05 лютого 2019 року
Київ
справа №823/325/16
адміністративне провадження №К/9901/13637/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс», ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року,
У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Айова» (далі - ТОВ «Айова», позивач) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (далі - Тальнівське РУЮ Черкаської області, відповідач), треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» (далі - ТОВ «Імпульс Плюс», третя особа), ОСОБА_2, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, індексний номер 25072410 від 06 жовтня 2015 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваним рішенням зареєстровано право оренди за ТОВ «ВП «Імпульс плюс» на земельну ділянку, яка використовується позивачем на підставі діючого договору оренди, без врахування переважного права на поновлення його дії.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що реєструючи право оренди на ту ж земельну ділянку за іншою юридичною особою, державний реєстратор не переконався про наявність та дійсність вже зареєстрованого речового права позивача.
Не погоджуючись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс Плюс» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга подана 03 жовтня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 823/325/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс», ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс Плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що переважне право позивача не може бути порушене, оскільки воно ще не виникло. Таке право виникає на підставі пункту 8 договору оренди землі на наступний день після закінчення дії такого договору. До закінчення дії вищевказаного договору і вчинення дій щодо реалізації переважного права позивачем, неможливо стверджувати про виникнення та порушення такого права у позивача.
Крім того, скаржником надано додаткові пояснення, в яких ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» зазначає, що даний спір має не публічний, а приватно-правовий характер, відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому суди помилково розглянули даний спір в порядку адміністративного судочинства.
Від ТОВ «Айова» надійшло заперечення на касаційну скаргу ТОВ «ВП «Імпульс Плюс», в якому зазначено, що оскільки договір оренди земельної ділянки на сьогоднішній день є чинним, то на один об'єкт оренди зареєстровано право оренди за двома особами, внаслідок чого має місце подвійна реєстрація права оренди на земельну ділянку за різними правонабувачами. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 25072410 від 06 жовтня 2015 року правильно скасовано судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у тому числі з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини шостої статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,
Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс», ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко