04 лютого 2019 року 320/6506/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за червень 2018 року та жовтень 2018 року;
- зобов'язати Васильківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за червень 2018 року та жовтень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Васильків Київської області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Так, позивач зазначає, що з моменту взяття її на облік та до червня 2018 року пенсійний орган своєчасно, щомісячно нараховував та виплачував їй належні до виплати суми, проте у червні 2018 року зазначені виплати припинились, а у липні 2018 року - поновились. Крім того, позивач зазначила, що у жовтні 2018 року відповідачем повторно було припинено виплату пенсії з невідомих причин. У зв'язку з цими обставинами, позивач неодноразово письмово зверталась до пенсійного органу з заявами щодо безпідставного призупинення виплати пенсії за червень та жовтень 2018 року та з проханням виплатити заборгованість за зазначений період, однак відповідач фактично відмовив їй у цьому, повідомивши що сума заборгованості буде виплачена після прийняття відповідних змін до законодавства.
На думку позивача такі дії пенсійного органу є протиправними та такими, що порушують її конституційні права на пенсійне забезпечення.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачу неодноразово призупинялись виплати пенсії у зв'язку з тим, що було отримано інформацію в результаті верифікації Міністерством фінансів України достовірності даних, які впливають на дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (можливе скасування такої довідки) щодо тривалої відсутністю особи за місцем проживання. При цьому, відповідач зазначив, що позивачу щоразу відновлювалась виплата пенсії з дати її припинення на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та інформації про те, що довідка внутрішньо переміщеної особи не скасована. Разом з тим, відповідач наголосив, що пенсія за червень та жовтень 2018 року в сумі 4030,18 грн. облікована в Управлінні та буде виплачена після прийняття відповідних змін до законодавства.
Крім того, відповідач подав до суду клопотання, в якому просив суд розглядати справи з повідомленням сторін.
Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 2 та 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 5 вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У даному випадку предмет позову стосується рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Таким чином, дана адміністративна справа у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, що має бути розглянута без проведення судового засідання.
Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, відповідач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Враховуючи, що дана адміністративна справа з огляду на її предмет і характер спірних правовідносин є малозначною і будь-яких вагомих підстав для її розгляду у судовому засіданні відповідач не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.01.2019 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3, виданим Ц-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області 27 листопада 2002 року.
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2, копія якого наявна в матеріалах справи.
07 листопада 2014 року позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради від 07.11.2014 НОМЕР_4.
Відповідно до вищевказаної довідки, фактичним місцем проживанням позивача є АДРЕСА_1.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з липня 2014 року перебуває на обліку в Васильківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У подальшому позивачу щомісяця нараховувалася та виплачувалася пенсія.
03 травня 2018 року позивач звернулась до Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою, в якій просила змінити її адресу проживання з АДРЕСА_1 на адресу: АДРЕСА_2.
Розпорядженням Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 05.05.2018 переведено виплату пенсії позивача на адресу АДРЕСА_2 згідно поданої заяви
Відповідно до розпорядження Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 22.05.2018 позивачу припинено виплату пенсії з 01.05.2018 до з'ясування у зв'язку з надходженням до управління відомостей, що довідка ВПО може бути скасована.
25 травня 2018 року позивач звернулась до Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про поновлення виплати пенсії.
Згідно протоколу від 25.05.2018 відповідач поновив позивачу виплату пенсії за травень 2018 року.
В подальшому, розпорядженням Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 13.06.2018 позивачу повторно припинено виплату пенсії з 01.06.2018 до з'ясування у зв'язку з надходженням до управління відомостей, що довідка ВПО може бути скасована.
Протокольним рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Виконавчому комітеті Васильківської міської ради від 07.06.2018 №34 позивачу відновлено виплату пенсії.
З матеріалів справи вбачається, що в червні 2018 року відповідачем було відновлено виплату пенсії позивачу. Проте, пенсія за червень 2018 року позивачу виплачена не була.
У зв'язку з цим, позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила останнього надати інформацію щодо причин невиплати їй пенсії.
Листом від 26.06.2018 №3675/06 Васильківським ОУПФУ Київської області було повідомлено, що органи Пенсійного фонду поновлюють виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам на підставі рішень Комісії. При цьому, відповідачем зазначено, що виплату пенсії поновлено з 01.06.2018 у зв'язку з надходженням рішення комісії №34 про поновлення виплати пенсії та буде включено до виплатних відомостей у липні 2018 року.
Позивач зазначила, що в липні 2018 року відповідачем було виплачено їй пенсію у розмірі, що становить місячний платіж. Проте, пенсія за червень 2018 року позивачу виплачена не була.
У зв'язку з цим, позивач повторно звернулась до відповідача із заявою, в якій просила останнього надати інформацію щодо причин невиплати їй пенсії за червень 2018 року.
Листом від 17.08.2018 №4732/06 Васильківським ОУПФУ Київської області було повідомлено, що органи Пенсійного фонду поновлюють виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам на підставі рішень Комісії. При цьому, відповідачем зазначено, що відповідно до п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України №365 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України, тому сума пенсії за червень 2018 року, що становить 2027,09 грн., буде виплачено після прийняття відповідних змін до законодавства.
В подальшому, розпорядженням Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 03.10.2018 позивачу втретє припинено виплату пенсії з 01.10.2018 до з'ясування у зв'язку з надходженням до управління відомостей, що довідка ВПО може бути скасована.
Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради Київської області листами від 09.10.2018 та від 31.10.2018 повідомило відповідача про те, що довідка внутрішньо переміщеної особи щодо ОСОБА_1 станом на 09.10.2018 та станом на 31.10.2018 не скасована.
З матеріалів справи вбачається, що в жовтні 2018 року відповідачем було відновлено виплату пенсії позивачу. Проте, пенсія за жовтень 2018 року позивачу виплачена не була.
12 жовтня 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила поновити їй виплату пенсії та вжити заходів до недопущення в подальшому порушень її конституційного права на соціальний захист.
Листом від 22.10.2018 №5854/16 відповідач повідомив позивача про те, що їй неодноразово призупинялась виплата пенсії, підставою призупинення виплати слугувала інформація в результаті верифікації Міністерством фінансів України достовірності даних, які впливають на дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (можливе скасування такої довідки) у зв'язку з тривалою відсутністю особи за місцем проживання. Виплата пенсії призупинялась з 01.05.2018, з 01.06.2018 та з 01.10.2018. Однак, щоразу виплата пенсії відновлювалась з дати її припинення на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та інформації про те, що довідка внутрішньо переміщеної особи не скасована.
Також, у даному листі відповідач зазначив, що сума пенсії за травень 2018 року, липень 2018 року, серпень 2018 року та вересень 2018 року виплачено у вказані місяці.
Разом з тим, відповідач у даному листі наголосив, що пенсія за червень та жовтень 2018 року в сумі 4030,18 грн. облікована в Управлінні та буде виплачена після прийняття відповідних змін до законодавства.
Однак, не погоджуючись із такими діями відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період червень та вересень 2018 року, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон України №1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 3 статті 4 Закону України №1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Вимогами статті 5 Закону України №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За приписами частини першої статті 47 Закону України №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону України №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону України №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Судом встановлено, що прийняті Васильківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області розпорядження від 22.05.2018, від 13.06.2018 та від 03.10.2018 про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії, не містять зазначення підстав для припинення виплати позивачу пенсії.
Відповідач, обґрунтовуючи правомірність припинення виплати пенсії ОСОБА_1, посилається на норми Постанови Кабінету Міністрів України №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Разом із тим, наявність передбачених статтею 49 Закону України № 1058 підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідач не наводить.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанову Кабінету Міністрів України №365, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.
Суд зазначає, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Тому, припиняючи (призупиняючи) виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу в червні 2018 року та у жовтні 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 185/9755/16-а, висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.
За таких обставин, враховуючи відсутність факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії, тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати їй пенсії за червень 2018 року та жовтень 2018 року та зобов'язання виплатити пенсію за цей період.
Щодо позовних вимог стосовно нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. До доходів віднесено, в тому числі, пенсії.
Сума компенсації розраховується відповідно до статті 3 цього Закону з урахуванням індексу інфляції.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, при цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №522/1404/17.
Оскільки Васильківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області протиправно не здійснило виплату пенсії позивачу за червень 2018 року та жовтень 2018 року, суд вважає, що поновлення та виплату пенсії ОСОБА_1 слід здійснити з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.
За наведених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, така заява позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у розмір 704,80 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за червень 2018 року та жовтень 2018 року.
Зобов'язати Васильківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за червень 2018 року та жовтень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 37885812).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.