06 лютого 2019 року справа №0540/7265/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., Компанієць І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року у справі № 0540/7265/18-а (головуючий суддя І інстанції Мозгова Н.А.), складене в повному обсязі 16 листопада 2018 року в м. Слов'янськ Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
17 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про:
- визнання дії відповідача в частині відмови позивачу у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва незаконними;
- зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва (а.с. 3-7).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року залучено до участі у справі Урзуфську сільську раду Мангушського району Донецької області у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору (а.с. 56).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року задоволено частково. Визнано незаконними дії щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.02.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 80-83).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності тому, що на запит відповідача, надісланий на виконання п. 2.1 рішення колегії Держземагентства України від 14 жовтня 2014 року №2/1 «Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності», від органу місцевого самоврядування надійшли мотивовані заперечення стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.
При цьому, позивачу запропоновано обрати іншу вільну земельну ділянку.
Вважає, що відмова у наданні дозволу не позбавляє позивача на реалізацію встановлених ст. 118 Земельного кодексу України прав на отримання земельної ділянки безоплатно і, тому, не несе до особи негативних наслідків.
Крім того, зазначає, що задоволення позовних вимог не принесе позивачу очікуваних наслідків, оскільки отримання такого дозволу не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки позивачем.
Зазначає, що діяльність відповідача є його дискреційними повноваженнями та виключною компетенцію органу.
Твердження суду першої інстанції, що оформлення відмови у наданні дозволу в вигляді відповіді суперечить нормам діючого законодавства, є незмістовними, оскільки ст. 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативних варіанта правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надання дозволу та надання вмотивованої відмови у наданні дозволу.
Відтак, дії відповідача є правомірними (а.с. 87-90).
Позивач, представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 12 лютого 2018 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, для ведення садівництва. Зазначивши, що нею право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по зазначеному виду не використано.
За результатами розгляду клопотання відповідачем надано відповідь від 12 березня 2018 року № 3-522/0-657/0/37-18, якою в задоволенні клопотання відмовлено з посиланням на те, що на виконання доручення Віце-прем'єр-міністра-Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08 жовтня 2014 року № 37732/0/1-14 Головне управління зробило відповідний запит до Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області з проханням висловити позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої вказана позивачем земельна ділянка може бути надана безоплатно у власність. Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області відповідним листом від 22 лютого 2018 року № 138 висловила свою позицію щодо неможливості надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,12 га для ведення садівництва у зв'язку з тим, що ця земельна ділянка є частиною земельного масиву, який згідно зі схемою планування території (концепцією розвитку) Урзуфської рекреаційної зони заплановано для розширення меж с. Урзуф під житлову та громадську забудову. (а.с.8)
Позивачу запропоновано обрати іншу вільну земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, після чого в установленому законом порядку знову звернутися з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо відмови позивачу у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказом Держземагентства України від 15 жовтня 2014 року №328 рішення колегії Держземагентства України від 14 жовтня 2014 року №2/1 "Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності" будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, і підстав відмови у наданні такого дозволу, що передбачені Земельним кодексом України, внесено не було, відтак дії відповідача є неправомірними.
При цьому, суд першої інстанції, зробив висновок щодо неможливості втручання у дискреційній повноваження відповідача та зазначив, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання суб'єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Положеннями п. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 ЗК України).
При цьому, п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ст. 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянам у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
За приписами ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Положеннями п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Отже, законом чітко визначено, що за результатами розгляду клопотання відповідний орган виконавчої влади повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, або надати вмотивовану відмову в його наданні.
Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Апелянт зазначає, що в межах повноважень на виконання доручення Віце-прем'єр-міністра Гройсмана В.Б. від 08 жовтня 2014 року № 37732/0/1-14 та наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 15 жовтня 2014 року № 328, відповідачем направлено запит від 19 лютого 2018 року за № Ч-566/0-275/0/37-18 до Урзуфської сільської ради з питань щодо відведення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення садівництва (а.с. 33-34).
Листом від 22 лютого 2018 року № 138 Урзуфською сільською радою було повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області про неможливість передання спірної ділянки у власність у зв'язку з прийнятим Урзуфською сільською радою рішенням від 16 серпня 2017 року про розробку містобудівної документації із доданими графічними матеріалами. А тому, запропоновано позивачу обрати іншу вільну ділянку (а.с. 35).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наданої відповіді не вбачається, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, обґрунтовує підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку із невідповідністю земельної ділянки, на яку претендує позивач, вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України.
В порушення вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваної відмови доказами, які не були покладені в основу прийняття такого рішення, та посилається на правові норми, які не були ним застосовані при прийнятті такого рішення.
Зі змісту оскаржуваної відповіді можливо зробити висновок, що відповідач фактично ухилився від розгляду клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою обмежившись посиланням на те, що спірна земельна ділянка є частиною масиву, який згідно зі Схемою планування території (концепцією розвитку) Урзуфської рекреаційної зони запланована для розширення меж с. Урзуф під житлову та громадську забудову.
Зазначене спростовує посилання апелянта, що відповідь ГУ Держгеокадастру у Донецькій області викладена позивачу у листі від 12 березня 2018 року №З-522/0-657/0/37-18 не позбавляє особу права на реалізацію встановлених ст. 118 Земельного Кодексу України прав на отримання земельної ділянки безоплатно у власність тому, не несе для особи негативних наслідків
Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що порушуючи ст. 3 Конституції України та визначені у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципи верховенства права (забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави), законності (обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) відповідач створив перешкоди позивачу на шляху реалізації права на отримання земельної ділянки у власність.
Щодо посилання апелянта, що позивачем в позовній заяві не зазначено в чому саме відповідь Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області викладена у листі порушує його права, суд зазначає наступне.
Частиною 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.
В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися "відмовою у наданні дозволу" у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у ч. 7 ст. 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.
Так, у ст. 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333).
Нормами п. 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а відтак такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що даний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.
В даному випадку має місце протиправна бездіяльність і лист відповідача у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення садівництва за змістом та формою не можуть вважатися "відмовою" у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи, що протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у ч. 7 ст. 118 ЗК України, у визначений законом строк, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням вимог п. 8 Положення № 333.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 806/2208/17.
Посилання, апелянта, що задоволення позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не інакше, як у спосіб передбачений приписами спеціальних норм Земельного кодексу України є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу, суд до уваги не приймає, оскільки судом першої інстанції зобов'язано відповідача повторно розглянути клопотання (заяву) позивача з урахуванням висновків у даному судовому рішенні, а не надати дозвіл.
Посилання апелянта, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки особі, суд також залишає поза увагою, оскільки зазначене не спростовує висновку суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо неприйняття ним жодного з тих рішень, які передбачені у ч. 7 ст. 118 ЗК України .
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року у справі № 0540/7265/18-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року у справі № 0540/7265/18-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 лютого 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
Г.М. Міронова
І.Д. Компанієць