05 лютого 2019 року
м. Рівне
Справа № 563/769/18
Провадження № 22-ц/4815/151/19
Головуючий у суді першої інстанції: Опришко П.З.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
(вступна і резолютивна частини) в м. Корець
Рівненської області 09.11.2018 р. о 15 год. 00 хв.
Повний текст рішення складено: 16.11.2018 р.
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 09 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
У березні 2018 року в суд звернувся ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Мотивуючи свої вимоги, вказував на те, що у вересні 2017 року між сторонами обумовлено можливість укладання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1. Згідно з розпискою, 06 вересня 2017 року ним було передано авансовий платіж в розмірі 16 900 гривень. В подальшому, після надання відповідачем правовстановлюючих документів на будинок і земельну ділянку він встановив невідповідність інформації, яка надавалась йому відповідачем. Вважав домовленість про укладання договору припиненими, а сплачений ним аванс таким, що підлягає поверненню.
Тому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 16 900 гривень та 2 608,40 гривень понесених судових витрат.
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 09 листопада 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 16 900 гривень, а в решті вимог йому відмовлено.
Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позову в частині стягнення 16 900 гривень авансу, який повинен бути повернутий відповідачем незалежно від того, з вини якої із сторін не відбулася угода купівлі-продажу житлового будинку .
Щодо стягнення понесених позивачем судових витрат, то в задоволенні цієї вимоги судом відмовлено з тих підстав, що до позовної заяви не надано жодних доказів, які б стверджували про детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених витрат для надання правничої допомоги.
На рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, де посилався на його незаконність та необґрунтованість, що полягають у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначав про те, що 06 вересня 2017 року між сторонами про домовленість укладення договору купівлі-продажу будинку і земельної ділянки за ціною в розмірі 97 200 гривень, яка становила еквівалент 3 600 доларів США. З огляду на те, що позивач не був готовий до нотаріального посвідчення даного договору, вони домовились укласти його пізніше. В обумовлений ними термін до 01 січня 2018 року позивач передав йому спірні грошові кошти в сумі 16 900 гривень, а він - ключі від будинку. Тому з вересня 2017 року ним користується позивач, а він до нього доступу не має.
Досягнута між ними домовленість не виконана саме з вини ОСОБА_3, тому підстави для стягнення грошових коштів відсутні.
Вважає, що позивач не вправі вимагати стягнення грошових коштів також і з тієї причини, що він користується будинком з вересня 2017 року, яке не є безоплатним. Заразом про відсутність такого права свідчить і зміст позовної заяви, де не зазначено норм матеріального права, які б містили зобов'язання про стягнення грошових коштів та повернення авансу.
Крім того, судове рішення не містить посилань на положення закону, що містять обов'язок про повернення авансу. Його обґрунтування мають узагальнений характер та не ґрунтуються на конкретній нормі права.
З наведених мотивів просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши постанову, якою в позові відмовити за безпідставністю позовних вимог.
У поданому відзиві ОСОБА_3, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому вказував, що оскільки договору купівлі-продажу між сторонами укладено не було, тому відповідач повинен повернути йому отриманий спірний аванс.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Як правильно з'ясовано судом, 26 вересня 2017 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 16 900 гривень авансового платежу за купівлю житлового будинку по АДРЕСА_1.
Факт отримання грошових коштів відповідачем не оспорюється і стверджується відповідною розпискою. Не містять таких заперечень і доводи апеляційної скарги.
Договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки на виконання попередніх домовленостей сторонами укладено не було.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Як убачається, попередній договір між сторонами не укладався, тому що не додержано форми, яка встановлена вимогами закону для договору основного. Отже, враховуючи те, що договору купівлі-продажу між сторонами укладено не було, однак існує факт розписки про отримання відповідачем авансу, що переданий ОСОБА_3 на користь відповідача, тому спірна сума підлягає поверненню останнім як авансовий платіж.
Окрім цього, районним судом правильно застосовано правові позиції Верховного Суду України, що висловлені у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12. Так, зроблено висновок, що передана сума не є завдатком, оскільки не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме - не укладено договору купівлі-продажу. Тому передана відповідачу сума - це аванс, який підлягає поверненню.
Повно і правильно з'ясувавши обставини, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, та встановивши, що при вирішенні спірних відносин підлягають до застосування норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 16 900 гривень авансу.
Щодо доводів апеляційної скарги про хибність оскаржуваного рішення, то вони на увагу не заслуговують і спростовуються правильністю висновків суду.
Не можна погодитися і з аргументами заявника про оплатність користування позивачем будинком та земельною ділянкою, проте оскільки плата не здійснюється, то ОСОБА_3 не набув права вимоги на стягнення грошових коштів, також є необґрунтованими. Поготів, правовідносини з приводу оплатності чи безоплатності користування об'єктом нерухомості виходять за межі спірних прав і обов'язків.
Помилковими є і твердження автора апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права.
Так, згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Частиною третьої цієї статті передбачено вичерпний та чіткий перелік таких випадків.
Однак будь-яких доказів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, відповідач не надав, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає також необґрунтованими і такими, що не призводять до скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 3, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 09 листопада 2018 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий С.В.Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
Н.М.Бондаренко