"04" лютого 2019 р. Справа № 916/2677/18
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Малярчук І.А.,
при секретарі судового засідання Матвієнко А.С.,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, згідно довіреності №3971 від 20.12.2018р.
від відповідача: ОСОБА_2, згідно довіреності №1855 від 04.12.2018р.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №916/2677/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18) до Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації (67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Т. Шевченка, 169) про стягнення заборгованості в сумі 32023,16грн.,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, вирішені судом заяви, клопотання сторін, вчинені судом процесуальні дії у справі:
Позивач позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування зазначає, що у період з січня по грудень 2017 року позивач надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про охорону дитинства», проте відповідач не відшкодував позивачу витрати, понесені внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за спірний період. Як на правові підстави позову ПАТ «Укртелеком» посилається на приписи статей 11, 509, 526, 530, 617 Цивільного кодексу України, статтей 175, 193 Господарського кодексу України, статей 48, 89, 102 Бюджетного кодексу України.
04.02.2019р. за вх.№2201/19 позивач подав до суду заяву, якою зменшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 31879,95грн. заборгованості, яку перераховано у звязку із тим, що відповідачем виявлено, що особа, якій позивач вказав, що надавав пільгові телефонні послуги, є померлою.
Як передбачено п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст.207 ГПК України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Так, вказану заяву, якою зменшено позовні вимоги, позивчем не супроводжено клопотанням про поновлення строку на її подання, який позивачем пропущено, у звязку з чим суд залишає її без розгляду.
Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позовну заяву в якому заперечував проти задоволення позову. Свої заперечення відповідач обґрунтовував тим, що Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації не є суб'єктом правовідносин, пов'язаних з відшкодуванням позивачу вартості телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку), наданих пільновій категорії громадян, оскільки в Законі Україні «Про державний бюджет України на 2017 рік» субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам на надання пільг з телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) не передбачено.
Позивач подав відповідь на відзив від 15.01.2019р. за вх.№769/19, де наголосив на позиції, що викладена у позові, навівши такі ж правові підстави, як і в позовній заяві.
16.01.2019р. за вх.№850/19 від відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач повторно зауважив, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» субвенція з Державного бюджету України місцевим бюджетам на надання пільг з телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) не була передбачена.
Ухвалою суду від 29.11.2018р. відкрито провадження по справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
27.12.2018р. судове засідання по справі не відбулось з підстав перебування судді Малярчук І.А. у відпустці в період з 26.12.2018р. по 28.12.2018р. включно відповідно до п.9 ч.1 ст.25 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996р. №504/96-ВР (надається у разі смерті рідних), у зв'язку з чим ухвалою суду від 29.12.2018р. призначено розгляд справи по суті на 16.01.2019р. о 14год.30хв.
У судовому засіданні 16.01.2019р. оголошено перерву до 04.02.2019р. до 11год.20хв.
Клопотання сторін від 16.01.2019р. за вх.№849/19, від 23.01.2019р. за вх.№1421/19 про долучення доказів до справи були судом задоволені.
Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:
ПАТ «Укртелеком», відокремленим підрозділом якого є Одеська філія ПАТ «Укртелеком», є оператором з надання телекомунікаційних послуг споживачам.
ПАТ «Укртелеком» надає телекомунікаційні послуги категоріям споживачів на пільгових умовах відповідно до пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; пункту 18 статті 6-1, пункту 10 статті 6-2, пункту 17 статті 6-3, пункту 19 статті 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; пункту 11 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства».
У період з 01 січня по 31 грудня 2017 року позивач надавав послуги зв'язку споживачам, які проживають на території Овідіопольського району Одеської області та які згідно із нормами чинного законодавства належать до пільгових категорій громадян, на суму 32 023,16 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг.
Позивач також складав акти звірки розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між Одеською філією ПАТ «Укртелеком» та Управлінням соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації (станом на 01 лютого 2017 року, 01 березня 2017 року, 01 квітня 2017 року, 01 травня 2017 року, 01 червня 2017 року, 01 липня 2017 року, 01 серпня 2017 року, 01 вересня 2017 року, 01 жовтня 2017 року, 01 листопада 2017 року, 01 грудня 2017 року).
Вищевказані акти звірки розрахунків відповідач отримав 03 жовтня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення , виплати поштового переказу, фіскальним чеком про відправлення поштового відправлення та описом вкладення до поштового відправлення.
За заявлений позивачем період відповідачем погашення заборгованості по відшкодуванню пільгової вартості послуг зв'язку не відбувалось, у зв'язку з чим, на момент звернення до суду розмір невиплаченої компенсації витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям споживачів за січень - грудень 2017 року становить 32 023,16 грн.
Не відшкодування відповідачем сум понесених ПАТ "Укртелеком" в особі Одеської філії ПАТ "Укртелеком" витрат за надані телекомунікаційні послуги стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою та другою статті 509, частинами третьою та четвертою статті 11 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №295 (далі - Правила), споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Закон України «Про телекомунікації» та Правила не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Відповідно до п.3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, затв. Постановою КМУ №256 від 04.03.2002р., головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Згідно п.5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, затв. Постановою КМУ №256 від 04.03.2002р., Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).
Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі: до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. N20 (п.6 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, затв. Постановою КМУ №256 від 04.03.2002р.).
Відповідно до п.8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, затв. Постановою КМУ №256 від 04.03.2002р. отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).
Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян; визначеному законодавчо обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
Згідно з частиною шостою статті 48 БК України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
За змістом підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 БК України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 102 БК України постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (пункт 2 Порядку).
Згідно з пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Отже, відповідач - Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.
З огляду на викладене вище між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги. При цьому чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з діючим законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
Позивач є суб'єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
З огляду на вказані норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Таким чином, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки в 2017 році не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання.
Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.
Аналогічна правова позиція щодо стягнення грошових коштів з бюджетних установ за аналогічними обставинами висловлена у постанові ОСОБА_3 Верховного суду від 17.04.2018 року по справі № 906/621/17, постанові ОСОБА_3 Верховного суду від 22.05.2018 року по справі № 927/465/17 та постанові ОСОБА_3 Верховного суду від 17.04.2018 року по справі № 927/498/17.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В рішеннях ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Згідно вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Матеріалами справи підтверджено, що у період з січня 2017 року по грудень 2017 року позивач поніс витрати на надання пільг на послуги зв'язку зазначеній категорії пільговиків на загальну суму 31879,95грн., на підтвердження чого позивачем подано розрахунок заборгованості за вказані місяці і помісячні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, з врахуванням ще й поданого відповідачем повідомлення про громадян, які померли за червень 2017р. №618/69-69 від 01.07.2017р., що вказує на належне виконання зобов'язань з боку позивача, тому за відсутності доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При цьому, відповідач не надав будь-яких доказів щодо необґрунтованості наведених позивачем розрахунків, змісту складених позивачем списка осіб, які мають право на пільги.
З огляду на викладене вище суд відхиляє заперечення відповідача про його обов'язок здійснювати платежі у спірних правовідносинах лише у випадку передбачення в Законі Україні «Про державний бюджет України на 2017 рік» субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам на надання пільг з телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку).
У попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат позивач визначив, зокрема, сплату ним судового збору у розмірі 1762грн.
Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 1 754,12грн., які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Суд керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18) в особі Одеської філії ПАТ «Укртелеком» (65023, м. Одеса, вул.Коблевська, 39) до Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації (67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Т. Шевченка, 169) про стягнення 32 023,16 грн. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації (67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Т. Шевченка, 169, код ЄДРПОУ 03194950) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Одеської філії ПАТ «Укртелеком» (65023, м. Одеса, вул. Коблевська, 39) 31 879 (тридцять одну тисячу вісімсот сімдесят девять) грн. 95 коп. заборгованості, 1754 (одну тисячу сімсот пятдесят чотири) грн. 12 коп. судового збору.
3. Відмовити в решті частині заявлених позивачем позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 06 лютого 2019 р.
Суддя І.А. Малярчук