Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 лютого 2019 р. Справа№200/14016/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Краматорськ Донецької області, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 березня 2017 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Тому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті пенсії, починаючи з березня 2017 року; визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу; зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії негайно після проголошення судового рішення. Разом з тим, позивач просить утриматись від подальшого зупинення виплати пенсії.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ № 365). Відповідач вказує, що припинив виплату пенсії позивачу через не підтвердження місця фактичного проживання. Тому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору - задоволено. Відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, - задоволено. Визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк. Клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, - задоволено. Клопотання позивача про витребування доказів, - задоволено частково. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії та відкрито провадження по справі № 200/14016/18-а. Розгляд адміністративної справи № 200/14016/18-а визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання по справі на 15.01.2019 року о 13 год. 45 хв.
Розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відкладено з 15.01.2019 року на 04.02.2019 року о 09-15 год.
Позивач та представник відповідача, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явились.
Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією її паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.14-16,18).
Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія його пенсійного посвідчення, виданого 16.01.2003 року серія НОМЕР_3 (а.с.12).
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради Донецької області від 05.02.2015 року № 1426/34495 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Макарова, б.53 (а.с.12а-13).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на підставі електронної пенсійної справи.
З квітня 2017 року Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області виплату пенсії ОСОБА_1 defacto не здійснювало (а.с.27, 30).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.
Суд зазначає, що посилання представника відповідача на акти Кабінету Міністрів України до уваги не приймає, оскільки постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а є підзаконним нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв'язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.
Згідно ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в виключних умовах окупації частини територій України.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, частина території Донецької та Луганської області, яка не підконтрольна українській владі в наслідок чого на цій території органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та по теперішній час проводиться АТО, є територією України.
Таким чином, позивачем не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.
Щодо посилання відповідача на порушення строків звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.
За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
Згідно з матеріалами справи, призначена пенсія виплачувалась позивачу щомісяця до березня 2017 року включно, після чого її виплата була припинена.
Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).
У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату після чергового інформаційного обміну з органами соціального захисту населення, в результаті чого було не підтверджено місце фактичного проживання ОСОБА_1
Оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).
Суд звертає увагу, що доказів нарахування пенсії позивачу за оспорюваний період відповідачем не надано.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправною, а тому відповідача слід зобов'язати поновити нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість за весь період, починаючи з квітня 2017 року.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії позивачу, суд зазначає, що в розумінні норм КАС України кожна особа може звернутись до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, у спорі, у спорі, що розглядається, відсутній факт порушення прав позивача з боку відповідача у майбутньому, тобто, позивач передчасно звернувся з позовною заявою, яка містить вищезазначену вимогу, тому в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.
Крім того, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області. Однак, згідно матеріалів справи з 01.08.2014 року пенсійну справу позивача було взято на облік в Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області, яке, в свою чергу і призупинило виплату пенсії. А тому, Костянтинівське управління не виносило вказане розпорядження, оскільки не має відношення до позивача. Отже, у задоволенні вимоги про скасування рішення слід відмовити.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2018 року позивачу відстрочена сплата судового збору до ухвалення судового рішення по справі, у зв'язку із призупиненням виплати пенсії, яка є єдиним джерелом доходу позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб становить 1 762, 00 грн.
Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду позивачу була відстрочена сплата судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області 352,40 грн. та з позивача 352,40 грн на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (вул. Поштова, б.5, м. Краматорськ, Донецька область, 84302, код ЄДРПОУ 23346787) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість з пенсійних виплат, починаючи з квітня 2017 року.
В решті заявлених позовних вимог, - відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області суму судового збору у розмірі 352,43 грн. (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок) на користь Державного бюджету України.
Стягнути з ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 352,43 грн. (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок) на користь Державного бюджету України.
Повний текст рішення складено 08 лютого 2019 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Голуб В.А.