Справа № 171/2555/18
2/171/291/19
"05" лютого 2019 р. м. Апостолове
Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Кодрян Л.І.
за участю секретаря Титаренко Л.Б.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Апостолове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації.
В обґрунтування позову посилається на те, що є власником житлового будинку № 37 в м. Апостолове по вул. Кільцева. В даному житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_3, донька - ОСОБА_4, син - ОСОБА_5, та відповідач ОСОБА_2. Зазначає, що відповідач за даною адресою не проживає більше п'яти років. Крім того, оскільки він зареєстрований в даному будинку у неї виникають проблеми зі сплатою комунальних послуг, так як вони на нього нараховуються. Вважає, що відповідач втратив право користування вказаним житловим приміщенням, оскільки не проживає в ньому тривалий час.
Позивач просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: Дніпропетровська область, м.Апостолове, вул. Кільцева, 37, та зняти його з реєстрації за даною адресою.
В підготовче засідання позивач не з'явилася, надала до суду заяву в якій просить розглянути справу у підготовчому засіданні за її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.
Відповідач в підготовче засідання не з'явився, надав до суду заяву в якій просить підготовче засідання проводити за його відсутності, позов визнає.
Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу, що передбачено ч. 4 ст. 200 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову з підстав, передбачених ст. 206 ЦПК України, оскільки визнання відповідачем позову не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником житлового будинку за адресою м. Апостолове, вул. Кільцева, б. 37, Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про право приватної власності на домоволодіння від 07.11.2002 року, виданого виконавчим комітетом ради народних депутатів згідно рішення виконкому Апостолівської міської ради народних депутатів №9 від 30.10.2002 року (а.с.16).
Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок №37 по вул. Кільцева, в м.Апостолове виданого КП «Апостолівське бюро технічної інвентаризації» Апостолівського району Дніпропетровської області 20.02.2002 року, встановлено, що власником даного будинку є ОСОБА_1 (а.с.17-19).
З домової книги №37 встановлено, що у вищезазначеному будинку зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.11-14).
З акту депутатського обстеження вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_5, однак фактично за вказаною адресою відповідач не проживає (а.с.15).
Таким чином, судом встановлено, що відповідач на даний момент дійсно зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_6, але фактично в зазначеному будинку не проживає більше п'яти років.
На даний час позивач ОСОБА_1 не може вільно розпоряджатись та користуватись своїм майном на власний розсуд через реєстрацію відповідача ОСОБА_2 у її домоволодінні.
Оскільки об'єктом власності особи може бути, зокрема, житловий будинок, садиба, квартира, а права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, отже обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст.321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Таким чином, зібрані у справі докази та їх оцінка вказують на наявність підстав для визнання відповідача, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вищезазначеною адресою.
Що стосується вимог позовних вимог в частині зняття відповідача з реєстрації, то такі вимоги не ґрунтується на законі в даному випадку, оскільки питання та підстави для зняття з реєстрації визначені ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яка передбачає, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть.
З огляду на зазначене, зняття особи з реєстраційного обліку проводиться компетентними, уповноваженими на це органами, зокрема на підставі рішення суду про позбавлення права користування жилим приміщенням.
Таким чином рішення суду про втрату права користування житлом є саме по собі достатньої правовою підставою для зняття з реєстраційного обліку відповідача.
Лише в разі відмови компетентного органу здійснити зняття особи з реєстраційного обліку на підставі рішення суду, такі дії можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому чинним законодавством, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, вказані вимоги заявлені до відповідача ОСОБА_2, який є неналежним відповідачем в цій частині позовних вимог.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по оплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 150,156 ЖК України, ст.ст.16, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 4,5,89, 141, 206, 258-259, 264-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП НОМЕР_1, прож. ІНФОРМАЦІЯ_7) до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, (зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_7) про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою м.Апостолове, вул. Кільцева, буд. 37, Дніпропетровської області.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, судовий збір в сумі 704,80 гривні.
На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 05 лютого 2019 року.
СуддяОСОБА_6