14 січня 2019 року м. Дніпро справа № 1140/2723/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2018 року в адміністративній справі №1140/2723/18 (головуючий суддя у І інстанції - Хилько Л.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
У жовтні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просив визнати протиправним рішення від 12.04.2018 року №О-12283/0-2545/0/17-18 та зобов'язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за заявою від 28.04.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач із надуманих, необґрунтованих та непередбачених чинним законодавством підстав повторно відмовив у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, позивач наголошує на тому, що ним виконано всі вимоги передбачені законом для отримання такого дозволу.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, викладену у листі від 12.04.2018 року №О-12283/0-2545/0/17-18. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Шпаківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що земельна ділянка розташована на території Шпаківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області на яку претендував позивач не увійшла до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 на території Кіровоградської області, сформованому на підставі наказу від 20 березня 2018 року № 278.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, жодних клопотань чи заяв від позивача та відповідача до суду не надходило, тому апеляційний перегляд здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Шпаківської сільради Новомиргородського району Кіровоградської області, до якої було додано копія паспорта та ідентифікаційного номера; графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки. Також, наявне погодження Шпаківської сільради про надання позивачу дозволу щодо місця розташування земельної ділянки.
Розглянувши подані документи відповідач своїм листом від 29.05.2017 року №О-8831/0-6958/0/6-17, пославшись на ст. 118 Земельного кодексу України, відмовив позивачу у наданні такого дозволу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 року у справі № П/811/2071/17 визнано протиправною відмову, викладену у листі №О-8831/0-6958/0/6-17 від 29.05.2017 року та зобов'язано Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2017 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
На виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 року у справі № П/811/2071/17 відповідач листом від 12.04.2018 року № О-12283/0-2545/0/17-18 проінформував позивача, що на підставі наказу від 20.03.2018 року за №278 сформований перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області у ІІ кварталі 2018 року. Враховуючи викладене та не відповідність місця розташування земельної ділянки Управління вважає за доцільне відмовити у задоволені заяви. Також, повідомлено, що інформація про перелік земельних ділянок, оприлюднена на офіційному веб-сайті Управління. Таким чином відповідачем повторно відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
Так, частинами 1, 2, п. "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Відповідно частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.123 Земельного кодексу України.
Із аналізу положень Земельного кодексу України слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інтонації, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем не було вказано жодної з обставин, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України.
Щодо посилань відповідача на те, що сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням їх площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, суд першої інстанції вірно зазначив, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 20.03.2018 року № 278, затверджено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 р., на території Кіровоградської області, проте у цих переліках земельні ділянки на території Шпаківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області не фігурують.
Крім того, чинне земельне законодавство України не передбачає такої умови відмови у отриманні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки с/г призначення у власність із земель державної власності, як включення бажаної до відведення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, що передаються в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, сформованого територіальним органом Держгеокадастру. Більш того, формування таких щоквартальних переліків за формулою, розрахованою в залежності від площі земельних ділянок, право оренди та/або емфітевзису, на яку у попередньому кварталі було продано на території відповідної області, невиправдано звужує право громадян на безоплатну приватизацію земельних ділянок, оскільки ставить його у залежність від виконання територіальним органом Держгеокадастру плану продажу права оренди та/або емфітевзису.
Отже посилання відповідача у листі на відповідний перелік, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставним, оскільки це суперечить частині 7 статті 118 ЗК України. Передбачених цієї нормою підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у вказаному листі не наведено.
Також положення Земельного кодексу України не встановлюють жодних обмежень щодо надання таких дозволів, крім випадків визначених положенням ч.7 ст.118 Земельного кодексу України (невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку).
Таким чином колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством, а тому такі дії відповідача є протиправними.
Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.
Згідно до Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, у відповідності до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту. У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст.245 КАС України, відповідно до п.2 ч.1 якої у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, проте відповідний спосіб захисту має бути законним та відповідати певній нормі права.
Таким чином належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки відповідача рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 року у справі № П/811/2071/17 вже було зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2017 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, проте на виконання вищевказаного рішення суду прийнято відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.
Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2018 року в адміністративній справі №1140/2723/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2018 року в адміністративній справі №1140/2723/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 04 лютого 2019 року.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя В.А. Шальєва