Справа № 127/4126/13-ц
Провадження № 22-ц/801/38/2019
Категорія: 5
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Зайцев А. Ю.
07 лютого 2019 рокуСправа № 127/4126/13-цм. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Зайцева А.Ю. (суддя-доповідач),
суддів Сала Т.Б., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку, за позовом третьої особи ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Вохмінової О.С., дата складання повного тексту рішення 25 вересня 2018 року , -
У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася у суд із позовною заявою до ОСОБА_4, у якій просила залишити в її власності 5/12 частин житлового будинку на АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 виділити у власність предмети побуту, набуті ними за час шлюбу.
Під час розгляду справи ОСОБА_3 збільшила й уточнила позовні вимоги та послалась на те, що під час шлюбу із ОСОБА_4 ними набуто у власність 5/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1. У зазначеному будинку (літ. «А») проведено ремонтні роботи за спільні кошти, внаслідок чого збільшилась його вартість, змінились якісні й кількісні характеристики. Крім того, у 2007 році подружжя приватизувало земельну ділянку загальною площею 0,10 га за цією ж адресою, на якій здійснило будівництво житлового будинку (літ. «В»), що становить 68,84 % готовності. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила визнати 7/12 частин будинку (літ. «А») розташований за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнати за нею право власності на 7/24 частин будинку (літ. «А») та на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку (літ. «В») за тією ж адресою, поділити предмети побуту.
У березні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу, посилаючись на те, що 7 лютого 2006 року він надав останнім позику в розмірі 38 тис. доларів США для оформлення приватизації земельної ділянки, купівлю будівельних матеріалів, про що ОСОБА_3 склала відповідну розписку із застереженням про повернення коштів на першу його вимогу, а ОСОБА_4 надав усну згоду та був присутнім при отриманні коштів.
Під час розгляду справи ОСОБА_5 збільшив позовні вимоги та посилаючись на те, що зазначені кошти були отримані та використані в інтересах сім'ї, однак його письмову вимогу про повернення боргу позичальники не виконали, просив визнати суму позики спільним боргом колишнього подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та стягнути з останніх на його користь зазначену суму боргу, а саме по 19 тис. доларів США з кожного, що еквівалентно 222 тис. 878 грн 74 коп..
Судами трьох інстанцій ухвалювались рішенні у даній справі.
Постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2014 року та рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 червня 2014 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку, та позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_5 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У лютому 2016 року ОСОБА_4 подав позов до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним (справа № 127/3358/16-ц) /а.с. 2-6 т. 6/.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 лютого 2006 року датована розписка ОСОБА_3 про позику у ОСОБА_5 (батька ОСОБА_3.) грошей в сумі 38000 доларів США, проте вважає розписку сфальсифікованою, оскільки кошти у ОСОБА_5 на будівництво будинку і придбання будівельних матеріалів не позичались і в інтересах сім'ї не витрачались. Письмової згоди на укладення договору позики він не давав. Крім того, ОСОБА_5 як третя особа пред'явив позов лише 11 березня 2014 року, проте будучи допитаним у даній справі в якості свідка 24 квітня 2013 року повідомив суду, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 будували будинок за спільні кошти, а також за кошти матері ОСОБА_3, які вона надсилала з-за кордону. Відповідно до частини другої статті 65 СК України, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір позики, оформлений розпискою від 07 лютого 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області суду від 14 листопада 2017 року вимоги за позовом ОСОБА_3 (справа № 127/4126/13-ц) і за позовом ОСОБА_4 (справа № 127/3358/16-ц) об'єднані в одне провадження і присвоєний номер 127/4126/13-ц /а.с. 196/.
В результаті нового розгляду справи в об'єднаному провадженні, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, що використані в процесі будівництва незавершеного будівництвом житлового будинку «В» по АДРЕСА_1, згідно кількості і назв (найменуванню), що наведені в розділі ІV «Будівельні матеріали, вироби і конструкції» підсумкової відомості ресурсів до локального кошторису № 2-1-1 загальнобудівельні роботи (додаток № 3) до висновку судової будівельно-технічної експертизи судового експерта Кацаги Н.Є. № ОС-245 від 20.02.2017 року, загальною вартістю 366274,38 грн., а саме: арматура-сітки, клас А1, діаметр 12-14 мм, 1,556996 т, загальною вартістю 17 947,21 грн.; блоки віконні металопластикові, 62,61 м2, загальною вартістю 53065,11 грн.; блоки віконні металопластикові (круглі) 0,56 кв.м., загальною вартістю 728,52 грн.; блоки дверні металопластикові 1,78 кв.м., загальною вартістю 1 555,19 грн.; болти із шестигранною головкою оцинковані, діаметр різьби 12-(14) мм, 0,0005918, вартістю 14,18 грн.; болти анкерні, 0,00022701 т, вартістю 5,20 грн.; бруси обрізні з хвойних порід, довжина 4-6,5 м, ширина 75-150 мм, товщина 100, 125 мм ІІ сорт, 0,312 м. куб, вартістю 1 141,87 грн.; бруси обрізні з хвойних порід, довжина 4-6,5 м, ширина 75-150 мм, товщина 150 мм і більше ІІ сорт, 0,0518 м. куб, вартістю 216,17 грн.; бруски обрізні з хвойних порід, довжина 4-6,5 м, ширина 75-150 мм, товщина 40-75 мм, ІІ сорт, 0,832 м куб, вартістю 2 587,50 грн.; бруски обрізні з хвойних порід, довжина 4-6,5 м, ширина 75-150 мм, товщина 40-75 мм, ІІІ сорт, 0,3848 м куб, вартістю 94,12 грн.; бруски обрізні з хвойних порід, довжина 2-3,75 м, ширина 75-150 мм, товщина 40-75 мм, ІІІ сорт, 1,595573 м куб, вартістю 3 235,39 грн.; вапно будівельне негашене грудкове, сорт І, 0,002849 т, вартістю 3,58 грн.; гідробар'єр, 2,912308 кв м., вартістю 22,86 грн.; герметик силіконовий балон, вартістю 400,95 грн.; герметик силіконовий водостійкий 6,27553 кг, вартістю 669,16 грн.; ґрунтовка бітумна 0,026352 т, вартістю 3 099,83 грн.; дошки обрізні з хвойних порід, довжина 4-6,5 м, шириною 75-100 мм, товщиною 25 мм, ІІІ сорт, 0,3377064 куб м, вартістю 762,03 грн.; дошки обрізні з хвойних порід, довжина 4-6,5 м, шириною 75-100 мм, товщиною 32,40 мм, ІІІ сорт, 0,05069 куб м, вартістю 119,06 грн.; дошки обрізні з хвойних порід, довжина 4-6,5 м, шириною 75-100 мм, товщиною 44 мм і більше, І сорт, 4,316 куб м, вартістю 14 326,27 грн.; дошки обрізні з хвойних порід, довжина 4-6,5 м, шириною 75-100 мм, товщиною 44 мм і більше, ІІІ сорт, 0,6260732 куб м, вартістю 1 352,39 грн.; дріт сталевий низьковуглецевий різного призначення світлий, діаметр 4,0 мм, 0,03415 т, вартістю 473,03 грн.; дюбелі-шурупи 189,3 шт вартістю 104,12 грн.; дюбелі з каліброваною головкою (в обоймах) 2,5х48,5 мм, 0,00198 т, вартістю 46,68 грн.; електроди діаметром 2 мм, марка Э42, 0,000538 т, вартістю 19,54 грн.; електроди діаметром 4 мм, марка Э42, 0,01286792 т, вартістю 231,58 грн.; катанка гарячекатана у мотках, діаметр 6,3-6,5 мм, 0,02281635 т, вартістю 229,96 грн.; кисень технічний газоподіюний, 2,62275 м куб, вартістю 9,15 грн.; металочерепиця в комплекті 161,1064 кв.м., вартістю 21 533,48 грн.; монтажна піна, 14,284223 балон, вартістю 1 341,86 грн.; паста антисептична, 0,010192 т, вартістю 370,98 грн.; поковки з квадратних заготовок, маса 1,8 кг, 0,1976 т, вартістю 2 689,29 грн.; провід ПВС 2*1,5 183,6 м, вартістю 2 954,12 грн.; пропан-бутан технічний 0,79355 м. куб, вартістю 12,51 грн.; розчин готовий кладковий важкий цементно-вапняковий, марка М25, 20,616 м куб, вартістю 17 779,86 грн.; розчин готовий кладковий важкий цементно-вапняковий, марка М50, 9,06141 м куб, вартістю 6 578,58 грн.; руберойд підкладний з пиловидною засипкою РПП-300Б, 36,234 м куб, вартістю 367,41 грн.; саморіз посилений, 948,0492 шт., вартістю 227,53 грн.; склострічка липка ізоляційна на полікасиновому компаунді, марка ЛСЭПЛ, ширина 20-30 мм, товщина від 0,14 до 0,19 мм, 0,18 кг, вартістю 48,58 грн.; стрижнева арматура А-І, діаметр 6 мм, 100 кг, 4,2328, вартістю 5 611,38 грн.; суміші бетонні готові важкі, клас бетону В7,5 (М100), крупність заповнювача більше 40 мм, 40,7082 м куб, вартістю 36 640,24 грн.; суміші бетонні готові важкі, клас бетону В15 (М200), крупність заповнювача більше 10 до 20 мм, 3,7555 м куб, вартістю 3 917,44 грн.; суміші бетонні готові легкі на керамзитовому гравії, клас бетону В15 (М200), крупність заповнювача 10-20мм, 13,28026 м куб, вартістю 16 289,57 грн.; цвяхи будівельні з конічною головкою 4,0х100 мм, 0,01299836 м, вартістю 133,59 грн.; цвяхи будівельні з плоскою головкою 1,6х50 мм, 0,00001345 т, вартістю 0,18 грн.; цвяхи будівельні з плоскою головкою 1,8х60 мм, 0,03744 т, вартістю 449,69 грн.; цвяхи будівельні 4,0х120 мм, 0,002442 т, вартістю 26,41 грн.; цвяхи гвинтові 3,5х70 мм, 168,8519 шт, вартістю 123,26 грн.; цегла керамічна одинарна повнотіла, розміри 250х120х65 мм, марка М150, 1000 шт, 48,881998, вартістю 127 594,72 грн.; швелери № 40 з гарячекатаного прокату із сталі вуглецевої звичайної якості, марка Ст0 0,0026093 т, вартістю 23,16 грн.; швелери № 16-24 із сталі марки 18пс, 1,345т, вартістю 16 786,08 грн.; щити опалубки, ширина 300-750 мм, товщина 25 мм, 23,992052 м кв, вартістю 4 212,52 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 5280 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 858,46 грн.
Позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 07.02.2006 року в сумі 19 000 доларів США, що станом на 19 жовтня 2017 року становить еквівалент 502082,60 грн., а також судовий збір в сумі 1754,82 грн.
В решті позову - відмовлено.
В задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 мотивовано тим, що за ОСОБА_3 слід визнати право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, які були використані в процесі будівництва житлового будинку літ. «В» в домоволодінні АДРЕСА_1, згідно кількості і назв (найменуванню), що наведені в розділі ІV «Будівельні матеріали, вироби і конструкції» підсумкової відомості ресурсів до локального кошторису № 2-1-1 загальнобудівельні роботи (додаток № 3) до висновку судової будівельно-технічної експертизи судового експерта Кацаги Н.Є. № ОС-245 від 20 лютого 2017 року, загальною вартістю 366274,38 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 мотивовано тим, що ОСОБА_3 позовні вимоги визнала, а тому позовні вимоги ОСОБА_5 до неї підлягають задоволенню. Проте, позивачем не доведено позовні вимоги до ОСОБА_4, оскільки останній згоди на позику грошей ОСОБА_3 не надавав, істотні умови договору позики не погоджував, розписку про отримання коштів не писав.
Суд критично оцінив нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_8, ОСОБА_9 про те, що кошти передавались в присутності ОСОБА_4 і використані в інтересах сім'ї - для будівництва нового будинку і купівлі будівельних матеріалів, адже вони є близькими родичами ОСОБА_5 і ОСОБА_3 (ОСОБА_8 - сестра, ОСОБА_9 - донька), тому можуть бути зацікавленими в розгляді даної справи.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 мотивовано тим, що ОСОБА_4 не доведені підстави для визнання договору позики недійсним, договір позики від 07 лютого 2006 року не порушує права і законні інтереси ОСОБА_4, тому вони не підлягають захисту на підставі статей 15, 16 ЦК України і частини другої статті 65 СК України.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року виправлено описки, допущені в резолютивній частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року у справі. В переліку будівельних матеріалів, на 1/2 частину яких за ОСОБА_3 визнано право власності на підставі висновку експерта, вказано такі матеріали: бруски обрізні з хвойних порід, довжина 4-6,5 м, ширина 75-150 мм, товщина 40-75 мм, І сорт, 0,00138535 м3, вартістю 5,23 грн.; дріт сталевий низьковуглецевий різного призначення світлий, діаметр 1,1мм, 0,00630392 т, вартістю 96,06 грн.
Зазначено вартість суміші бетонної готової важкої, клас бетону В7,5 (М100), крупність заповнювача більше 40 мм, 40,7082 м3: замість 36 640,24 грн. зазначено вартість, визначену експертом - 34640,24 грн.
Не погодившись із рішенням суду в частині вирішення його позовних вимог, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив рішення суду в частині вирішення його позовних вимог скасувати та ухвалити нове про їх задоволення в повному обсязі.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що при укладанні договору позики, вона була отримана в інтересах сім'ї для купівлі будівельних матеріалів та будівництва нового житлового будинку по АДРЕСА_1. Ці обставини підтвердила ОСОБА_3 під час розгляду справи в суді першої інстанції. ОСОБА_4 був присутній при отриманні позики, про що зазначено в розписці, він не заперечував проти укладання договору позики. Крім цього, відповідно до нотаріально завірених заяв ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 останні були присутні під час передачі коштів подружжю позивачем.
Судом першої інстанції не встановлено за які кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбавали будівельні матеріали та здійснювали будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника судового процесу, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 в апеляційному порядку не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не перевіряється відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду відповідно до статті 263 ЦПК України в частині вирішення позовних ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу, суд апеляційної інстанції вважає, що в оскаржуваній частині рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
У справі встановлено, що з 18 вересня 2001 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі.
12 липня 2005 року між ОСОБА_4, ОСОБА_10 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого остання придбала 5/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 /т.1, а.с. 5/.
При цьому ОСОБА_4 на праві власності належить 7/12 частин цього будинку з відповідною часткою господарських будівель, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25 січня 1995 року та договором дарування від 10 жовтня 2001 року.
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 26 січня 2012 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано /т.1, а.с. 4/.
У матеріалах справи міститься копія розписки ОСОБА_3 про те, що вона позичила у ОСОБА_11 38000 доларів США. Розписка скріплена підписами двох свідків. /т.1, а.с. 220/.
Відповідно до рішення Вінницької міської ради від 30 березня 2007 року № 914 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 21 листопада 2007 року видано держані акти на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_1 та НОМЕР_2, відповідно до яких їм на праві спільної сумісної власності належить ділянка, площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 / т. 1, а.с. 33, 34/.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 позовні вимоги визнала, а тому позовні вимоги ОСОБА_5 до неї підлягають задоволенню. Проте, позивачем не доведено позовні вимоги до ОСОБА_4, оскільки останній згоди на позику грошей ОСОБА_3 не надавав, істотні умови договору позики не погоджував, розписку про отримання коштів не писав і позивачем не доведено їх використання в інтересах сім'ї.
Зазначений висновок суду першої інстанції ґрунтується на нормах матеріального права та матеріалах справи, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог статті 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 виникли правовідносини на підставі розписки, за змістом якої ОСОБА_3 позичила в ОСОБА_5 38000 доларів США, які він передав їй за місцем проживання.
З позовними вимогами про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення суми боргу звернувся ОСОБА_5.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, якщо інше не встановлено судом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем, відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, не доведено позовні вимоги саме до ОСОБА_4, оскільки останній згоди на позику грошей ОСОБА_3 не надавав(статті 65 СК України), істотні умови договору позики не погоджував, розписку про отримання коштів не писав (статті 1046-1047 ЦК України).
Тлумачення ст. 65 СК України дає можливість суду стверджувати, що відсутність згоди другого з подружжя на укладення договору позики на значну суму ставить під сумнів дійсність такого договору і не може покладати будь-яких обов'язків щодо його виконання на особу, яка не є стороною договору і не давала згоди на його укладення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 року (справа №372/504/17), відступаючи від висновків Верховного Суду України, вважала в подібних правовідносинах, що укладення договорів без згоди другого подружжя свідчить про порушення його форми і надає право оскаржити договір з підстав його недійсності.
Відмовляючи у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, суд виходив з того, що за договором позики від 07 лютого 2006 року зобов'язання у ОСОБА_4 не виникли і цей договір не порушує його права і законні інтереси. Рішенні суду в цій частині сторонами, в тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_5, не оскаржене та набуло законної сили.
Колегія суддів вважає правильними саме такі висновки суду першої інстанції щодо відмови у позові про визнання договору позики недійсним, оскільки у справі не доведено, а судом не встановлено, що кошти в сумі 38000 доларів США були використані в інтересах сім'ї, а тому даний договір не порушує права та інтереси позивача ОСОБА_4
З матеріалів справи вбачається, що дійсно позивачем ОСОБА_5 не доведено переконливими та беззаперечними доказами, що саме позичені його дочці кошти в сумі 38000 доларів США були використані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в інтересах сім'ї, в той час як ОСОБА_4 категорично заперечує такі обставини.
Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, колегія суддів також вважає, що докази наявні у справі не дають змогу дійти висновку, що вказані кошти були витрачені в інтересах сім'ї, тобто є недостатніми відповідно до ст. 80 ЦПК України.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив за які саме кошти здійснювалося будівництво будинку ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції не вважає такими, що дають правові підстави для скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині, оскільки саме позивач ОСОБА_5 зобов'язаний у спірних правовідносинах довести правомірність покладення обов'язку, щодо повернення коштів переданих своїй дочці у позику, на іншу особу.
За своєю сутністю позов батька одного з подружжя ОСОБА_5 направлений на відступлення від презумпції спільної власності майна подружжя набутого у шлюбі відповідно до ст.60 СК України, але у інший спосіб, а тому позивач зобов'язаний довести наявність обставин, які беззаперечно дадуть суду право покласти обов'язок щодо повернення позики, яку ОСОБА_4 не отримував, і на нього.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи зазначене, апеляційний суд прийшов до висновку, що наведені в апеляційні скарзі аргументи не спростовують правильні по суті висновки суду першої інстанції, який ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції. -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року у даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Підпис А. Ю. Зайцев
Судді Підпис Т. Б. Сало
Підпис Т. М. Шемета
Згідно з оригіналом
Головуючий суддя А. Ю. Зайцев
Повний текст постанови складено 07 лютого 2019 року.