05 лютого 2019 року
м. Київ
справа №761/21095/18
провадження № 22-ц/824/1074/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря - Нечваль А.А.
учасники справи:
заявник - Старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Полісмак Олександр Олександрович
заінтересовані особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2018 року у складі судді Притули Н.Г.
у справі за поданням старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Полісмака Олександра Олександровича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, -
У червні 2018 року старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Полісмак Олександр Олександрович звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3.
Обґрунтовуючи вимоги, зазначав, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва перебуває виконавче провадження № 48900900, відкрите на підставі виконавчого листа по справі №761/35262/14-ц від 05.06.2015 року, виданого Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 180 249,11 грн. та судового збору в сумі 1 802,19 грн. Рішення суду в добровільному порядку боржником не виконано, заходи щодо виявлення майна боржника виявились безрезультатними, тому заявник уважав, що існують достатні підстави для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_3 за межі України до виконання зобов'язань за рішенням суду.
Вказував на те, що боржнику ОСОБА_3 на праві власності належить будинок АДРЕСА_1. Проте, земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок, належить боржнику лише не праві користування, а право власності у встановленому законом порядку ОСОБА_3 не оформлено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2018 року в задоволенні подання старшого державного виконавця відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, 17 жовтня 2018 року ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції повністю та прийняти постанову про задоволення подання старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва Полісмака О.О. та тимчасово обмежити боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року про стягнення заборгованості у сумі 182 051,60 грн.
Посилався на те, що ухвала прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному врахуванні обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що боржник володіє будинком на праві власності, проте цей будинок дуже старий (пошкоджена покрівля, тріщини у стінах, відсутні вікна та ін..) та його можливо продати не більш ніж за 5-10 тисяч гривень. Однак, вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,4 га, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3, право власності на яку ним не оформлено, а реалізація виконавчою службою тільки будинку не вирішить питання погашення суми боргу.
Посилається на те, що боржник має можливість оформити право власності на земельну ділянку, продати її разом з будинком та розрахуватися за заборгованістю, проте на даний час таких дій не вчинив та не сплатив стягувачу жодної копійки.
Указує на те, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 є директором ТОВ «Легко ІНК» та співзасновником цього товариства з долею у статутному фонді 70%, проте за даними Державної фіскальної служби інформація щодо сум доходу, нарахованого податковим агентом на користь платника податку ОСОБА_3, відсутня.
Уважає, що боржник ухиляється від виконання покладених на нього судовим рішенням обов'язків у виконавчому провадженні, оскільки декларацію про свої доходи та майно на вимогу державного виконавця не подав, на виклик виконавця не з'явився, відмовляється отримувати документи виконавчого провадження, які надсилаються на його адресу.
Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» постановлено ліквідувати Апеляційний суд міста Києва.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (пункт шостий статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 суддів Апеляційного суду міста Києва переведено на посади суддів до Київського апеляційного суду.
Згідно повідомлення, опублікованого в газеті «Голос України», з 3 жовтня 2018 року свою процесуальну діяльність розпочав Київський апеляційний суд.
ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні подання державного виконавця, суд виходив з того, що державним виконавцем не доведено факт ухилення боржника від виконання зобов'язань за рішенням суду, а невиконання добровільно рішення суду не може оцінюватись як ухилення від виконання таких зобов'язань.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Проте, ухвала суду не відповідає вказаним нормам, що згідно статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження № 48900900, відкрите на підставі виконавчого листа у справі №761/35262/14-ц, виданого 05.06.2015 року Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 180 249,11 грн. та судового збору в сумі 1 802,19 грн., а всього - 182 051,60 грн.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження».
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Статтею 441 ЦПК України передбачено, зокрема, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом». Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення прав громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Згідно статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, в тому числі, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання цих зобов'язань (п.5 ч.1 ст.6).
Статтею 6 вказаного Закону встановлено перелік підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, якщо громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» (положення статті, які діяли на момент здійснення виконавчих дій) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених вищезазначеним законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
З матеріалів справи убачається, що 02.10.2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві Нідзельською А.В. на підставі виконавчого листа у справі №761/35262/14-ц, виданого 05.06.2015 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрито виконавче провадження та того ж дня копію вказаної постанови було направлено боржнику на адресу, зазначену у виконавчому листі.
Проте, у строк, вказаний в постанові про відкриття виконавчого провадження, боржником рішення суду в добровільному порядку не виконано.
Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (частина перша статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій).
Таким чином, відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» боржник уважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження.
Державним виконавцем 28 грудня 2015 року направлено відповідні запити для виявлення майна та доходів боржника.
Проте, згідно відповідей Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби така інформація відносно ОСОБА_3 відсутня.
Постановами від 23.03.2017 року та від 23.04.2018 року державний виконавець наклав арешт на все майно та кошти боржника.
Постанова про накладення арешту на кошти боржника направлялись на виконання до банківських установ. Однак, матеріали виконавчого провадження не містять інформації щодо виконання зазначеної постанови.
Державним виконавцем виявлено майно боржника, яке знаходиться на території Яготинського району Київської області, та постановою від 28.03.2017 року доручено Яготинському РВ ДВС ГТУЮ у Київській області провести дії щодо опису та арешту майна боржника, а саме: будинку та прилеглої до нього земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,50 кв.м.
Постановою від 11.09.2017 року описано та арештовано зазначений будинок.
З копії довідки, виданої 11.09.2017 року убачається, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 розміром 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,15 га для ведення особистого селянського господарства обліковується за ОСОБА_7, а знаходиться в користуванні ОСОБА_3.
Матеріали виконавчого провадження не містять інформації про те, кому саме належить на праві власності земельна ділянка, на якій розташований будинок боржника.
Іншого майна за боржником державним виконавцем не виявлено.
Державним виконавцем двічі направлялися боржнику виклики №09 від 02 серпня 2017 року та № 48900900/09 від 17 жовтня 2018 року, на які ОСОБА_3 не з'явився.
Отже, станом на час звернення державного виконавця до суду з відповідним поданням про обмеження у праві виїзду за межі України рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 180 249,11 грн. не виконано.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Слід зазначити, що чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення» і практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.
У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: - відступати, відхилятися, вивертатися; - намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; - навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, з огляду на викладене, значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», як то утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Вирішуючи питання чи є ухилення боржника від виконання зобов'язань свідомим, суд має враховувати комплекс процесуальних дій, які були вжиті державним виконавцем для виконання рішення суду.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та підтвердженим матеріалами виконавчого провадження.
Встановлення наявності зобов'язання у боржника, в даному випадку грошового зобов'язання щодо сплати заборгованості, та факту ухилення останнього від його виконання (бездіяльність, свідоме невиконання зобов'язання), дозволяють при вирішенні подання керуватись положеннями частини другої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», згідно з якою громадянинові України, який має паспорт для виїзду за кордон, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо такий громадянин ухиляється від виконання зобов'язань покладених на нього судовим рішенням, - до виконання цих зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що рішення суду не виконується з 2015 року всупереч нормам статті 129-1 Конституції України, якою визначено, що рішення суду є обов'язковим до виконання.
Матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_3 вчиняв будь-які дії щодо виконання зобов'язання, покладеного на нього судовим рішенням, при цьому відсутні також докази наявності об'єктивних причин, що унеможливлюють виконання боржником рішення суду повністю або частково або наявності непереборної сили, що унеможливлює виконання судового рішення.
Натомість, матеріалами справи та поясненнями апелянта встановлено, що ОСОБА_3 не реагує та не з'являється на виклики державного виконавця, не надає пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа, не повідомляє про заходи, що вживаються з метою його виконання, не надає відомості про доходи та місце роботи, про майно та майнові права, про грошові кошти на рахунках у банках та фінансових установах, не подав декларацію про свої доходи та майно, зокрема про майно, яким він володіє, спільно з іншими особами.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегією суддів установлено, що державним виконавцем вчинено всіх передбачених законом дій для виявлення майна боржника та виконання рішення суду.
На підставі викладеного, колегія дійшла висновку, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання зобов'язань, покладених судовими рішеннями, оскільки його бездіяльність полягає в умисному, свідомому невиконанні ним зазначених обов'язків по сплаті боргу, розмір якого становить 182 051,60 грн.
Приписами статті 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових та службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Оскільки право на звернення до суду гарантоване статтею 6 Конвенції, таке право передбачає практичне виконання остаточних судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
За таких обставин, ураховуючи ухилення боржника ОСОБА_3 від виконання судового рішення про стягнення значної суми грошових коштів у якості погашення заборгованості, судова колегія уважає, що наявні правові підстави для задоволення подання державного виконавця.
Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів уважає обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні подання і наявності правових підстав для його задоволення.
З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2018 року - скасувати.
Подання старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Полісмака Олександра Олександровича - задовольнити.
Тимчасово обмежити боржника ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1), у праві виїзду за межі України на строк до виконання зобов'язань за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року про стягнення заборгованості у сумі 182 051,60 грн., що виконується у виконавчому провадженні № 48900900 з виконання виконавчого листа № 761/35262/14-ц, виданого 05 червня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай