вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"29" січня 2019 р. Справа№ 910/7817/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
ОСОБА_1
секретар судового засідання: Ярмак О.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 29.01.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Брокард - Україна”
на рішення Господарського суду м. Києва
від 26.09.2018 (повний текст підписано 01.10.2018)
у справі № 910/7817/18 (суддя О.В. Чинчин)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Брокард - Україна”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лекс Холдинг”
про визнання правочину частково недійсним та стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 898 490,88 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ” про визнання правочину частково недійсним та стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 898 490 грн. 88 коп.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що пункт 14.7 договору суборенди №АЗ-А4/К-1 від 11.08.2016 року підлягає визнанню недійсним відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, оскільки в момент вчинення правочину сторонами не було дотримано основних положень цивільного законодавства України, даний пункт суперечить вимогам ст. ст. 546, 549, 611 ЦК України та ст. 230 ГК України. Також позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ” кошти у розмірі 898490 грн. 88 коп., що безпідставно утримаються відповідачем.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 у справі №910/7817/18 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ” про визнання правочину частково недійсним та стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 898 490 грн. 88 коп. відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що при укладенні договору сторони наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбаченої п.14.7 договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року, яка не суперечить нормам законодавства.
Сторонами договору у спірному пункті 14.7 договору фактично було погоджено договірну санкцію у твердій сумі за порушення орендарем взятого на себе господарського зобов'язання щодо оренди приміщення на певний строк. Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним пункт договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочини не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Брокард - Україна” звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема ст. 546 ЦК України, не застосовано положення ст. ст. 549, 610-611 ЦК України, статей 217, 230 ГК України.
Апелянт в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що предметом позову ТОВ “Брокард-Україна” до ТОВ “Лекс Холдинг” є невідповідність вимогам закону пункту 14.7 договору, відповідно до якого у випадку дострокового припинення договору внаслідок будь-яких причин, крім припинення згідно п.41.6, гарантійний платіж не повертається суборендареві, а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору. У випадку дострокового припинення договору згідно п.41.6 договору, 50% гарантійного платежу не повертається суборендареві, а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору. Решта гарантійного платежу повертається суборендареві протягом 2 (двох) місяців після підписання акту повернення приміщення та після розгляду можливих зустрічних вимог орендаря, якщо інше не узгоджено сторонами.
Тобто договором передбачено в якості неустойки за дострокове його розірвання згідно п.41.6 договору - утримання 50% гарантійного платежу, що становить 898 490,88 грн.
Апелянт зазначає, що договором встановлено неустойку не за порушення його умов, а за реалізацію суборендарем права на дострокове його розірвання, яке передбачене пунктом 41.6 договору. Відповідно до пункту 41.6 договору суборендар має право на дострокове розірвання цього договору, за умови повідомлення про це орендаря в письмовому повідомленні не менш ніж за 180 календарних днів до дати розірвання.
Апелянт посилається на те, що відсутність порушення з боку позивача підтверджується як умовами укладеного договору, що передбачають право на розірвання договору, так і фактом укладення сторонами додаткової угоди від 03.07.2018 року, згідно з якою сторони погодились розірвати договір з 02 серпня 2018 року на підставі п.41.6 договору.
Початково договором був встановлений строк суборенди, що становив 1 090 календарних днів з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення (01 жовтня 2016 року). Разом з тим, договір передбачав можливість для дострокового його розірвання та зміни строку суборенди, та підстави, за наявності яких це можливо, зокрема, пункти 9.1, 41.3, 41.6-41.7 договору, що і було реалізовано ТОВ “Брокард- Україна” за погодженням із відповідачем.
Апелянт вважає, висновок господарського суду першої інстанції про те, що фактично у спірному пункті 14.7. договору оренди сторонами було погоджено договірну санкцію за порушення - не ґрунтується на жодній нормі права, оскільки ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України, що регулюють цивільні і господарські відносини суб'єктів відносин, не визначене таке поняття як “договірна санкція”.
Встановлений законом порядок передбачає, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафну санкцію у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України), що відсутнє в даному випадку.
Апелянт переконаний, що у даному випадку при укладенні договору сторонами не було враховано всіх нормативних вимог, оскільки має місце невідповідність договору в частині пункту 14.7, вимогам Кодексу, а саме вимогам ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України, а отже пункт 14.7 не відповідав вимогам законодавства від моменту укладення договору, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 215 ЦК України, 207 ГК України.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень позивача
В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Відповідач вказує, що позивач помилково вважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що фактично у спірний пункт 14.7. договору оренди сторонами було погоджено договірну санкцію за порушення.
Відповідач зазначає, що пунктом 14.7 договору сторони у порядку статті 6 Цивільного кодексу України передбачили додаткове зобов'язання позивача сплатити на користь відповідача визначену суму. При цьому, виникнення такого зобов'язання позивача пов'язано з настанням визначеної події - розірвання договору оренди за його ініціативою.
Також відповідач переконаний, що посилання позивача на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України через відсутність порушення зобов”язання не відповідає дійсності, оскільки в оскаржуваному рішенні встановлено, що договірна санкція встановлена за порушення орендарем взятого на себе господарського зобов'язання щодо оренди приміщення на певний строк. При цьому відповідач зазначає, що зобов”язання щодо тривалості строку оренди та строку чинності договору мають істотне значення для господарської діяльності відповідача, оскільки орендні платежі, які отримуються протягом відповідного терміну, та на які розраховує орендодавець, надаючи перевагу конкретному орендарю перед іншим.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
11.08.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “БУДІНВЕСТ - ДК” (орендар за умовами договору ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” (суборендар за умовами договору) було укладено договір суборенди №А3-А4/К-1, відповідно до умов якого орендар зобов'язався передати в суборенду приміщення, яке знаходиться в торговому центрі, а суборендар зобов'язався прийняти, оплатити суборенду і повернути приміщення орендарю на умовах, визначених цим договором. (а.с.18-46)
Договір набуває чинності з моменту його укладення та закінчується в останній день строку суборенди. (п.8.1 договору)
Пунктом п.8.3 договору визначено, що в цілях цього договору датою початку є 01.10.2016 року.
Згідно з п.8.4 договору строк суборенди починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту прийому - передачі приміщення та складає 1090 календарних днів.
У строк до 15.09.2016 року суборендар зобов'язаний сплатити орендареві гарантійний платіж. (п.14.1 договору)
Відповідно до п.14.2 договору під гарантійним платежем слід розуміти платіж по забезпеченню виконання зобов'язань суборендаря за цим договором, який сплачується орендареві в розмірі основної орендної плати, експлуатаційних витрат згідно ставок, передбачених п.п.10.2.2, 12.3.3 договору, за 2 місяці строку суборенди і повертається суборендарю на умовах, визначених цим договором.
Для цілей п.14.2 розмір гарантійного платежу складає 1 796 981 грн. 76 коп. (п.14.3 договору)
Згідно з п.14.7 договору у випадку дострокового припинення договору внаслідок будь - яких причин, крім припинення згідно п.41.6, гарантійний платіж не повертається суборендареві. а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору.
У випадку дострокового припинення договору, згідно п.4.16 договору, 50% гарантійного платежу не повертається суборендареві, а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору. Решта гарантійного платежу повертається суборендареві протягом 2 місяців після підписання акту привернення приміщення та після розгляду можливих зустрічних вимог орендаря, якщо інше не узгоджено сторонами.
Відповідно до п.41.6 договору суборендар має право на дострокове розірвання цього договору, за умови повідомлення про це орендаря в письмовому повідомленні не менше ніж за 180 календарних днів до дати розірвання. В такому випадку, цей договір вважається розірваним на 181 календарний день від дня отримання орендарем рекомендованого листа з повідомленням про вручення про дострокове розірвання цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року орендар передав, а суборендар в свою чергу, прийняв в тимчасове платне користування приміщення (секції №А3-А4) площею 377,8 кв.м., розташоване в будівлі торгово - розважального центру “Караван Megastore” за адресою: м. Київ, вул. Лугова, буд. 12, що підтверджується актом прийому - передачі приміщення від 01.10.2016 року. (а.с.47)
27.10.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “БУДІНВЕСТ - ДК” (орендар за умовами договору), Товариством з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” (суборендар за умовами договору) та Приватним акціонерним товариством “ЛЕКС ХОЛДИНГ” (орендодавець за умовами договору) було укладено угоду про заміну сторони до договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року, яким сторони вирішили змінити з 01.01.2018 року у договорі суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року орендаря, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю “БУДІНВЕСТ - ДК” на Приватне акціонерне товариство “ЛЕКС ХОЛДИНГ”; змінено правову кваліфікацію договору на орендні. (а.с.48-49)
Листами № 20180524004 від 24.05.2018 року, №20180531005 від 31.05.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” просило зарахувати відповідача сплачений гарантійний платіж в рахунок сплати орендної плати за червень - липень 2018 р. (а.с.50-51)
Листом № 018-ЛХ-203 від 29.05.2018 року Товариство обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ” нагадало орендарю про необхідність здійснення орендної плати. (а.с.52)
Відповідно до платіжного доручення №7121 від 29.05.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” перерахувало грошові кошти Товариству обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ” у розмірі 1 122 274 грн. 55 коп. за оренду приміщення за червень 2018 року. (а.с.54)
Листом № 018-ЛХ-222 від 06.06.2018 року у відповідь на листи позивача орендодавець повідомив, що залишить 50% гарантійного платежу собі. (а.с.55)
Враховуючи викладене, позивач вважає, що пункт 14.7 договору підлягає визнанню недійсним, оскільки сплаті неустойки має передувати факт порушення стороною зобов'язання, а використання суборендарем такого права не може вважатись порушенням договору.
Позивач просить суд визнати частково недійсним Договір суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року, який є договором оренди, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ” відповідно до положень угоди про заміну сторони від 27.10.2017 року, а саме визнати недійсним п.14.7 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ” кошти у розмірі 898490 грн. 88 коп., що безпідставно утримаються відповідачем.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що пункт 14.7 договору підлягає визнанню недійсним, оскільки сплаті неустойки має передувати факт порушення стороною зобов'язання, а використання суборендарем такого права не може вважатись порушенням договору.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, при укладенні договору суборенди №А3-А4/К-1, від 11.08.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “БУДІНВЕСТ - ДК”, якого замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ”, та Товариством з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” сторонами було погоджено об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу відповідно до норм ч.1 статті 284 Господарського кодексу України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу на те, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року, а тому всі умови спірного договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
Згідно з п.14.7 договору у випадку дострокового припинення договору внаслідок будь - яких причин, крім припинення згідно п.41.6, гарантійний платіж не повертається суборендареві, а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору. У випадку дострокового припинення договору, згідно п.4.16 договору, 50% гарантійного платежу не повертається суборендареві, а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору. Решта гарантійного платежу повертається суборендареві протягом 2 місяців після підписання акту привернення приміщення та після розгляду можливих зустрічних вимог орендаря, якщо інше не узгоджено сторонами.
Відповідно до п.14.2 договору під гарантійним платежем слід розуміти платіж по забезпеченню виконання зобов'язань суборендаря за цим договором, який сплачується орендареві в розмірі основної орендної плати, експлуатаційних витрат згідно ставок, передбачених п.п.10.2.2, 12.3.3 договору, за 2 місяці строку суборенди і повертається суборендарю на умовах, визначених цим договором.
Для цілей п.14.2 розмір гарантійного платежу складає 1796981 грн. 76 коп. (п.14.3 договору)
У п.8.3 договору зазначено, що в цілях цього договору датою початку є 01.10.2016 року.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. (частини 2-3)
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі передбаченому договором згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 року у справі №14/80-09-2056 в якій зазначено, що суб”єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов”язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції. Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторонами договору було погоджено договірну санкцію у твердій сумі за порушення орендарем взятого на себе господарського зобов'язання щодо невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, передбаченої п.14.7 договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року, яка не суперечить нормам законодавства, зокрема,
Таким чином, договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, оскільки останні можуть бути змінені в установленому чинним законодавством порядку в процесі виконання договору.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що пункт 14.7 договору не суперечить актам цивільного законодавства, скріплення договору підписами та печатками уповноважених осіб сторін, а також виконання умов цього договору шляхом сплати орендної плати на умовах визначених даним договором, свідчить про погодження та прийняття усіх умов оспорюваного договору.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інсанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” в частині визнання частково недійсним договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року, який є договором оренди, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “БРОКАРД - УКРАЇНА” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ” відповідно до положень угоди про заміну сторони від 27.10.2017 року, а саме визнання недійсним п.14.7, є недоведеною та задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕКС ХОЛДИНГ” коштів у розмірі 898490 грн. 88 коп., які, на думку позивача, безпідставно утримаються відповідачем, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відсутності правових підстав для утримання відповідачем грошових коштів, перерахованих саме на виконання умов договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року. Крім того, вказана частина позовних вимог є похідною від вимоги про визнання недійсним п.14.7 договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 року, в задоволенні якої позивачу відмовлено.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено суду факту порушення або його прав або охоронюваних законом інтересів, а отже місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не підтверджуються жодними належними доказами по справі та не спростовують викладених в судовому рішенні обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2018р. у справі № 910/7817/18 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Брокард - Україна” на рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2018 (повний текст підписано 01.10.2018) у справі № 910/7817/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 у справі № 910/7817/18 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/7817/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст.ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 05.02.2019
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
ОСОБА_1