06 лютого 2019 року справа №805/3510/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Казначеєва Е.Г.
Компанієць І.Д.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя - Михайлик А.С.) від 18 липня 2018 року (повний текст рішення складено 24 липня 2018 року у м.Слов'янськ) по справі №805/3510/18-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 37 984 951,62 грн та пеню у розмірі 592 566,20 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову, оскільки відповідачем не було виконані вимоги щодо створення робочого місця для працевлаштування інвалідів та не були відраховані адміністративно-господарські санкції. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідач протягом 2017 року надавав до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», як підтвердження вжитих ним усіх можливих заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, повністю проігнорувавши норму ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яка передбачає можливість відповідача на самостійне здійснення працевлаштування осіб даної категорії. Тобто, відповідач не використав усіх можливих заходів, не здійснив самостійний пошук безробітних осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Позивачем на адресу суду апеляційної інстанції надіслано клопотання про розгляд справи за його відсутністю.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи встановлено, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, наданого до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 10001 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 121; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб) - 404 осіб .
Позивачем заявлені вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 279 нестворених робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у сумі 37984951,62грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 592566,20грн.
Згідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-12 для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 наведеного Закону підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
За приписами ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно статті 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями.
За приписами ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Аналіз зазначених вище положень дає підстави для висновку про те, що створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів; обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем у січні 2017 року подано 2 звіти від 11 січня 2017 року до Маріупольського міського центру зайнятості за формою № 3-ПН, у яких відображено 350 (2+142+44+17+145) та 54 (24+30) вакансій відповідно для осіб з інвалідністю на заміщення посад працівників бригадира шихтового двора, слюсаря-ремонтника, сортувальника-здавальника, слюсаря (по контрольно-вимірювальним пристроям та автоматиці), електромонтера, приймальника-здавальника, бригадира по переміщенню. Підприємством також подані тотожні звіти від 3 лютого 2017 року, 6 березня 2017 року.
Тобто, відповідач у січні (а також лютому та березні) 2017 року звітував про наявність 404 вакансій для осіб з інвалідністю.
Відповідачем наказами № 93 від 27 березня 2017 року та № 71 від 19 квітня 2017 року прийнято осіб, яким встановлено ІІІ групу інвалідності, що вбачається з довідок МСЕК.
У наступні місяці 2017 року до центру зайнятості відповідачем подавались й інші звіти за встановленою формою із відображенням вакансій для інвалідів (зокрема, у квітні 2017 року 403 особи, у травні 2017 року 402 особи, у червні 2017 року 403 особи, у липні 2017 року - 403 особи, у серпні 217 року - 403 особи, у вересні 2017 року - 403 особи, у жовтні 2017 року - 403 особи, у листопаді 2017 року - 403 особи, у грудні 2017 року - 403 особи).
Суд зазначає, що попередні вакансії, про які звітувало підприємство та які не були заміщені не втрачають актуальності, з 7 лютого 2017 року обов'язок по уточненню актуальності зазначених у формі № 3-ПН вакансій Порядком подання форми звітності № 3-ПН покладено на базові центри зайнятості.
Також встановлено, що відповідачем вживалися інші заходи щодо працевлаштування інвалідів, а саме: підприємство протягом 2017 року зверталось до УПСЗН Орджонікідзевського р-н м. Маріуполя та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м. Маріуполі Донецької області з інформацією про використання праці осіб з інвалідністю та відомостями щодо чисельності таких осіб. Також підприємством прийнято наказ № 19 від 11.01.2017 «Про бронювання робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю», відповідно до якого у 2017 році вирішено 404 вакансій використовувати для працевлаштування інвалідів.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись інваліди або останні самостійно звертались, але їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем в повному обсязі були виконані всі залежні від нього заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідальність за виконання яких покладено на підприємство.
Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно-господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на недоведеність наявності з боку відповідача складу правопорушення, доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийняті до уваги.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року по справі №805/3510/18-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року по справі №805/3510/18-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 06 лютого 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 06 лютого 2019 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць