Справа № 129/10/17
Провадження № 22-ц/801/269/2019
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковчежнюк В. М.
Доповідач:Якименко М. М.
05 лютого 2019 рокуСправа № 129/10/17м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Ковальчука О.В., Марчук В.С.,
за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 березня 2017 року, ухвалене суддею Гайсинського районного суду Вінницької області Ковчежнюком В.М.,
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Носовецької сільської ради Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати - ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина, що складається, із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, однак за життя вона не здійснила технічної інвентаризації та реєстрації даного будинку. Будучи єдиним спадкоємцем за законом після смерті матері, позивач звернулась із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, у видачі свідоцтва про право на спадщину на будинок їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності на нього за ОСОБА_5 Тому, за захистом своїх невизнаних прав позивач звернулася до суду із даним позовом, у якому просила суд визнати за ОСОБА_4 право власності на будинок який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 березня 2017 року позов задоволено.Визнано за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_5
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_3, яка не брала участі у розгляді цієї справи в суді першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що даним рішенням вирішено питання про її права, пославшись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повно досліджено докази і з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Рішенням суду порушено майнове право власності на належну їй земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована по АДРЕСА_2.
Позивач на апеляційну скаргу подала відзив, у якому вона вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою. Просить її залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та в межах її вимог, прийшов до наступного.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційне провадження підлягає закриттю з наступних міркувань.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначених норм процесуального законодавства право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.
Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 3 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 17 лютого 2016 року у справі № 6-76цс16.
Отже, суд апеляційної інстанції може захистити право особи, яка не брала участі у справі, лише у разі якщо суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб'єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог особи. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на той факт, що оскаржуваним рішенням порушуються її права як власника земельної ділянки на якій розташований будинок позивача.
Згідно із ч.1, ч. 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною першою ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового р рішення.
Згідно із ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З матеріалів апеляційної скарги вбачається, що згідно Витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексаційний № 77489172 від 29.12.2016 року, скаржнику належить земельна ділянка площею 0,25 га кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою по АДРЕСА_2 (а.с.47).
Також, відповідно до договору купівлі-продажу серії АВН №079460 від 19.09.2000 року посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу р/№3351 ОСОБА_3 купила Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с.44) та на підставі договору дарування серії АВН №079457 від 19.09.2000 року ОСОБА_3 прийняла у дар 2/3 частини вказаного будинку ( а.с. 45).
Тобто ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою по АДРЕСА_2 та вказаного будинку.
Проте, рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 березня 2017 року визнано за позивачкою право власності на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_5 (а.с.23), який знаходиться за іншою адресою. Питання визнання права власності на будь-яку яку земельну ділянку судом не вирішувалось.
В судовому засіданні в апеляційній інстанції ОСОБА_3 підтвердила, що та нерухомість, на яку визнано право власності за ОСОБА_4, на її земельній ділянці не перебуває.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4, не вирішував питання про права та обов'язки скаржниці ОСОБА_3, яка не брала участі у справі.
На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не надано суду належних доказів про порушення її прав та не доведено факту розміщення будинковолодіння ОСОБА_4 саме на її земельній ділянці.
Доводи апеляційної скарги в основному зводяться до того, що право ОСОБА_3 порушено в зв'язку із зверненням ОСОБА_4 до суду по іншим позовним вимогам по цивільній справі № 129/2985/18 за позовом ОСОБА_4 до Кунківської ради Гайсинського району, ОСОБА_3, третя особа Гайсинська РДА в особі відділу з питань надання адміністративних послуг, про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради.
Як роз'яснено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», якщо після прийняття апеляційної скарги до розгляду буде встановлено, що апеляційну скаргу подано особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
З огляду на обставини справи, зміст наведених норм процесуального законодавства, підстав та меж апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 розгляду по суті не підлягає, а апеляційне провадження по ній підлягає закриттю.
Крім того апеляційним судом також враховується наступне.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
В доповнення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Порушення пункту 1 ст. 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (№ 32053/13, § 46).
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-X).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03, § 42).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
На виконання вимог статті 142 ЦПК України понесені особами, які беруть участь у справі, скаржницею судові витрати перерозподілу, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 352, 362, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Носовецької сільської ради Гайсинського району про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 березня 2017 року, ухвалене у вказаній цивільній справі, закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Головуючий М.М. Якименко
Судді: О.В. Ковальчук
В.С. Марчук
Повний текст постанови складено 07 лютого 2019 року.