05 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 363/3496/18
провадження № 22-ц/824/1322/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1
заінтересована особа - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3
на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 жовтня 2018 року у складі судді Котлярової І.Ю.
у справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -
У вересні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся в суду із заявою про видачу обмежувального припису.
В обґрунтування вимог зазначав, що 01 листопада 1997 року між ОСОБА_1 та заінтересованою особою ОСОБА_2 було укладено шлюб. У шлюбі народилося троє дітей, двоє з яких ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є малолітніми. Зазначала, що кожного літа разом з дітьми виїжджає з міста Києва на тимчасове проживання до заміського будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який є спільною сумісною власністю подружжя.
Вказував, що з травня 2018 року заінтересована особа ОСОБА_2 застосовує до заявниці психологічне, економічне та фізичне насильство. Крім того, відносно дітей заінтересована особа також вчиняє психологічне та фізичне насильство, а саме виховує у дітей образливе ставлення до заявника, як до матері, примушує дітей звертатися до заявника, як до сторонньої «тітки», використовує нецензурну лексику, забороняє заявнику вкладати дітей спати, читати їм казки, спати разом з дітьми у кімнаті, проводити з дітьми вільний час поза межами будинку, не дає можливості заявниці повернутися з дітьми до їх постійного місця проживання, де вони зареєстровані: АДРЕСА_2.
Зазначав, що 10 травня 2018 року ОСОБА_1 почав вдаватися до насильства побутового характеру відносно заявниці. Зокрема, запросив до заміського будинку свого брата та матір, спільно з якими вони ображали ОСОБА_1, застосовуючи нецензурну лексику, погрожували фізичною розправою та плювали в обличчя.
З метою захисту власного життя та припинення фактів насильства заявник регулярно викликала правоохоронні органи. Так, 27 серпня 2018 року з метою захисту від домашнього насильства заявник викликала поліцію, однак на очах у працівників поліції заінтересована особа виштовхав за межі будинку та зачинив ворота, позбавивши заявника особистих речей, грошових збережень, можливості проживати у їх спільному будинку та будь-якої можливості спілкуватися з дітьми, які залишилися в будинку. При цьому, поліція не вживає належних заходів щодо притягнення винних у вчиненні домашнього насильства осіб до відповідальності, передбаченої законодавством, навіть припинити насильство з боку родичів заінтересованої особи, які не є власниками житлового будинку та не проживають у ньому, поліція не здатна, мотивуючи свою неспроможність вплинути на кривдників відсутністю правових механізмів.
На підставі викладеного, просив видати обмежувальний припис строком на шість місяців, яким зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним заявнику у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, а саме домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 жовтня 2018 року у задоволенні заяви відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, 26 листопада 2018 року представник заявника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення заяви в повному обсязі, оскільки вважає, що висновки суду необґрунтовані та не базуються на матеріалах цивільної справи, а суд порушив норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зробив безпідставний висновок про недоведеність заявником факту вчинення щодо неї насильства побутового характеру саме з боку заінтересованої особи. При цьому, суд не послався на докази, які б спростовували доводи заявника про вчинення домашнього насильства, оскільки у матеріалах справи такі докази відсутні.
Також указує на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме порушив строки розгляду заяви про видачу обмежувального припису та не вручив копії повного тексту рішення суду негайно після його оголошення.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, свого представника не направила, клопотання про відкладення розгляду справи від сторони заявника до апеляційного суду не надходили.
Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що факт психологічного, економічного та фізичного насильства щодо заявника з боку заінтересованої особи є недоведеним, а на підтвердження цього факту стороною заявника належних, допустимих та достатніх доказів суду не надано. Разом з тим, судом встановлено, що між заявником та заінтересованою особою існує спір щодо користування нерухомим майном та визначення місця проживання дітей.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом установлено, що 01 листопада 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім'ї, про що зроблено запис №1683.
За час перебування сторін у шлюбі, народилося троє дітей, двоє з яких є малолітніми - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
У судовому засіданні встановлено, що між заявником та заінтересованою особою виникають сварки та конфліктні ситуації.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до частини 2 статті 26 вказаного Закону обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Згідно з частиною 3 статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини 1 статті 1 цього Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Таких висновків дійшов Верховний суд у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18.
З матеріалів справи вбачається, що заявник 10 травня 2018 року зверталася із заявою до органів поліції про вчинення відносно неї насильства в сім'ї з боку чоловіка ОСОБА_2, про що свідчить копія талону-повідомлення №000517 за номером №6108 в реєстрі.
13 червня 2018 року складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 за фактом вчинення домашнього насилля психологічного характеру, згідно з яким ОСОБА_2 вчинив сварку у сім'ї зі своєю дружиною ОСОБА_1, а саме: психічно та економічно принижував дружину.
За результатом розгляду матеріалу щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, Вишгородським районним судом Київської області прийнято постанову від 27 червня 2018 року, відповідно до якої адміністративну справу відносно ОСОБА_2 закрито у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.
Як зазначається апелянтом, підставою для звернення за захистом до суду стала подія, яка відбулась 27 серпня 2018 року та за обставинами якої заявниця була позбавлена заінтересованою особою особистих речей, грошових збережень, можливості проживати у будинку, що належить, як зазначає апелянт, ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2, а також будь-якої можливості спілкуватися з дітьми, забрати дітей, які залишилися у будинку.
Разом з тим, на підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, натомість колегією суддів убачається наявність спору між сторонами щодо користування спільним нерухомим майном, визначення місця проживання, порядку та способу спілкування з дітьми та їх виховання, що регулюється, зокрема, нормами Сімейного Кодексу України, а тому колегія уважає висновок суду першої інстанції з цього приводу правильним та обґрунтованим.
Посилання сторони заявника на те, що проти ОСОБА_2 порушено адміністративне провадження по факту вчинення насильства в сім'ї не заслуговують на увагу суду, оскільки сама наявність таких відомостей не є доказом вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, окрім того, постановою Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2018 року адміністративну справу відносно ОСОБА_2 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Окрім того, суд зробив правильний висновок, що сам факт неодноразового звернення заявника до різних органів з підстав вчинення відносно неї психологічного, економічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що останній вчинив по відношенню до заявника домашнє психологічне насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заявником до суду не надано, а тому доходить висновку, що підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника та малолітніх дітей у зв'язку з відмовою суду у видачі обмежувального припису, відсутні.
Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо строків розгляду заяви про видачу обмежувального припису та вручення копії повного тексту рішення не впливають на правильність ухваленого рішення та не є окремою підставою для його скасування.
Згідно зі статтями 57, 60, 61 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай