Справа № 149/1777/18
Провадження № 22-ц/801/358/2019
Категорія: 54
Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В.
Доповідач:Рибчинський В. П.
06 лютого 2019 рокуСправа № 149/1777/18м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу директора комунальної установи "Хмільницька центральна районна лікарня Хмільницької районної ради» Залецького Василя Анатолійовича на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене 28 листопада 2018 року під головуванням судді Робак М.В. в м. Хмільник, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до КУ «Хмільницька центральна районна лікарня», треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: головний лікар КУ «Хмільницька центральна районна лікарня», Залецький Василь Анатолійович, Хмільницька районна рада, Хмільницька районна державна адміністрація, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до КУ «Хмільницька центральна районна лікарня» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначила, що з 01.08.1985 року вона працювала на посаді медичної сестри Хмільницької районної лікарні, яку в подальшому було реорганізовано в КУ "Хмільницька ЦРЛ". Наказом головного лікаря КУ "Хмільницька ЦРЛ" від 01.06.2018 року №71-к параграф 5 , її, починаючи з 10.06.2018 року , було звільнено у зв'язку з скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП. Своє звільнення ОСОБА_4 вважає незаконним та безпідставним.
Так, накази головного лікаря №128 та №129 містять суперечливі розпорядження та виходять за межі компетенції головного лікаря; крім того їй не пропонували іншу роботу, не попередили про звільнення не пізніше, ніж за два місяці, не врахували її переважне право залишитись на роботі; правової підстави для скорочення працівників взагалі не існувало; а також при її звільненні не було враховано обґрунтовану відмову профспілкового органу. На підставі зазначеного, просила скасувати накази головного лікаря про зміну штатного розпису, про попередження про можливе вивільнення та про її звільнення; поновити її на посаді медичної сестри психіатричного кабінету поліклініки з 10.06.2018 року та стягнути з КУ "Хмільницька ЦРЛ" середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 листопада 2018 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано параграф 5 Наказу Комунальної установи "Хмільницька центральна районна лікарня" №71-к від 01 червня 2018 року про звільнення ОСОБА_4 з посади медичної сестри психіатричного кабінету поліклініки.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді медичної сестри психіатричного кабінету поліклініки Комунальної установи "Хмільницька центральна районна лікарня" з 10 червня 2018 року.
Стягнуто з Комунальної установи "Хмільницька центральна районна лікарня" (код ЄДРПОУ 01982695) на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 червня 2018 року по 28 листопада 2018 року в розмірі 41751,6 (сорок одна тисяча сімсот п'ятдесят одна) грн 60 коп. без урахування податків і зборів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, в розмірі місячного заробітку, допущено до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Комунальної установи «Хмільницька центральна районна лікарня» (код ЄДРПОУ 01982695) на корись держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) код банку отримувача: 899998, рахунок отримувача: 31211256026001,код класифікації доходів бюджету: 22030106) 2 114 (дві тисячі сто чотирнадцять) грн. 40 (сорок) коп. судового збору.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем не було дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП, а також не враховано відмову профспілкового органу у наданні згоди на звільнення працівника.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, КУ «Хмільницька центральна районна лікарня» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити та вирішити питання про поворот виконання в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді медичної сестри психіатричного кабінету комунального некомерційного підприємства «Хмільницька центральна районна лікарня Хмільницької районної ради» з 10 червня 2018 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував те, що ОСОБА_4 були запропоновані рівнозначні вакантні посади, однак остання від них відмовилась, в подальшому стосовно працевлаштування не зверталась, що свідчить про її практичну відмову від працевлаштування до Хмільницької ЦРЛ. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції невірно визнав відмову профспілкового органу в наданні згоди на звільнення ОСОБА_4 обґрунтованою, оскільки профспілка досліджувала це питання однобічно не врахувавши всіх обставин та причинно - наслідкових зв'язків, у тому числі пов'язаних із рухом кадрів у часі і специфікою нарахування заробітної плати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії трудової книжки позивача - ОСОБА_4 01.08.1985 року була прийнята на посаду медсестри педиатричного відділення, а з 01.03.2004 року переведена на посаду дільничної медсестри психіатричного кабінету поліклініки (а. с. 24).
Згідно штатного розпису КУ «Хмільницької ЦРЛ» на 04 січня 2017 року, затвердженого головою Хмільницької районної ради (а. с.111-126), штатного розпису КУ «Хмільницької ЦРЛ» на 01 січня 2018 року, затвердженого головою Хмільницької районної державно адміністрації (а .с. 94-111), в штаті лікарні було передбачено дві посади медичної сестри психіатричного кабінету.
Відповідно до змін до штатного розпису КУ «Хмільницької ЦРЛ» на 2018 рік, затверджених головою Хмільницької районної державної адміністрації 06 квітня 2018 року, з 10 червня 2018 року скорочувалися посади, зокрема одна посада сестри медичної психіатричного кабінету (а. с. 91-93).
Наказом № 128 від 06 квітня 2018 року «Про попередження про можливе звільнення», з метою більш раціонального використання бюджетних коштів було скорочено з 10 червня 2018 року серед інших посаду медичної сестри психіатричного кабінету поліклініки, керівникам структурних підрозділів наказано попередити працівників під розпис про можливе вивільнення та зміну умов праці з 10 червня 2018 року, повести колективні збори, визначитись у кандидатурах на скорочення та складені протоколи колективних зборів з пропозиціями конкретних осіб на скорочення подати у відділ кадрів до 17 квітня 2018 року (а. с. 15).
Відповідно до наказу № 129 від 06.04.2018 року" Про зміну штатного розпису" з 10.06.2018 року скорочено в тому числі і одну посаду сестри медичної психіатричного кабінету (а.с.14)
Згідно попередження про скорочення штату працівників від 10.04.2018 року сестру медичну психіатричного кабінету поліклініки ОСОБА_4 попереджено про можливе звільнення та повідомлено про відсутність вакантних посад, які могли бути їй запропоновані.
01.06.2018 ОСОБА_4 попереджено про можливе звільнення та запропоновано вакантні посади медичної сестри , яке останньою отримано 01.06.2018 року, що підтверджується повідомленням та актом.
11 травня 2018 року головний лікар КУ «Хмільницької ЦРЛ» звернувся до голови профспілкового комітету КУ «Хмільницької ЦРЛ» про надання дозволу та погодження звільнення з 10 червня 2018 року в тому числі ОСОБА_4 в зв'язку утриманням посад виключно в межах затвердженого фінансування та на підставі наказів № 128, 129 від 06 квітня 2018 року (а. с. 13).
Згідно п. 2 протоколу № 30 від 15 травня 2018 року рішенням профспілкового комітету первинної профспілкової організації КУ «Хмільницька ЦРЛ» було відмовлено в наданні згоди на звільнення працівників з 10 червня 2018 року, серед яких позивач ОСОБА_4 Дане рішення мотивоване тим, що асигнувань достатньо на потреби в заробітній платі, тому названа головним лікарем причина скорочень - впорядкування штатних посад до виділених асигнувань не підтверджена (а. с. 16-18). Як вбачається з п. 1 Протоколу засідання первинної профспілкової організації КУ "Хмільницька ЦРЛ" профкомом з'ясовувалось питання фінансування лікарні, зокрема достатності коштів на оплату заробітної плати , наявності вакантних посад, не внесених до бази служби зайнятості, в результаті чого було прийнято рішення, щодо невідповідності причин рекомендованих скорочень наданим профспілці даним.
З довідки головного лікаря КУ «Хмільницької ЦРЛ» б/н вбачається, що в установі наявні вакантні посади в кількості 28,75 штатних посад (а. с. 12).
Відповідно до параграфу 5 Наказу № 71-к від 01 червня 2018 року ОСОБА_4 звільнено з роботи з 10 червня 2018 року у зв'язку із скороченням штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 19). Остання являється інвалідом третьої групи загального захворювання (а.с.23).
Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед яких також скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з наведеної підстави, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Також при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП України, обов'язковим є дотримання вимог ст. ст. 42, 43, 492 КЗпП України, зокрема врахування переважного права працівника на залишення на роботі, наявність попередньої обґрунтованої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, а також попередження про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці з одночасною пропозицією іншої роботи у тій самі установі.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Згідно вимог ст. 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених, крім іншого, пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Відповідно до частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.
Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).
Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
З урахуванням вищезазначеного можна зробити висновок про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням профспілкового комітету від 15.05.2018 року було відмовлено в погодженні на звільнення за скороченням працівників КУ «Хмільницька ЦРЛ», зокрема ОСОБА_4 Суд першої інстанції дійшов передчасного висновку визнавши таку відмову обґрунтованою, оскільки в рішенні профспілкового комітету підстави відмови в наданні згоди на звільнення останньої не аргументовані та не містять посилань на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.
Разом з тим, судом першої інстанції вірно зазначено, що КУ «Хмільницька ЦРЛ» не було дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП України, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з вищезазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
На виконання вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець повинен запропонувати працівнику роботу: 1) яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, а за відсутності такої - будь-яку іншу; 2) яка існує на підприємстві у період з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 та від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15.
Згідно довідки КУ «Хмільницька ЦРЛ» станом на 25 квітня 2018 року було вакантною 28,75 штатних посадових одиниць: 3,75 - середнього медичного персоналу (із них 3 повні ставки тимчасові та 0,75 повна), 11- інтерни, 9 - молодший медичний персонал, 2 - водії автотранспортних засобів, 1 - муляра, 1 - прибиральник території.
Відповідно до кваліфікації та спеціальності ОСОБА_4 були запропоновані лише посади середнього медичного персоналу (із них 3 повні ставки тимчасові та 0,75 повна), від яких вона відмовилась.
За таких обставин роботодавець всупереч вимогам ст. 49-2 КЗпП України не запропонував всі вакансії, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу директора комунальної установи "Хмільницька центральна районна лікарня Хмільницької районної ради» Залецького Василя Анатолійовича слід залишити без задоволення, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене 28 листопада 2018 року - без змін.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
В задоволенні апеляційної скарги директора комунальної установи "Хмільницька центральна районна лікарня Хмільницької районної ради» Залецького Василя Анатолійовича відмовити.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене 28 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
Т.О. Денишенко