79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.01.2019 Справа №914/1359/18
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., за участю секретаря судового засідання Сала О.А., розглянувши матеріали
за позовом Приватного підприємства "Компанія "Інтер-Трейд", м.Львів
до відповідача Фізичної особи-підприємця Коханської Тетяни Вікторівни, АДРЕСА_1,
про стягнення заборгованості в розмірі 414 094,56 грн.
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився.
25.07.2018 року до Господарського суду Львівської області подано позовну заяву Приватного підприємства "Компанія "Інтер-Трейд" до відповідача Фізичної особи-підприємця Коханської Тетяни Вікторівни про стягнення заборгованості в розмірі 414 094,56 грн.
Ухвалою від 30.07.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду на 03.09.2018 року; підготовче засідання неодноразово відкладалось, а саме на 24.09.2018 року, на 01.10.2018 року; 01.10.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.10.2018 року.
08.10.2018 року відповідачем подано заяву про відвід судді Горецькій З.В., у задоволенні якої відмовлено згідно з ухвалою суду від 16.10.2018 року.
18.10.2018 року у зв'язку із закінченням повноважень як вперше призначеної на посаду судді Горецької З.В. та з метою недопущення порушення процесуальних строків розгляду справи розпорядженням №488 щодо повторного автоматизованого розподілу справи призначено повторний автоматичний розподіл справи. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2018 року головуючого суддю визначено Матвіїва Р.І.
Ухвалою суду від 23.10.2018 року прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання на 14.11.2018 року.
Ухвала суду отримана позивачем 05.11.2018 року. Повідомлення про вручення поштового відправлення та конверт, адресований на зазначену в позовній заяві адресу, яка є юридичною адресою Фізичної особи-підприємця Коханської Тетяни Вікторівни згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до суду не повернулося.
У судовому засіданні 14.11.2018 року відкладено підготовче засідання на 29.11.2018 року, про що 16.11.2018 року надіслано відповідачу виклик в судове засідання.
29.11.2018 року відповідачем подано заяву про відвід судді Матвіїву Р.І., у задоволенні якого 03.12.2018 року відмовлено.
05.12.2018 року поновлено провадження у справі, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів і підготовче засідання призначено на 10.01.2019 року.
05.12.2018 року розглянуто заяву Приватного підприємства «Компанія «Інтер-Трейд» про забезпечення позову, яку задоволено частково, про що постановлено відповідну ухвалу.
10.01.2019 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 23.01.2019 року.
У судове засідання 23.01.2019 року сторони явку представників не забезпечили, причин неявки не повідомили.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд зазначає, відповідач повторно не з'явився в судове засідання, про час і місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка співпадає з адресою, вказаною позивачем у позовній заяві, та отримував окремі ухвали суду у даній справі, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відтак, відповідач повідомлений про відкриття провадження у даній справі, проте, своїми процесуальними правами не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомляв, відзиву не подав, інших заяв, клопотань не заявляв.
Враховуючи наведене, суд не вважає повторну неявку відповідача такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні. Щодо неявки позивача, представник якого повідомлений про дату та час судового засідання під розписку в попередньому судовому засіданні, то з урахуванням відсутності заяв, клопотань від нього, така неявка також не перешкоджає вирішенню спору за його відсутності. Судом вирішено подане позивачем клопотання про стягнення з відповідача та його представника - адвоката ОСОБА_4 штрафу, про що постановлено відповідну ухвалу від 23.01.2019 року.
У судовому засіданні 23.01.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач стверджує, що на виконання умов договору поставки ним здійснено оплати на суму 3 390 259,45 грн., натомість відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 3 006 254,08 грн. Відтак, сума недопоставленого відповідачем позивачу товару становить 384 005,37 грн. У зв'язку з цим позивач звертався до відповідача з вимогою про здійснення протягом семи днів поставки недопоставленого товару. У зв'язку з подальшим невиконанням умов договору позивачем надіслано вимогу про повернення грошових коштів у сумі 384 005,37 грн. Проте, вимоги жодної із претензій відповідачем не виконано, що стало підставою для звернення з позовом до суду. Крім стягнення суми передоплати, позивач також просить стягнути 27 658,91 грн. пені та 2 430,28 грн. 3% річних.
Відповідач, будучи обізнаним про відкриття провадження у справі, відзиву на позовну заяву не подав, доказів на спростування обставин, наведених у позовній заяві, чи на підтвердження виконання зобов'язань не подав.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
21.07.2017 року Приватне підприємство "Компанія "Інтер-Трейд" (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - покупець) та Фізична особа-підприємець Коханська Тетяна Вікторівна (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - постачальник) уклали договір поставки №21/07/17-2, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, встановлених договором, передавати у власність покупця товар відповідно до технічних характеристик, погоджених сторонами у специфікації (додаток №1) та проектної документації розділу КМ (додаток №2), а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його вартість відповідно до умов договору.
Згідно з п.2.2 договору постачальник зобов'язується передати покупцеві товар у строк, вказаний у специфікації до цього договору. Строк поставки відраховується з дати здійснення покупцем авансового платежу та передачі покупцем постачальнику проектної документації розділу КМ, затвердженої підписом уповноваженої особи та відтиском печатки покупця.
Відповідно до п.2.3 договору факт передачі у власність (поставки) товару покупцеві оформляється шляхом підписання двосторонніх актів прийому-передачі товару або видаткової накладної.
Згідно зі специфікацією від 21.07 сторони погодили вартість товару в сумі 3 506 379,88 грн.
Згідно зі специфікацією від 18.01.2018 року сторони погодили поставку товару на суму 195 502,2 грн., який покупець оплачує протягом 10-ти робочих днів від дня отримання рахунку-фактури. Термін передачі товару складає 20 днів з моменту підписання даної специфікації.
Загальна вартість погодженого у специфікаціях товару становить 3 701 882,20 грн.
Договором сторони визначили, що оплата товару здійснюється покупцем в порядку, обумовленому специфікацією (п.3.3).
Сторонами підписано наступні видаткові накладні: від 26.09.2017 року на суму 338 317,62 грн., від 09.10.2017 року на суму 373 826,00 грн., від 19.10.2017 року на суму 534 435,48 грн., від 11.12.2017 року на суму 559 168,94 грн., від 12.12.2017 року на суму 138 993,37 грн., від 24.01.2018 року на суму 143 799,66 грн., від 16.02.2018 року на суму 152 349,599 грн., від 16.03.2018 року на суму 289 470,13 грн., від 17.04.2018 року на суму 280 390,97 грн., від 17.04.2018 року на суму 195 502,32,00 грн., на загальну суму 3 006 254,08 грн.
Покупцем у свою чергу сплачено 3 390 259,45 грн., що підтверджено платіжним дорученням №207 від 17.08.2017 року на суму 2 045 387,75 грн., №628 від 28.11.2017 року на суму 311 644,78 грн., №649 від 29.11.2017 року на суму 62 328,96 грн., №755 від 21.12.2017 року на суму 30 000,00 грн., №770 від 27.12.2017 року на суму 100 000,00 грн., №35 від 18.01.2018 року на суму 200 000,00 грн., №77 від 05.02.2018 року на суму 140 897,96 грн., №148 від 15.02.2018 року на суму 100 000,00 грн., №163 від 20.02.2018 року на суму 300 000,00 грн., №422 від 19.04.2018 року на суму 100 000,00 грн., з призначенням платежу «оплата за вироби металеві згідно рахунку №17/08/2017 від 17.08.2017 року».
26.04.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 26.04.2018 року про здійснення поставки недопоставленого товару в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
23.06.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 22.06.2018 року про повернення грошових коштів у сумі 384 005,37 грн.
Докази виконання вимог вказаних претензій у матеріалах справи відсутні.
Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1,2 ст. 712 ЦК України).
Судом вище встановлено, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, що відповідач поставив позивачу, а останній прийняв продукцію, загальною вартістю 3 006 254,08 грн., тоді як позивач як покупець здійснив оплату продукції на суму 3 390 259,45 грн.
Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Договором (п.2.2) сторони визначили здійснення покупцем авансового платежу, а згідно з умовами специфікації покупець оплачує товар протягом 10-ти робочих днів від дня отримання рахунку-фактури. Крім цього, п.3.5 договору передбачено право покупця не сплачувати суму податкового кредиту з ПДВ до надання постачальником покупцю податкової накладної з ПДВ, складеної у електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством.
Як вбачається з призначень платежів, здійснених позивачем у розмірі 3 390 259,45 грн., такі сплачувались на підставі рахунку від 17.08.2017 року. Тобто, враховуючи здійснення покупцем авансового платежу, у постачальника виник обов'язок здійснити поставку. Суд звертає увагу, що строк здійснення такої поставки визначено лише в одній специфікації, по якій товар було поставлено згідно з видатковою накладною від 17.04.2018 року. Відповідно, поставка решти товару ставиться в залежність від вимоги покупця. Така, згідно з ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено вище, 26.04.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 26.04.2018 року про здійснення поставки недопоставленого товару в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги. Тобто, останнім днем здійснення здійснення поставки було 03.05.2018 року. Проте, докази виконання такої вимог та поставки товару, вартістю 384 005,37 грн., у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено вище, 23.06.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 22.06.2018 року про повернення грошових коштів у сумі 384 005,37 грн. Враховуючи положення ч.2 ст.530 ЦК України та положення ст.612 ЦК України, зі спливом 7-ми днів з дня пред'явлення вимоги, тобто з 30.06.2018 року, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання (позиція, наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2018 року у справі № 912/2483/17).
Договором сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного виконання постачальником прийнятих на себе зобов'язань щодо поставки товару, він сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє з моменту застосування неустойки від простроченої суми за кожний день прострочення.
Так, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи узгоджені сторонами договору умови нарахування пені, суд зазначає, що сторонами не визначено іншого періоду нарахування пені, ніж той, що встановлений законом, - шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Як вбачається з розрахунку позивача, нарахування пені ним здійснено за період з 08.05.2018 року по 23.07.2018 року в сумі 27 658,91 грн., що відповідає наведеним вище положенням. Відтак, заявлена до стягнення позивачем пеня порахована правильно та підлягає стягненню з боржника.
Щодо заявленої до стягнення суми 2 430,28 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Велика палата Верховного суду у постанові від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц зробила висновки, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Враховуючи наведене, та обставини щодо звернення позивача з вимогою повернути грошові кошти 26.06.2018 року, прострочення по якій настало 30.06.2018 року, суд звертає увагу, що право нарахування 3% річних настає саме з такого моменту, а не з 08.05.2018 року. Так, 08.05.2018 року у відповідача існувало прострочення виконання зобов'язання щодо поставки товару, а не щодо повернення грошових коштів. Відтак, враховуючи, що 3% річних нараховуються божнику, який прострочив виконання грошового зобов'язання, то обгрунтованою до стягнення є сума 3% річних за період 30.06.-23.07.2018 року в розмірі 757,49 грн.
Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно ст.78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, перевіривши доводи позивача, суд доходить висновку про часткову обгрунтованість заявлених позовних вимог.
Крім цього, суд звертає увагу, що згідно з записом в ЄДР 17.01.2019 року припинено діяльність Коханської Т.В. як підприємця. Проте, вказане не є підставою для закриття провадження у даній справі чи відмови у задоволенні позовних вимог з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Частина 2 статті 50 Цивільного кодексу України встановлює, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким чином, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Із зазначеного необхідно зробити висновок, що у разі позбавлення фізичної особи статусу підприємця, вона не позбавляється набутих раніше господарських зобов'язань, зокрема і зобов'язання здійснити оплату за господарським договором. Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 09.08.2017 у справі №915/1056/16 (провадження №3-788гс17), де зазначено, що однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі 6-125цс13).
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 зробила висновки, що Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою (пп.67-70).
Відтак, стягнення обґрунтованої та підтвердженої матеріалами справи суми боргу на користь позивача здійснюється з фізичної особи Коханської Тетяни Вікторівни.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, ч.9 ст.165, ст.ст.237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Коханської Тетяни Вікторівни (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Приватного підприємства "Компанія "Інтер-Трейд" (код ЄДР 37030093, 79017, Львівська обл., місто Львів, вулиця Кримська, будинок 28) 384 005,37 грн. основного боргу, 27 658,91 грн. пені, 757,49 грн. 3% річних та 6 186,57 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
3. У задоволенні вимоги про стягнення 1 672,79 грн. 3% річних відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 04.02.2019 року.
Суддя Матвіїв Р.І.