ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2019Справа № 910/13734/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН-АЙ-ЕС Україна»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Вільна Україна»
про стягнення 384 534,12 грн.
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Шудри А.О.
Представники сторін:
від позивача: Кравченко Р.М.
від відповідача: Толпекіна Т.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕН-АЙ-ЕС Україна» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Вільна Україна» про стягнення 384 534,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що попередній договір щодо укладання договору оренди не було нотаріально посвідчено, а отже останній є неукладеним, а грошові кошти, що були перераховані на його виконання є такими, що знаходяться у відповідача без належної на те правової підстави.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.10.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН-АЙ-ЕС Україна» про стягнення 384 534,12 грн. заборгованості залишено без руху.
Ухвалою від 05.11.2018р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 03.12.2018р.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що попередній договір щодо укладання договору оренди було підписано представниками обох сторін, скріплено печатками господарських товариств, а отже, останній є вчиненим, що вказує на відсутність підстав для повернення грошових коштів позивачу. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що позивач звертався до відповідача з листом про розірвання попереднього договору, а отже, фактично визнав його вчинення.
03.12.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 27.12.2018р.
27.12.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2019р.
Представником позивача у судовому засіданні 28.01.2019р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача було надано усні пояснення, відповідно до яких проти позову надано заперечення.
В судовому засіданні 28.01.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,
13.12.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕН-АЙ-ЕС Україна» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Вільна Україна» (орендодавець) було підписано попередній договір №U2.69 щодо укладання договору оренди, відповідно до п.2.1 якого сторони зобов'язуються протягом 20 робочих днів з дати отримання орендодавцем правовстановлюючих документів на торговий центр (сертифікат відповідності закінченого будівництвом об'єкту, акт введення об'єкта до експлуатації та/або витяг з Державного реєстру прав про проведення державної реєстрації права власності тощо) та отримання всіх документів (довідок, витягів, дозволів тощо), необхідних для укладання договору оренди, укласти договір оренди, за яким орендодавець передасть у строкове платне користування орендарю приміщення. Договір оренди буде укладено на умовах та в редакції, вказаній у додатку №1 до цього договору.
У п.13.1 вказаного попереднього договору зазначено, що протягом десяти робочих днів з моменту підписання цього договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві на банківський рахунок, вказаний в цьому договорі, або банківський рахунок, зазначений у відповідному рахунку орендодавця (якщо орендодавець направить такий рахунок орендарю), платіж в якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплати орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати та маркетингової орендної плати) за договором оренди, сума якого вказана в додатку №2 (пункт 10). Орендар зобов'язаний сплатити авансовий внесок незалежно від виставлення орендодавцем відповідного рахунку.
Відповідно до п.10 додатку №2 до попереднього договору від 13.12.2017р. зазначено, що ставка авансового внеску складає 311 644,43 грн., що еквівалентно 11 467,17 доларам США, без урахування податку на додану вартість, що еквівалентно орендній платі (включаючи основну, експлуатаційну та маркетингову орендні плати) за два останні місяці оренди.
Пунктом 13.3 попереднього договору передбачено, що до моменту укладання договору оренди і повного виконання орендарем своїх обов'язків по цьому договору (незалежно від укладання договору оренди) сума авансового внеску є забезпечення виконання орендарем його обов'язків по цьому попередньому договору.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків, передбачених даним договором. У разі припинення дії даного договору, у частині положень щодо фінансування сторін (зокрема, щодо сплати штрафних санкцій) договір залишається чинним до їх повного виконання (п.16.1 договору №U2.69 від 13.12.2017р.).
27.12.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Вільна Україна» було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕН-АЙ-ЕС Україна» рахунок фактуру №27/12 на суму 384 534,12 грн., як авансового внеску.
Як свідчать матеріали справи, згідно платіжного доручення №5 від 03.01.2018р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача авансовий платіж в сумі 384 534,12 грн. на підставі рахунку №27/12 від 27.12.2017р.
Обставини отримання вказаної вище суми грошових коштів було підтверджено відповідачем у відзиві та у судових засіданнях.
За поясненнями позивача, які з боку відповідача підтверджено основного договору оренди укладено сторонами так і не було.
Як вказує позивач, з огляду на умови п.16.1 договору №U2.69 від 13.12.2017р. стосовного того, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення, та обставини недотримання контрагентами умов щодо такого посвідчення, вказаний правочин є неукладеним, а отже, підстави для утримання відповідачем грошових коштів в сумі 384 534,12 грн. відсутні, що достатньою підставою для їх повернення згідно ст.1212 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що попередній договір щодо укладання договору оренди було підписано представниками обох сторін, скріплено печатками господарських товариств, а отже, останній є вчиненим, що вказує на відсутність підстав для повернення грошових коштів позивачу. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що позивач звертався до відповідача з листом про розірвання попереднього договору, а отже,фактично визнав його вчинення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ч.1 ст.635 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Як було встановлено вище, згідно п.16.1 договору №U2.69 від 13.12.2017р. договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків, передбачених даним договором. У разі припинення дії даного договору, у частині положень щодо фінансування сторін (зокрема, щодо сплати штрафних санкцій) договір залишається чинним до їх повного виконання.
Тобто, з наведеного полягає, що сторонами досягнуто згоди щодо форми попереднього правочину, а саме необхідність його нотаріального посвідчення.
Проте, як вказано позивачем та підтверджено відповідачем, попередній договір №U2.69 від 13.12.2017р. нотаріально посвідчено не було, що фактично свідчить про відсутність підстав для визнання його укладеним, а отже, й таким, що є підставою для виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків.
При цьому, в контексті означеного суд звертає увагу, що наявність в матеріалах справи доказів, які фактично засвідчують обставини стосовно вчинення позивачем дій виконання умов підписаного обома контрагентами договору №U2.69 від 13.12.2017р. не вказує на те, що такий правочин було вчинено. Основного договору оренди сторонами укладено не було.
До того ж, посилання відповідача на приписи ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України, згідно яких якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним, у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається, суд до уваги не приймає, оскільки означена норма застосовується до правовідносин сторін у разі, якщо у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, тоді як у спірних правовідносинах означена форма правочину була погоджена сторонами.
Посилання відповідача на лист №274 від 09.11.2018р., в якому останній запрошував позивача з'явитись для нотаріального посвідчення договору не нівелюють висновків суду стосовно неукладеності договору №U2.69 від 13.12.2017р. Крім того, вказаний лист було скеровано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН-АЙ-ЕС Україна» вже після відкриття провадження по справі.
За таких обставин, з огляду на все вказане вище, суд дійшов висновку, що попередній договір №U2.69 від 13.12.2017р. щодо укладання договору оренди є неукладеним, а отже, не є правовою підставою у розумінні ст.11, 509 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків.
Як було встановлено вище, 27.12.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Вільна Україна» було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕН-АЙ-ЕС Україна» рахунок фактуру №27/12 на суму 384 534,12 грн., як авансового внеску. При цьому, у вказаному рахунку міститься посилання на договір №U2.69 від 13.12.2017р.
Згідно платіжного доручення №5 від 03.01.2018р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача авансовий платіж в сумі 384 534,12 грн. на підставі рахунку №27/12 від 27.12.2017р.
Оцінюючи означені обставини з урахуванням висновків стосовно неукладеності договору №U2.69 від 13.12.2017р., суд зазначає, що відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019р. по справі №916/2927/17 та від 14.01.2019р. по справі №912/1188/17.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України , які дають право витребувати в набувача це майно.
Отже, виходячи з вищевикладеного, враховуючи те, що попередній договір №U2.69 від 13.12.2017р. є неукладеним в силу недотримання сторонами вимог стосовно його нотаріального посвідчення, згоди щодо якої було досягнуто у п.16.1, виходячи з того, що доказів укладання основного договору оренди приміщення матеріали справи не містять, як і не містять належних та допустимих доказів наявності дійсних правових підстав для утримання відповідачем грошових коштів позивача в сумі 384 534,12 грн., суд дійшов висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, з огляду на все вказане у сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН-АЙ-ЕС Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Вільна Україна» про стягнення 384 534,12 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Задовольнити позовні вимоги повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Вільна Україна» (02081, м.Київ, вул.Дніпровська Набережна, будинок 14, ЄДРПОУ 31723303) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН-АЙ-ЕС Україна» (04073, м.Київ, вул.Семена Скляренка, будинок 9, ЄДРПОУ 39454930) грошові кошти в сумі 384 534,12 грн. на судовий збір в розмірі 5768,02 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 07.02.2019р.
Суддя Спичак О.М.