ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 915/590/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
при секретарі - Лук'ященко В.Ю.
за участю представників:
від прокуратури: Безкровний М.О.
від позивача: Єрмаков А.В.
від 1 відповідача: не з'явився
від 2 відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу військового прокурора Миколаївського гарнізону
на рішення господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018р., суддя в І інстанції Смородінова О.Г., повний текст якого складено 19.11.2018р. в м. Миколаєві
у справі № 915/590/18
за позовом: заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до відповідачів:
1) Установи "28 Управління начальника робіт",
2) Фізичної особи-підприємця Маріуца Сергія Васильовича
про визнання договору недійсним та повернення нерухомого майна.
У червні 2018 року заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Установи "28 Управління начальника робіт" (далі - Установа « 28 УНР») та фізичної особи-підприємця Маріуца Сергія Васильовича (далі - ФОП Маріуца С.В.), в якому просив визнати недійсним з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215, ст. 235 ЦК України, договір зберігання від 02.01.2018р., укладений між Установою "28 УНР" та ФОП Маріуца С.В., та зобов'язати ФОП Маріуца С.В. повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України нежитлове приміщення загальною площею 170 кв.м. та відкритий майданчик загальною площею 116 кв.м., розташовані за адресою: м. Миколаїв. вул. Очаківська, 2/2.
В обґрунтування пред'явлених вимог прокурор посилався на те, що проведеною прокурорською перевіркою встановлено, що діяльність із надання послуг зберігання за договором, що оспорюється, з боку Установи « 28 УНР» не здійснювалась, тоді як ФОП Маріуца С.В. фактично користується приміщенням, в якому він здійснював господарську діяльність. Відтак, прокурор зазначав про те, що спірний договір є удаваним правочином, укладений для приховання іншого правочину, який вчинений між сторонами, а саме договору оренди нерухомого державного майна без дотримання визначених законодавством необхідних умов.
Установа « 28 УНР» не визнала позов посилаючись на те, що заявлений заступником військового прокурора Миколаївського гарнізону позов за відсутності обставин здійснення Установою своєї діяльності з порушенням встановленого правового господарського порядку є безпідставним; позовна вимога прокурора щодо повернення ФОП Маріуца С.В. Міністерству оброни України нежитлового приміщення є надуманою, адже складське приміщення по вул. Очаківська, 2/2 в м. Миколаєві Установою цьому підприємцю не передавалося; на даний час не існує спірних правовідносин між органом управління майном - Міністерством оборони України та Установою « 28 УНР» щодо нерухомого майна - складських приміщень по вул. Очаківська, 2/2 в м. Миколаєві.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018 року в позові відмовлено у повному обсязі з мотивів недоведеності позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, військовий прокурор Миколаївського гарнізону звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
На думку скаржника, всупереч вимог ст. 86 ГПК України господарським судом першої інстанції не надано належної оцінки всім доказам в їх сукупності, не взято до уваги доводів і пояснень військової прокуратури Миколаївського гарнізону та не враховано інтереси держави.
Прокурор зазначає про те, що додані до позовної заяви протокол огляду місця події з фотознімками до нього прямо вказують на перебування на території військового містечка № 96, розташованого за адресою: м. Миколаїв. вул. Очаківська, 2/2, та здійснення там підприємницької діяльності ФОП Маріуца С.В., разом з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, отже додані до позовної заяви письмові докази є належними, достовірними та достатніми у розумінні ст. ст. 76, 78, 79, 91 ГПК України.
На підставі оспорюваного договору Установою « 28 УНР» у приміщенні площею 170 кв.м. та майданчику 116 кв.м., що є державною власністю, нібито прийнято на зберігання майно ФОП Маріуца С.В. та визначено щомісячну плату за його зберігання, тобто використано об'єкти нерухомості Міністерства оборони України для розміщення майна та транспортних засобів суб'єкта підприємництва. При цьому, суд залишив поза увагою той факт, що зберігання (стоянка) транспортних засобів повинно здійснюватись за наявності відповідної ліцензії та визначається окремою класифікацією виду економічної діяльності, на який в Установи немає дозволу.
Згідно з п. 1.3 спірного договору зберігач зберігає майно у приміщенні площею 170 кв.м. та відкритому майданчику площею 286 кв.м. У даному випадку об'єктом договору є нерухоме державне майно, що розташовується на території військового містечка № 96 за адресою: м. Миколаїв. вул. Очаківська, 2/2, яке є державним військовим майном із спеціальним режимом використання, що не враховано судом. А тому, хибним є висновок місцевого суду щодо не визначення в оспорюваному договорі об'єкту, фіксація якого є обов'язковою у відносинах оренди.
Нерухоме майно та земельна ділянка військового містечка № 96 є військовим державним майном та може передаватися в оренду лише з дозволу Міністерства оборони України, якого Установа « 28 УНР» від Міністерства не отримувала. Отже, використання Установою «28 УНР» майна без достатніх правових підстав безпосередньо порушує інтереси Міністерства оборони України на раціональне та правомірне використання військового нерухомого державного майна.
У відзиві на апеляційну скаргу Установа "28 УНР" заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідач вказує те, що земельна ділянка із спорудами та будівлями по вул. Очаківська, 2/2 в м. Миколаєві знаходиться в господарському віддані Установи в якості виробничої бази для експлуатації та обслуговування існуючих будівель та споруд, отже суд першої інстанції правильно встановив правовідносини сторін.
Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, визначено ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» і при цьому, для такого виду господарської діяльності як зберігання (стоянка) транспортних засобів цим законом ліцензування не передбачено.
Подані прокурором до матеріалів справи протоколи допиту свідків не є належними та допустимими доказами у розумінні ГПК України та правомірно не взяті судом до уваги. Доказів, які б засвідчували відсутність волевиявлення сторін укласти саме договір зберігання, що існували на момент укладання спірного договору, прокурором не подано, а за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.
Спірне нерухоме майно та земельна ділянка знаходяться у повному господарському віддані Установи, а ФОП Маріуца С.В. ніколи не приймав згадане нерухоме майно та ділянку у користування, ані за актом приймання - передачі, ані з оформленням інших документів, які б встановлювали факт приймання даного майна, відтак у останнього відсутні будь-які правові підстави, а також фізична можливість вчинити дії, про які просить прокурор.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідачі не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.
При цьому, судові ухвали про призначення справи до розгляду, надіслані за адресою місцезнаходження та місця проживання відповідачів, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в яких повідомлялося про день, час і місце розгляду справи, підприємством поштового зв'язку були повернуті до суду назад з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Частинами 3, 7 ст. 120 ГПК України унормовано, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників відповідачів за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів від 20.10.1993р. № 18/14 було затверджено матеріали інвентаризації земель у користування земельними ділянками підприємствам, установам та організаціям і, зокрема, Міністерству оборони України надано у постійне користування земельну ділянку площею 30300 кв.м., військове містечко № 96, база УНР, по вул.. Очаківській в м. Миколаєві.
Згідно з листом Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв від 26.02.2018р. № 615 на картковому обліку (ф-405) КЕВ знаходиться земельна ділянка військового містечка № 96, виділена відповідно до рішення Миколаївської міської ради народних депутатів від 20.10.1993р. № 18/14, яка використовується Установою «28 УНР».
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.01.2009р. у справі № 5/214/08 заяву позивача Установи « 28 УНР» про виправлення описки в рішенні суду від 21.05.2008р. задоволено, не змінюючи суті рішення суду від 21.05.2008 р. другий абзац резолютивної його частини викладено в наступній редакції: «Визнати за державою в особі Міністерства оборони України в повному господарському віданні Установи « 28 Управління начальника робіт»(97404, м. Євпаторія, вул. Казаса, 15, ідентифікаційний код 24967480) право власності унаслідок правонаступництва на нерухомі об'єкти виробничої бази 96 військового містечка, а саме: основні будівлі: адміністративна будівля Літ.А-2 заг.пл. 322,0 м2, бокси Літ.Б заг.пл. 635,1 м2, бокси Літ.И заг.пл. 529,9 м2, акумуляторна Літ.М заг.пл. 53,5 м2, склад Літ.О заг.пл. 53,5 м2, склад Літ.Ппд, П заг. пл. 689,7 м2, АЗС Літ.С заг.пл. 40,6 м2, столярна майстерна Літ.У-2 заг.пл. 1112,0 м2, котельня Літ.Ф заг.пл. 213,5 м2, склад Літ.Х заг. пл. 71,3 м2, виробнича будівля Літ.Ц-2 заг.пл. 261,6 м2, авто майстерня Літ.Щ заг.пл. 124,6 м2, - службові будівлі: навіс Літ.Е пл.забудови 116,3 м2, вбиральня Літ.Ж пл.забудови 8,6 м2, комора Літ.З пл.забудови 15,8 м2, навіс Літ.Н пл.забудови 190,0 м2, навіс Літ.Т пл.забудови 64,7 м2, трансформаторна підстанція Літ.Ш пл.забудови 43,2 м2, та споруди: 1 Замощення, № 3 свердловина, № 4 басейн, № 2 огорожа, № 1 ворота, № 5 ворота, оглядова яма, мачта-прожектор, кабельна лінія, водогінні мережі, що розташовані за адресою: вул.Очаківська, 2/2 у м.Миколаєві.».
На підставі вказаних рішення та ухвали господарського суду Миколаївської області право власності на нежитловий об'єкт (виробнича база) за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2 було зареєстровано 20.02.2009 року за Державою в особі Міністерства оборони України в повному господарському віданні Установи "28 Управління начальника робіт", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 115677836 від 28.02.2018.
02.01.2018 року між Установою « 28 УНР» (зберігач) та ФОП Маріуца С.В. (поклажодавець) було укладений договір зберігання № 3/м, за умовами п.п. 1.1, 1.2, 1.3 якого зберігач зобов'язується зберігати та повернути майно поклажодавця; в порядку та на умовах, визначених цим договором, для зберігання майна поклажодавця зберігач забезпечує придатним для зазначених цілей приміщенням. Подальше переміщення майна здійснюється за узгодженням сторін; за умовами договору зберігач зберігає майно у будівлі, сховищі, відкритому майданчику (далі - будівлі), що знаходиться за адресою: Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2, приміщення 170 кв.м., майданчик 116 кв.м. загальною площею 286 кв.м.
Умовами розділу 2 даного договору передбачено, що плата за зберігання майна за домовленістю сторін у місяць складає 5140 грн. разом з ПДВ; за зберігання майна поклажодавець здійснює плату за кожен місяць; оплата послуг зі зберігання майна здійснюється поклажодавцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок зберігача до 5 числа місяця, за який здійснюється оплата, на підставі наданого зберігачем рахунку шляхом направлення електронною поштою, факсом або під розписку; акт прийому-передачі наданих послуг, підписаний сторонами, є підтвердженням надання послуг зі зберігання. Акт прийому-передачі наданих послуг підписується поклажодавцем протягом 5-ти календарних днів з дати отримання, або повертається разом з обґрунтованим поясненням причин відмови від підписання у цей же термін. Неповернутий вчасно акт прийому - передачі наданих послуг або ненадходження обґрунтованої відмови від підписання є підтвердженням надання послуг зі зберігання.
Для отримання акту прийому передачі наданих послуг, поклажодавець повинен з'явитися до зберігача або уповноваженої ним особи. Не отримання акту прийому-передачі не є підставою для не перерахування коштів. У випадку не отримання акту прийому-передачі, акт направляється поклажодавцю поштою та вважається узгодженим (п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 договору).
Згідно з п. 6.1 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з 1 січня 2018 року та діє до 31 грудня 2018 року. Якщо жодна із сторін за місяць до закінчення його дії не заявила про відсутність наміру його продовжувати, цей договір вважається пролонгованим на той же строк, на який був укладений цей договір.
22.02.2018 року прокурором військової прокуратури Миколаївського гарнізону проведено огляд земельної ділянки за адресою: м. Миколаїв. вул. Очаківська, 2/2, про що складено відповідний протокол.
Проведеним оглядом встановлено наявність на цій земельній ділянці нерухомих об'єктів колишньої виробничої бази (вивільнене військове містечко № 96). Зазначена земельна ділянка разом із наявними на ній нерухомими об'єктами належать до державної форми власності та перебувають в повному господарському віданні Установи « 28УНР».
Відповідно до укладених Установою « 28УНР» договорів зберігання з приватними підприємствами та фізичними особами-підприємцями нерухоме майно має використовуватися для зберігання майна. Всього 02.02.2018 року було укладено 8 таких договорів зберігання і, зокрема, з ФОП Маріуца С.В.
Прокурорською перевіркою встановлено, що діяльність із надання послуг зберігання, що є предметом вказаних договорів зберігання, з боку Установи « 28УНР» не здійснювалась, у свою чергу вказані приватно-комерційні структури використовують надані їм нежитлові приміщення для ведення господарської діяльності: виконання робіт з ремонту автомобільної техніки, стоянки вантажівок, технічного їх обслуговування, продажу автомобільних запчастин, використання столярного цеху для виготовлення меблів і вказані особи щоденно здійснюють виробничу господарську діяльність на території військового містечка № 96.
Зазначене підтверджується також фототаблицею, що є додатком до згаданого протоколу огляду.
Згідно з протоколами допиту свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 12.04.2018р. та ОСОБА_8 від 16.04.2018р., складених в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42018150410000019 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, ФОП Маріуца С.В. використовує території складу для зберігання автозапчастин для вантажних автомобілів, перебуває на території кожен день та займається ремонтом своїх вантажних автомобілів.
Виявлені при проведенні вказаного огляду факти, а також відсутність між сторонами правовідносин із зберігання майна, на думку прокурора, підтверджують удаваність договору зберігання майна № 3/м від 02.01.2018р., що стало підставою для звернення останнього з позовом про визнання цього договору недійсним.
Предметом спору у справі є позовні вимоги заступника військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України визнати недійсним з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215, ст. 235 ЦК України, договір зберігання від 02.01.2018р., укладений між Установою "28 УНР" та ФОП Маріуца С.В., як такий, що є удаваним, та зобов'язати ФОП Маріуца С.В. повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України нежитлове приміщення загальною площею 170 кв.м. та відкритий майданчик загальною площею 116 кв.м., розташовані за адресою: м. Миколаїв. вул. Очаківська, 2/2.
Відмовляючи у позові в повному обсязі місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 235, 936 ЦК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що доказів, які надані прокуратурою, явно не достатньо для кваліфікації оспорюваного договору про зберігання як удаваного правочину та застосування до відносин сторін правових норм про оренду і визнання укладеного договору недійсним як такого, що суперечить Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Порівняльний же аналіз положень оспорюваного договору з положеннями як § 1 глави 66 Цивільного кодексу України, так і статей 3, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в частині визначення його умов, жодним чином не дає підстави стверджувати, що між відповідачами в даній справі фактично було укладено договір оренди нерухомого державного майна, оскільки, крім іншого, в оспорюваному договорі не визначений об'єкт, фіксація якого безумовно є обов'язковим у відносинах оренди.
Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого суду, оскільки він зроблений без аналізу та врахування всіх наявних в матеріалах справи доказів та вимог закону, що регулює спірні правовідносини. Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
Згідно з частинами 1, 3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У свою чергу, частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 944 ЦК України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.
Частиною 1 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували здійснення відповідачами дій, направлених на виконання умов саме договору зберігання (акти приймання-передачі майна в підтвердження приймання зберігачем майна на зберігання, з зазначенням в них найменування, характеристик чи особливих ознак майна та його вартості, або ж видаткові накладні, з зазначеними в них одиницями виміру, вартістю майна, переданого поклажодавцем на зберігання, акти приймання-передачі наданих послуг, підписані сторонами, на підтвердження надання послуг зі зберігання, рахунки по оплаті послуг, що надаються зберігачем, тощо).
Наведене залишилось поза увагою місцевого господарського суду.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність під час укладення договору зберігання майна № 3/м від 02.01.2018р. намірів у сторін на встановлення правовідносин зі зберігання.
Оскільки волевиявлення відповідача - Установи « 28 УНР» у даному випадку було спрямовано на виникнення у відповідача - ФОП Маріуца С.В. строкового оплатного права володіння та користування нежитловим приміщенням, площею 170 кв.м. та відкритим майданчиком площею 116 кв.м., розташованими за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2, то встановлені апеляційним судом у даній справі обставини, з огляду на вищезазначене правове регулювання, дає підстави для висновку, що договір, який оспорюється, є удаваним правочином. Тобто за своєю правовою природою спірний договір є договором оренди.
Відповідно до частини другої статті 235 ЦК України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) державного майна, врегульовані положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно з ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у державній власності, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); а також підприємства, установи та організації щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. Орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди. Порядок проведення конкурсу визначається: Кабінетом Міністрів України для об'єктів, що перебувають у державній власності.
Статтею 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.
Частинами 1, 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.
Отже, спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладений відповідачами всупереч вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Отже, договір зберігання майна № 3/м від 02.01.2018р. укладено між відповідачами як удаваний правочин, без додержання загальних вимог щодо дійсності правочину, який сторони мали на увазі (частини 1, 3, 5 статті 203 ЦК України), це є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Враховуючи, що апеляційним судом встановлено факт користування нежитловим приміщенням площею 170 кв.м. та відкритим майданчиком площею 116 кв.м., розташованими за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2, відповідачем -ФОП Маріуца С.В. без згоди власника цього майна, це є підставою для повернення спірного нерухомого державного майна його власнику - державі в особі Міністерства оборони України відповідно до ст. 391 ЦК України.
Аналогічної правової позиції дотримується об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.06.2018 у справі №916/933/17 та Верховний Суд у постанові від 05.12.2018 у справі № 904/6291/17.
Посилання місцевого суду на те, що висновки протоколу огляду місця події мають відношення до 8-ох суб'єктів господарювання, фотознімки ж не вказують на те, чиє саме майно на них зображено, а протоколи допиту свідків містять відомості про те, що ФОП Маріуца С.В. використовує території складу для зберігання автозапчастин для вантажних автомобілів, перебуває на території кожен день та займається ремонтом своїх вантажних автомобілів, і зазначені документи не можуть бути визнаними судом як докази та підтверджувати існування обставин, на які посилається прокурор як на підставу заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає помилковим, оскільки протокол огляду місця події від 22.02.2018р. та протоколи допиту свідків від 12.04.2018р., від 16.04.2018р., складені в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42018150410000019 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, у даному випадку є лише формою фіксації юридично-значимих фактів, що обґрунтовують вимоги позовної заяви, тобто прокурор відповідно до вимог ст.ст. 73, 74 ГПК України доводив відповідними доказами ті обставини, на які він посилався у позові, яким суд відповідно до вимог 86 ГПК України надає відповідну оцінку.
Посилання місцевого суду на те, що між органом управління майном - Міністерством оборони України та Установою « 28 УНР» щодо нерухомого державного майна - складських приміщень по вул. Очаківська, 2/2 в м. Миколаєві, не існує спірних правовідносин, спростовується протоколом судового засідання від 08.11.2018р., із змісту якого вбачається, що представник позивача - Міністерства оборони України у судовому засіданні позовну заяву заступника військового прокурора підтримав у повному обсязі і просив суд заявлені позовні вимоги задовольнити повністю.
Також помилковим є посилання місцевого суду на те, що він не вбачає порушень інтересів Міністерства оборони України у відносинах щодо яких виник спір, оскільки спірне нерухоме майно та земельна ділянка військового містечка № 96 є військовим державним майном у розумінні ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та відповідно до п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778, можуть передаватися в оренду лише з дозволу Міністерства оборони України, якого Установа « 28 УНР» від Міністерства не отримувала. Отже, використання Установою « 28 УНР» майна без достатніх правових підстав безпосередньо порушує інтереси Міністерства оборони України на раціональне та правомірне використання військового нерухомого державного майна.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у позові місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 235, 936 ЦК України та ст. ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, і не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, зокрема, ст. ст. 203, 215, 216, 391, 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. ст. 5, 9, 11, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю шляхом визнання недійсним договору зберігання № 3/м від 02.01.2018р., укладеного між Установою « 28 УНР» та ФОП Маріуца С.В., з зобов'язанням останнього повернути за актом приймання-передачі державі - Міністерству оборони України нерухоме державне майно - нежитлове приміщення площею 170 кв.м. та відкритий майданчик площею 116 кв.м., розташовані за адресою: м. Миколаїв. вул. Очаківська, 2/2.
Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України за рахунок відповідачів прокурору підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 3524 та за подання і розгляд апеляційної скарги в сумі 5286 грн., а всього 8810 грн., а саме по 4405 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу військового прокурора Миколаївського гарнізону Південного регіону України задовольнити.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018 року у справі № 915/590/18 скасувати.
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір зберігання від 02.01.2018р., укладений між Установою "28 Управління начальника робіт" та фізичною особою-підприємцем Маріуца Сергієм Васильовичем.
Зобов'язати фізичну особу-підприємця Маріуца Сергія Васильовича повернути за актом приймання-передачі державі - Міністерству оборони України нерухоме державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 170 кв.м. та відкритий майданчик загальною площею 116 кв.м., розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2.
Стягнути з Установи "28 Управління начальника робіт" (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 24967480) на користь військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код 38296363, МФО 820172, ДКСУ, м. Київ, р/р 35216073082762) судові витрати в сумі 4405 грн.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Маріуца Сергія Васильовича (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код 38296363, МФО 820172, ДКСУ, м. Київ, р/р 35216073082762) судові витрати в сумі 4405 грн.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Повна постанова складена 05.02.2019р.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Поліщук Л.В.
Таран С.В.