36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
28.04.2016 Справа № 917/281/16
Господарський суд Полтавської області
в складі головуючого судді Кульбако М.М.,
за участю представників:
від позивача: Жолондієвська Н.О.,
від відповідача: Дробаха Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Сільського комунального підприємства "Сяйво",
вул.Комсомольська, 78, с.Засулля Лубенського району Полтавської області, 37552
до Фізичної особи-підприємця Дробахи Надії Василівни,
АДРЕСА_1
про визнання правочину недійсним, -
Сільське комунальне підприємство "Сяйво" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дробахи Надії Василівни про визнання недійсним договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку та спеціалізованої допоміжної офісної діяльності, укладеного між сторонами 03.03.2014 року, посилаючись на недодержання вимоги при укладенні договору щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Ухвалою господарського суду Полтавської області порушено провадження у даній справі та призначено до розгляду на 17.03.2016 р.
17.03.2016 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим, зважаючи на відповідність договору встановленим законодавством умовам та наявності підписаних актів виконаних робіт.
Позивач надав суду додаткові документи для приєднання до матеріалів справи (вх. №3370 від 17.03.2016 р.), а саме: постанову про призначення судової-економічної експертизи, висновок №222/223, витяг з ЄДР ЮО, ФОП та громадських формувань.
Крім того, 17.03.2016 року позивачем подано заяву б/н про призначення по справі судово-технічної експертизи з посиланням на неспівпадання відтисків печаток СКП "Сяйво" на документах, які надані до матеріалів справи. На розгляд експертизи позивач просить поставити питання: чи відповідає відтиск печатки на договорах фактичному відтиску печатки на інших документах СКП "Сяйво" та актах приймання-виконання роботи за спірними договорами?; чи маються ознаки підроблення печатки СКП "Сяйво" на спірних договорах? Проведення експертизи позивач просить доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса.
Ухвалою суду від 29.03.2016 р. позивачу відмовлено у задоволенні клопотання щодо призначення по справі судово-технічної експертизи; розгляд справи відкладено на 13.04.16 р.
29.03.2016 р. позивач надав суду заперечення на відзив поданий відповідачем, в якому вказує, що в актах виконаних робіт до договору б/н від 03.03.2014р., не вказано, за які конкретні послуги (роботи) проводиться оплата із п. 2.1 договору із 14-ти зобов'язань; в Акті звірки взаємних розрахунків за період 2014 р., що підписаний між сторонами, сфальсифікований підпис особи, що підписала його зі сторони СКП "Сяйво" та поставив печатку; У видаткових касових ордерах не вказані підстави для виплати за послуги, а саме № договору, № Акту за виконані роботи (за який період); згідно видаткових касових ордерів було незаконно виплачено за послуги, які не зазначені в договорі, а саме консультаційні послуги на суму 2400 грн. (в Актах виконаних робіт не зазначені ці послуги) та ін.
06.04.2016 р. позивачем подано доповнення до заперечень на відзив відповідача (вх. №4343).
Слід зазначити, що в поданих запереченнях позивач обґрунтовує вимоги та наводить підстави щодо визнання недійсними двох договорів, а саме: договору б/н про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку та спеціалізованої допоміжної офісної діяльності від 03.03.2014 року та договору б/н про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку та спеціалізованої допоміжної офісної діяльності від 01.04.2013 року. Однак, в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати недійсним саме договір б/н від 03.03.2014 р. Жодних заяв щодо зміни предмету позову до суду не надходило, судовий збір при подачі позову сплачено як за одну вимогу немайнового характеру. Відтак, судом розглядається вимога стосовно визнання недійсним договору б/н про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку та спеціалізованої допоміжної офісної діяльності від 03.03.2014 року.
28.04.2016 р. відповідач надав суду копію довідки зустрічної звірки у СПК "Сяйво" Лубенською державною фінансовою інспекцією від 25.07.2014 р.
У судовому засіданні 28.04.2016 р. представник позивача на задоволенні вимог наполягав, посилаючись на недодержання вимог при укладенні договору щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Представник відповідача проти задоволенні вимог заперечував, зважаючи на відповідність договору встановленим законодавством умовам та наявності підписаних актів виконаних робіт.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Рішення виноситься після перерви оголошеної в судовому засіданні 13.04.2016 р.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що 03.03.2014 р. між Сільським комунальним підприємством "Сяйво" (надалі позивач) та Фізичною особою - підприємцем Дробаха Надія Василівна (надалі відповідач) було укладено договір б/н про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку та спеціалізованої допоміжної офісної діяльності (надалі Договір).
Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору Замовник (позивач) доручає Виконавцеві (відповідачеві), а Виконавець бере на себе зобов'язання з надання послуг з ведення бухгалтерського обліку та спеціалізованої допоміжної офісної діяльності в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Детальний перелік послуг, що надаються за цим договором, визначається сторонами відповідно до свідоцтва платника єдиного податку та обсягу робіт, виконаних протягом місяця та підтверджених актом виконаних робіт (наданих послуг) (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору оплата послуг Виконавця здійснюється щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.
Позивач стверджує, що даний Договір був укладений всупереч інтересам територіальної громади та суспільства, а відтак за приписом статті 228 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним.
Зокрема позивач зазначає, що Договір був підписаний вказаними у ньому контрагентами: з одного боку Дробахою Н.В., з іншого боку тодішнім директором СКП "Сяйво" ОСОБА_4 Разом з тим, в подальшому ОСОБА_4 був усунутий з посади директора у зв'язку із істотними зловживаннями з його боку в частині розпорядження фінансовими коштами підприємства. Більш того, за даним фактом було порушено кримінальне провадження №12015170240000210, яке наразі внесено до Єдиного державного реєстру. Діяльність ОСОБА_4 визначена у акті перевірки, який був складений за участі представників власника підприємства - територіальної громади с. Засулля. У даному акті йдеться про суттєві фінансові махінації ОСОБА_4, спрямовані на виведення тими чи іншими способами активів із комунального підприємства.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що укладений 03 березня 2014 року Договір між директором СКП "Сяйво" ОСОБА_4, що діяв на підставі Статуту, та ФОП Дробахою Н.В., відповідає встановленим законодавством умовам, необхідним для його укладання, а вказане в позові кримінальне провадження за №12015170240000210 від 19.02.2015 р., відносно директора підприємства не має ніякого відношення до даного договору, тим більше, що обов'язки по договору мною, як Виконавцем робіт, виконувались вчасно і якісно, що підтверджується актами виконаних робіт, претензій до якості робіт не було.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано акти приймання-передачі виконаних робіт №4 від 30.04.2014 р. до Договору від 03.03.2014 р., №5 від 30.05.2014 р. до Договору від 03.03.2014 р., №6 від 27.06.2014 р. до Договору від 03.03.2014 р., №7 від 31.07.2014 р. до Договору від 03.03.2014 р., №8 від 29.08.2014 р. до Договору від 03.03.2014 р., №9 від 30.09.2014 р. до Договору від 03.03.2014 р., №10 від 31.10.2014 р. до Договору від 03.03.2014 р., №11 від 30.11.2014 р. до Договору від 03.03.2014 р., №12 від 31.12.2014 р. до Договору від 03.03.2014 р. Вказані акти підписані сторонами та скріплені печатками СКП "Сяйво".
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано будь-яких допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин. Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору б/н від 03.03.2014 р. про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку та спеціалізованої допоміжної офісної діяльності, укладеного між Сільським комунальним підприємством "Сяйво" та Фізичною особою - підприємцем Дробаха Надія Василівна, а відтак вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Виходячи із змісту статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Згідно статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області на протязі 10 днів.
Суддя Кульбако М.М.