 08.01.2019 №4601.7-408/4601.11.1-19 розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 становить 6841,52грн., розмір середньоденної заробітної плати становить 318,21грн.
Як наслідок, середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 21.03.2018 по 15.04.2018 (27 робочих днів) становить 8591,67грн (318,21 грн* 27робочих днів).
За таких обставин позивач має право відповідно до ст.236 КЗпП України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Ураховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем рішення суду, що підлягало негайному виконанню, призвело до порушення охоронюваних трудовим законодавством прав ОСОБА_1, захист яких можливий, зокрема, шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення. При цьому, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 21.03.2018 до 15.04.2018 становить 8591,67грн.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в сумі 50641,39грн. необхідно задовольнити частково, а саме: в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 21.03.2018 по 15.04.2018 в сумі 8591,67грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди в розмірі 20000,00 гривень, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Як роз'яснено у п.п.4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не доведено, що бездіяльністю відповідача щодо не проведення своєчасно з ним відповідних розрахунків, йому було заподіяно моральну шкоду, а саме: не надано належних пояснень доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
При цьому суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Таким чином, позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди у зв'язку із бездіяльністю відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул Січових Стрільців, 11, код ЄДРПОУ 37831493) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційним номер НОМЕР_1) 8591 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто одна)грн.00коп. за час затримки виконання рішення суду з 21.03.2018 по 15.04.2018.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08.02.2019.
Суддя Лунь З.І.