06 лютого 2019 року права № 580/92/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
08.01.2019 ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) подала у Черкаський окружний адміністративний суд позов до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (18005, м. Черкаси, бульв. Шевченка, буд.307; код ЄДРПОУ 37853109) (далі - відповідач) про:
визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні позивачу статусу члена сім'ї померлого ветерана війни;
зобов'язання відповідача встановити позивачу статус члена сім'ї померлого ветерана війни відповідно до п.1 ст.10 Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту” та видати посвідчення члена сім'ї померлого ветерана війни.
Позов мотивовано тим, що її померлий чоловік брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі військової частини, отримав 3 групу інвалідності та мав статус інваліда війни. Вказані обставини відповідно до вимог чинного законодавства дають право на отримання позивачу статусу члена сім'ї померлого ветерана війни. У зв'язку з цим відповідач незаконно відмовив у встановленні статусу члена сім'ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення. Тому просила задовольнити позов.
Ухвалою суду від 09.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами на виконання вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено відповідачу строк тривалістю п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позовну заяву. Вказану ухвалу відповідач отримав 15.01.2019, а позивач - 18.01.2019.
29.01.2019 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з огляду на те, що соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», про що роз'яснено у листі Міністерства соціальної політики України від 01.03.2016 №2936/01/14-16/172. У зв'язку з цим, просив відмовити у задоволенні позову.
Оцінивши заявлені доводи сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суд встановив, що відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу з 09.09.1973 позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними копії свідоцтва про смерть від 25.06.2018.
Даними довідки Центрального архіву МО України від 30.09.1998 підтверджується участь ОСОБА_2 у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до копії довідки МСЕК від 03.12.2001 серії МСЕ №002454 ОСОБА_2 встановлено 3 групу інвалідності безстроково у зв'язку з виконанням обов'язків ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно з даними висновку центральної ВЛК від 21.09.2001 №2270 встановлено, що причинний зв'язок захворювання ОСОБА_2 пов'язаний з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Копією посвідчення від 19.12.2001 № НОМЕР_3 підтверджено отримання ОСОБА_2 статусу інваліда 3 групи.
Відповідно до експертного висновку Центральної Міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 19.11.2018 № 644 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
13.12.2018 на засіданні комісії Департаменту соціальної політки Черкаської міської ради з питань встановлення громадянам пільгових статусів розглянуто заяву позивача про встановлення статусу члена сім'ї померлого ветерана війни та відповідно до п.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 01.03.2016 №2936/01/14-16/172 вирішено відмовити їй у встановленні статусу члена сім'ї померлого ветерана війни (витяг з протоколу від 12.12.2018 №43).
Надаючи правову оцінку спірним діям та правовим позиціям учасників справи, суд врахував таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з п.1 ч.2 ст.7 Закону №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 № 302, передбачено, що: учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій"; інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід"; учасникам війни (стаття 9 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник війни".
ОСОБА_2 видано посвідчення від 19.12.2001 №153378 інваліда 3 групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Відтак, ОСОБА_2 мав статус ветерана війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XІІ, як особа з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №3551-XІІ чинність цього Закону поширюється на: сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Отже, чинність Закону №3551-XІІ поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, та мали статус ветерана війни.
На підставі абз.16 п.1 ч.1 ст.10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
Оскільки позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який мав статус інваліда війни відповідно до ст.7 Закону №3551-XІІ, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача права на встановлення їй статусу члена сім'ї померлого інваліда війни. Отже, відповідач неправомірно відмовив у встановленні позивачу такого статусу.
Посилання відповідача на лист-роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 01.03.2016 №2936/01/14-16/172 суд не врахував, оскільки листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовим актами і не можуть встановлювати нові правові норми, носять лише інформаційний, рекомендаційний характер.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача встановити позивачу статус члена сім'ї померлого ветерана війни та видати відповідне посвідчення, суд врахував таке.
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Отже, позивач, як член сім'ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року).
Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
Відповідно до абз.1 ч. 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку зобов'язати відповідача встановити позивачу вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.
Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а сплачений судовий збір - стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача на підставі ст.139 КАС України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради (18005, м.Черкаси, бульв.Шевченка, буд.307; код ЄДРПОУ 37853109) встановити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) статус члена сім?ї померлого ветерана війни відповідно до частини першої статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видати посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (18005, м. Черкаси, бульв.Шевченка, буд.307; код ЄДРПОУ 37853109) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768,70 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
4. Копію рішення направити учасникам справи.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя А.М. Бабич
Рішення складене у повному обсязі 06.02.2019