06 лютого 2019 р. м. ХерсонСправа № 540/229/19
Суддя Херсонського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., перевіривши виконання вимог статей 160-168 КАС України за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної ради, Голови Херсонської обласної ради Мангера Владислава Миколайовича треті особи: Постійно діюча комісія Херсонської обласної ради з питань управління об'єктами комунальної власності Херсонської обласної Ради, Організаціний комітет з проведення виборів директора Вищого училища фізичної культури Херсонської обласної Ради про визнання Розпорядження № 16 від 30.01.2019 р. недійсним та скасування як незаконного,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Херсонської обласної ради, голови Херсонської обласної ради Мангера Владислава Миколайовича, треті особи: Постійно діюча комісія Херсонської обласної ради з питань управління об'єктами комунальної власності Херсонської обласної Ради, Організаційний комітет з проведення виборів директора Вищого училища фізичної культури Херсонської обласної Ради, в якому просить визнати Розпорядження Голови Херсонської обласної Ради №16 від 30.01.2019 року, яким внесено зміни до Розпорядження №122 від.08.06.2018 року, а саме пункт 6(шість) незаконним.
Приписами ч.1 ст.171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Дослідивши позовну заяву та долучені до неї матеріали, суддя приходить до висновку про те, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 КАС України визначено справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".
За визначенням, наданим ст.4 КАС України, адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; відповідно публічно-правовим спором являється спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають розгляду публічно-правові спори, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій та розгляд яких не віднесено до підсудності інших судів.
Як вбачається з позовної заяви, предметом даного спору є дії Херсонської обласної Ради та голови Херсонської обласної Ради по прийняттю Розпорядження №16 від 30.01.2019 року яким внесено зміни до Розпорядження №122 від 18.06.2018 року, а саме пункт 6 щодо встановлення дати проведення виборів директора Херсонського вищого училища фізичної культури Херсонської обласної ради 08 лютого 2019 року.
Зокрема Розпорядження №122 від 18.06.2018 року Херсонської обласної Ради стосується оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади директора Херсонського вищого училища фізичної культури Херсонської обласної Ради.
На думку суду діяльність Херсонської обласної ради та голови Херсонської обласної ради по прийняттю Розпорядження №16 від 30.01.2019 року та Розпорядження №122 від 18.06.2018 року безпосередньо пов'язана з процедурою обрання та призначення на посаду керівника закладу вищої освіти, який є об'єктом спільної власності територіальних громад та перебуває в управлінні обласної ради.
Відповідно до п.20 ч.1 ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР до виключної компетенції обласної ради відноситься вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.
Загальна процедура призначення і звільнення керівника закладу вищої освіти визначена ст.42 Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 р. № 1556-VII.
Відповідно до цієї правової норми засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов'язаний оголосити конкурс на заміщення посади керівника закладу вищої освіти не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку контракту особи, яка займає цю посаду. У разі дострокового припинення повноважень керівника закладу вищої освіти конкурс оголошується протягом тижня з дня утворення вакансії.
Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) протягом двох місяців з дня оголошення конкурсу на посаду керівника закладу вищої освіти приймає (приймають) пропозиції щодо претендентів на посаду керівника закладу вищої освіти і протягом 10 днів з дня завершення терміну подання відповідних пропозицій вносить (вносять) кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону, до закладу вищої освіти для голосування.
Керівник закладу вищої освіти обирається шляхом таємного голосування строком на п'ять років у порядку, передбаченому цим Законом і статутом закладу вищої освіти.
Брати участь у виборах керівника закладу вищої освіти мають право: кожен науковий, науково-педагогічний та педагогічний штатний працівник закладу вищої освіти; представники з числа інших штатних працівників, які обираються відповідними працівниками шляхом прямих таємних виборів; виборні представники з числа студентів (курсантів), які обираються студентами (курсантами) шляхом прямих таємних виборів.
З особою (кандидатурою), яка набрала більше 50 відсотків голосів осіб, які мають право брати участь у виборах, засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) укладає контракт строком на п'ять років не пізніше одного місяця з дня її обрання.
Згідно ст.34 Закону України "Про вищу освіту" безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти. Керівник є представником закладу вищої освіти у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених цим Законом і статутом закладу вищої освіти.
Відповідно до преамбули до Закону України "Про вищу освіту" цей Закон встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.
За змістом п.п.1, 7, 10 ч.1 ст.1 цього Закону автономія закладу вищої освіти - самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом.
Заклад вищої освіти - це окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.
Засновник закладу вищої освіти - це органи державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад вищої освіти. Права засновника, передбачені цим Законом, набуваються також на підставах, передбачених цивільним законодавством.
Згідно ст.ст.11, 12, 14 Закону України "Про вищу освіту" систему вищої освіти становлять, зокрема, заклади вищої освіти всіх форм власності та органи, що здійснюють управління у сфері вищої освіти.
Управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється, в тому числі, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти; засновниками закладів вищої освіти;
Органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти, у межах своїх повноважень безпосередньо або через уповноважений ними орган реалізують права і обов'язки засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно закладів вищої освіти України, що належать до сфери їх управління;
За змістом ст.15 Закону України "Про вищу освіту" повноваження засновника (засновників) щодо управління закладом вищої освіти визначаються цим та іншими законами України, а також статутом закладу вищої освіти.
Засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган:
1) затверджує статут закладу вищої освіти та за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію;
2) укладає в місячний строк контракт з керівником закладу вищої освіти, обраним за конкурсом у порядку, встановленому цим Законом;
3) за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти достроково розриває контракт із керівником закладу вищої освіти з підстав, визначених законодавством про працю, чи за порушення статуту закладу вищої освіти та умов контракту;
4) здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю закладу вищої освіти;
5) здійснює контроль за дотриманням статуту закладу вищої освіти;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом і статутом закладу вищої освіти.
Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган може (можуть) делегувати окремі свої повноваження керівникові або іншому органу управління закладу вищої освіти.
З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що робота на посаді керівника вищого учбового закладу освіти незалежно від форми власності не є публічною службою, відповідно до її визначення, наданого п.17 ч.1 ст.4 КАС України, згідно якого публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином процес обрання, призначення чи звільнення керівника вищого учбового закладу освіти є повноваженням його засновника, який в даному випадку виступає не як орган місцевого самоврядування - суб'єкт владних повноважень, а як власник об'єкту комунальної власності, який реалізує функції роботодавця.
Спірні правовідносини, які складаються між позивачем і відповідачами, стосуються процедури, підстав та умов прийняття його на роботу та укладення строкового трудового договору, тобто є трудовими, а даний спір, що виникає із таких правовідносин, відповідно має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Крім того суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії суб'єктів владних повноважень.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що він бере участь у конкурсі на заміщення вакантної посади директора Херсонського вищого училища фізичної культури Херсонської обласної ради. Однак йому не було повідомлено про дату проведення виборів та причини не визначення їх проведення. На його думку, Відповідач без урахування ст.42 ЗУ «Про вищу освіту» незаконно виніс Розпорядження №16 від 30.01.2019 року. Станом на січень 2019 року перелік відповідності претендентів вимогам до керівника було змінено. Крім того Відповідач не перевірив кандидатів на зазначену посаду, не повідомив про це позивача та порушив 30 денний строк на підготовку до проведення виборів. Отже фактично на його переконання вказані порушення не дають можливості на законних підставах приймати участь у конкурсі.
На думку суду, вказані обставини виключають можливість позивача на участь у конкурсі, призначення на посаду та укладення з ним трудового контракту, тобто обмежує право на працю.
З урахуванням переліченого суд враховує, що в межах цієї справи позивач оскаржує дії відповідачів як власників та засновників закладу вищої освіти комунальної форми власності у процесі обрання і призначення його керівника, чия посада не відноситься до категорії посад публічної служби, що свідчить про наявність між сторонами саме трудового (цивільного) спору, незалежно від участі у справі відповідачів як суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.4 Цивільного процесуального Кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (…).
Враховуючи викладене, суд вважає, що цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів та посадових осіб місцевого самоврядування, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
На думку суду за суб'єктним складом сторін та сутністю спору він підлягає розгляду в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст.170, 243, 248 КАС України,
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної ради Голови Херсонської обласної ради Мангера Владислава Миколайовича треті особи: Постійно діюча комісія Херсонської обласної ради з питань управління об'єктами комунальної власності Херсонської обласної Ради, Організаціний комітет з проведення виборів директора Вищого училища фізичної культури Херсонської обласної Ради про визнання Розпорядження 16 від 30.01.2019 р. недійсним та скасування як незаконного.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею.
Суддя Василяка Д.К.
кат. 106010000