вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"05" лютого 2019 р. Справа№ 911/1122/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Хрипуна О.О.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
за участю представників сторін:
позивач Бондаренко М.Г. довіреність № 879 від 02.04.18
відповідач Слуцька Н.С. довіреність № 2897 від 26.04.07
третя особа Голік О.А. довіреність № 822 від 23.03.17
розглянувши апеляційну скаргу
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду Київської області від 06.09.2018 (повний текст складено 17.09.2018)
у справі №911/1122/18 (суддя В.М. Бабкіна)
За позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "-Еліт Буд-"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання нікчемного правочину - договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2015 р. (реєстр. № 1605), недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,-
У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "-Еліт Буд-" про визнання нікчемного правочину - договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2015 р. (реєстр. № 1605), недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення тимчасовою адміністрацією, запровадженою рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 107 від 28.05.2015 р. "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ", перевірки правочинів, вчинених позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, було виявлено правочин, вчинений між позивачем та відповідачем, який на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемним. У зв'язку з викладеним позивач просив суд першої інстанції визнати недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ПАТ "УПБ" та ТОВ "-Еліт Буд-", нотаріально посвідчений 26.05.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., зареєстрований в реєстрі за № 1605, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "-Еліт Буд-" на нерухоме майно, яким є земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності НОМЕР_2, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 21605100 від 26.05.2015 р. 19:04:44, державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л.), що є підставою для внесення відповідного запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на оплату судового збору.
Рішенням Господарського суду Київської області від 06.09.2018 року у справі №911/1122/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доводи позивача щодо нікчемності договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "-Еліт Буд-", нотаріально посвідченого 26.05.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 1605, у зв'язку з наявністю підстав, визначених п. п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та його недійсності в силу вимог ст. 215 ЦК України, є недоведеними та необґрунтованими і такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.09.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, таким, що прийняте з неповним з'ясуванням обставин у справі, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2018 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осібна рішення Господарського суду Київської області від 06.09.2018 залишено без руху, в зв'язку з відсутністю доказів, які б підтверджували сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Роз'яснено апелянту, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки.
20.11.2018 року від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Київської області від 06.09.2018 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осібна рішення Господарського суду Київської області від 06.09.2018 року у справі №911/1122/18 та призначено її розгляд на 24.01.2019 року.
03.01.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити апеляційну каргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
24.01.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив задовольнити апеляційну каргу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 року розгляд справи відкладено на 05.02.2019 року.
31.01.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від скаржника надійшло клопотання про долучення судової практики.
01.02.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про долучення судової практики.
В судовому засіданні 05.02.2019 року представник третьої особи надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, підтримав апеляційну скаргу. Представник відповідача надав пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2015 року між публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "-Еліт Буд-" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим № 1605 (далі - Договір, а.с. 46-49).
Відповідно до п. 1 Договору продавець передає у власність покупця, а покупець набуває у власність від продавця земельну ділянку, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Шевченкове, вулиця Амосова, 10 (десять), та сплачує за неї обговорену грошову суму. Площа земельної ділянки становить 0,15 га. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.
Згідно з п. 2 Договору цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства (01.03). Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Експлікація земельних угідь: рілля - 0,1500 га.
У відповідності з п. 3 Договору вказана земельна ділянка належить продавцю на підставі рішення господарського суду Київської області від 08.04.2013, справа № 911/874/13-г. Право власності за продавцем на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 3228408, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 202403932224, індексний номер витягу 12202798 від 04.11.2013 року.
В п. 4 Договору зазначено, що цей продаж вчинено за 128000,00 грн., які покупець сплатить продавцеві на рахунок № 361075783 в ПАТ "УПБ" м. Київ, код банку 300205, після підписання цього договору.
Згідно висновку зі звіту про оціночну вартість земельної ділянки, проведену суб'єктом оціночної діяльності товариством з обмеженою відповідальністю "Бейкер Тіллі Україна ЕК", ринкова вартість земельної ділянки, що відчужується, станом на 20.05.2015 року, складає 128000,00 грн. (п. 5 Договору).
За змістом п. 9 Договору сторони, у присутності нотаріуса, заявляють одна одній, що вони однаково розуміють значення і умови цього договору та правові наслідки, що обумовлені ним; вони не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, вони вільно володіють українською мовою. Продавець та покупець підтверджують, що цей правочин відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та/або удаваного.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2015 на виконання умов Договору кошти в сумі 128000,00 грн. були перераховані ТОВ "Розвиток-2012" на рахунок ПАТ "УПБ" № 361075783, з призначенням платежу: "оплата за ТОВ "-Еліт Буд-" зг. дог. доруч. 1/822-ДР від 28.05.2015 за догов. куп. прод. 26.05.15 зем. діл. АДРЕСА_1 без ПДВ". (а.с. 87).
Постановою Правління Національного банку України від 28.05.2015 року № 348 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.
На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) було прийнято рішення від 28.05.2015 року № 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ", згідно з яким вирішено розпочати з 29.05.2015 року процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 29.05.2015 року по 28.08.2015 року включно. Уповноваженою особою ФГВФО призначено ОСОБА_8
Постановою Правління НБУ від 28.08.2015 року № 562 відкликано банківську ліцензію ПАТ "УПБ" та прийнято рішення про ліквідацію останнього.
На виконання вказаної постанови виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення № 158 від 28.08.2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УПБ" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Вказаним рішенням ФГВФО припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" з 28.08.2015 року і розпочато процедуру ліквідації банку з 31.08.2015 року до 30.08.2016 року. Уповноваженою особою ФГВФО на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" було призначено ОСОБА_8
Постановою правління НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ були встановлені обмеження у діяльності ПАТ "УПБ" як юридичної особи, що входить до банківської системи України, зокрема: банку було заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку; був призначений куратор банку з числа працівників Національного банку України; банку заборонено використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.
Здійснення діяльності тимчасової адміністрації та ліквідації банків регулюється Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон).
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі - договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (в редакції, чинній на дату введення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ").
На виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 38 Закону, Уповноваженою особою ФГВФО згідно з наказом № 26/ТА від 29.05.2015 було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ". (а.с. 38-39).
За результатами роботи комісією з перевірки було виявлено, що при укладенні, в тому числі, спірного договору купівлі-продажу від 26.05.2015 року, було допущено порушення законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, а саме - договір купівлі-продажу від 26.05.2015 року укладено з порушенням вимог постанови НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 року, яка забороняє банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи; розрахунок за договором було здійснено з використанням прямих кореспондентських рахунків, а не через кореспондентський рахунок банку, відкритий в НБУ, чим було порушено вимоги постанови НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 року, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України; банк, уклавши договір купівлі-продажу, прийняв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, що прямо зазначено у п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину; банк, уклавши договір купівлі-продажу, прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність", що прямо зазначено у п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину; умови договору купівлі-продажу від 26.05.2015 року, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "-Еліт Буд-", прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором банку, майна банку - земельної ділянки (по ціні, значно нижчій, ніж балансова вартість цієї земельної ділянки) та надають кредитору ТОВ "-Еліт Буд-" переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що прямо зазначено у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Наказом Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "УПБ" № 201/ТА від 21.08.2015 року щодо здійснення дій, пов'язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів), було зафіксовано виявлення комісією з перевірки правочинів (договорів) факту відчуження об'єктів нерухомості на користь ТОВ "-Еліт Буд-", створеною згідно з наказом № 26/ТА від 29.05.2015 року, укладення нікчемних договорів, зокрема, договору купівлі-продажу від 26.05.2015 року, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "-Еліт Буд-", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., за реєстровим № 1605. (а.с. 35-36).
Позивачем на адресу відповідача було відправлено повідомлення № 01-10/3857 від 12.08.2015 року про нікчемність договорів купівлі-продажу земельних ділянок, у тому числі - Договору від 26.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., за № 1605. (а.с. 52-55).
У повідомленні про нікчемність банк, як на підстави нікчемності, посилався на п.п. 2, 3, 6, 7 та 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", просить визнати недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ПАТ "УПБ" та ТОВ "-Еліт Буд-", нотаріально посвідчений 26.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., зареєстрований в реєстрі за № 1605, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "-Еліт Буд-" на нерухоме майно, яким є земельна ділянка, площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що є підставою для внесення відповідного запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення про введення тимчасової адміністрації банку), правочини (у тому числі - договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
У відповідності до підпункту 1 частини 4 статті 38 Закону, уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Висновок Уповноваженої особи про те, що, уклавши договір купівлі-продажу від 26.05.2015 року, банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок якого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, ґрунтується на тому, що сума договору 128 000, 00 грн. не була відображена в кореспондентському рахунку та у касі банку, і такі кошти не є високоліквідними та не можуть бути направлені на задоволення вимог кредиторів, у даному випадку не підтверджується наявними матеріалами справи, оскільки позивачем було отримано кошти в розмірі 128 000, 00 грн. на підставі платіжного доручення № 220 від 28.05.2018 року на його власний рахунок на виконання умов оспорюваного договору купівлі-продажу.
Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Разом з тим, оспорюваний договір купівлі-продажу не передбачає безоплатної передачі майна, і позивач, передавши у власність відповідача нерухоме майно, отримав за нього плату.
Отже, укладення сторонами договору купівлі-продажу від 26.05.2015 року не призвело до того, що виконання банком його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим, у зв'язку з чим посилання позивача на п. 2 ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в даному випадку не відповідає обставинам справи.
Посилання на порушення пункту 1 ч. 3 ст. 38 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким передбачено, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, також спростовується матеріалами справи, оскільки, відповідно до платіжного доручення № 220 від 28.05.2015 року на рахунок позивача в оплату договору було перераховано 128 000, 00 грн.
Оскільки позивачем було отримано кошти в розмірі 128 000, 00 грн. на його рахунок відповідно до умов спірного договору, то зобов'язання по оплаті за договором купівлі-продажу були виконані в повному обсязі.
Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком і не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами.
Згідно з пп. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про платні системи та переказ коштів в Україні" кореспондентським є рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.
Тобто, кореспондентський рахунок може відкрити лише банківська установа, тому вимога щодо відкриття кореспондентського рахунку відповідачем та проведення ним розрахунків через кореспондентський рахунок не ґрунтується на приписах законодавства.
Крім того, в ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на яку посилається позивач як на підставу позову, дійсно містяться норми відносно заборони проблемному банку використовувати прямі кореспондентські рахунки для здійснення розрахунків. У той же час, здійснення або нездійснення таких розрахунків проблемним банком за тим чи іншим договором (у даному випадку - договором купівлі-продажу) не може мати наслідком недійсність (нікчемність) такого договору, адже стосується не стадії укладення такого договору, коли сторони погоджують його умови та положення, а фактично стадії виконання сторонами цього договору і правомірність якої (стадії виконання) не може бути підставою для визнання такого договору недійсним (нікчемним).
Отже, оскільки вимога щодо проведення розрахунків через кореспондентські рахунки направлена лише на позивача, слід дійти висновку, що безоплатність даного правочину позивачем у даній справі не доведена.
Посилання позивача на порушення п.п. 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до яких якщо банк уклав правочини (у тому числі - договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а також банк уклав правочини з пов'язаною особою банку на умовах, що не є поточними ринковими умовами, то вказані правочини визнаються недійсними з моменту їх укладення, слід зазначити таке.
Кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні або фізичні особи, які мають підтверджені в встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Водночас, будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що ТОВ "-Еліт Буд-" є кредитором ПАТ "УПБ" до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність" пов'язаними з банком особами є: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
Як зазначає відповідач, на день укладення оспорюваного правочину останній не мав грошових коштів на рахунках, відкритих в ПАТ "УПБ", не надавав жодного забезпечення чи поруки за виконання ПАТ "УПБ" своїх зобов'язань перед третіми особами, не був ані акціонером, ані кредитором банку.
Таким чином, твердження позивача, що відповідач є пов'язаною особою з ПАТ "УПБ", є необґрунтованим, оскільки не підтверджується жодними доказами.
Таким чином, твердження позивача, що оспорюваний договір є нікчемним на підставі п.п. 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є необгрунтованими.
Колегія суддів зазначає, що посилання позивача на порушення відповідачем постанови правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 року не є підставою для визнання нікчемним правочину в розумінні ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та недійсним в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, з огляду на таке.
30.04.2015 року Національним банком України було видано постанову № 293/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" та зобов'язано позивача здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентські рахунки.
Дана постанова, на яку посилається позивач, містить гриф "Банківська таємниця", а Законом України "Про банки і банківську діяльність" та постановою Національного банку України № 267 від 14.07.2006 року про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, визначений термін "Банківська таємниця" і порядок доступу до неї.
Статтею 56 ЗУ "Про Національний банк України", яка передбачала, що нормативно-правові акти Національного банку України, які містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Національним банком України, на якій акцентував увагу суду позивач, у зазначеній редакції почала діяти лише з 10.07.2015 року. Тому посилання на неї є недоречним, оскільки оспорюваний правочин було укладено 26.05.2015 року, до початку дії даної норми закону.
Постанова № 293/БТ була прийнята правлінням Національного банку України 30.04.2015 року. Водночас, статтею 56 ЗУ "Про Національний банк України" в редакції станом на 30.04.2015 року було передбачено, що нормативно-правові акти Національного банку України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку України вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного Інтернет-представництва Національного банку України.
Відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.
Пунктом 12.3 Розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346, встановлено, що рішення правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема, строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі - нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства.
Частиною 6 ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та пунктом 5.1 глави 5 розділу 1 Положення № 346 передбачено право Національного банку України запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора.
Отже, постановою правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 року були встановлені обмеження у діяльності ПАТ "УПБ" як юридичної особи, що входить до банківської системи України.
При цьому вказана постанова НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 року не є нормативно-правовим актом, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, містить гриф "Банківська таємниця", а отже є актом індивідуальної дії, чинність якого направлена індивідуально на позивача.
Наслідком порушення такого акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положення № 346, однак не визнання правочину недійсним.
При цьому, слід врахувати і те, що невідповідність укладеного договору вимогам постанови НБУ не визначено як підставу нікчемності правочину за приписами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За своєю правовою природою договір купівлі-продажу від 26.05.2015 року не належить до договорів, що забезпечують виконання зобов'язань, а відтак, його укладення не могло порушити встановленого абз. 10 п. 3 постанови НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ обмеження щодо передачі в забезпечення майна та активів.
Отже, оскільки постанова НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" є актом індивідуальної дії, що розповсюджується на ПАТ "УПБ", то недодержання її приписів не може мати наслідком невідповідність договору купівлі-продажу положенням, передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України щодо вимог чинності правочину.
За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином, для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав, передбачених ч.ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
У відповідності з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З матеріалів справи вбачається, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2015 року посвідчений нотаріально, що вимагається ст. 657 Цивільного кодексу України, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., та зареєстрований в реєстрі за № 1605, що відповідає ст. 210 Цивільного кодексу України. Договір вчинено повноважними особами, що мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Даний правочин було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин виконано в повному обсязі.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15).
Таким чином, з урахуванням ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони були вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача щодо нікчемності договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "-Еліт Буд-", нотаріально посвідченого 26.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 1605, у зв'язку з наявністю підстав, визначених п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та його недійсності в силу вимог ст. 215 ЦК України, є необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи.
Колегія суддів також зазначає, що позивач просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме - скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка є предметом договору купівлі-продажу від 26.05.2015 року.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Втім, позовна вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є похідною від вимоги про визнання недійсним нікчемного правочину, а тому за відсутності доказів на підтвердження нікчемності договору купівлі-продажу від 26.05.2015 року та, відповідно, встановлення судом відсутності підстав вважати даний договір нікчемним і недійсним, відсутні і підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про визнання недійсним нікчемного правочину - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2015 року є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 06.09.2018 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволенню не підлягає.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Київської області від 06.09.2018 року у справі №911/1122/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.09.2018 року у справі №911/1122/18 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1122/18.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.02.2019 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
О.О. Хрипун