ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
06 лютого 2019 року № 826/7208/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Деркача В.В., про визнання протиправною бездіяльності,-
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Деркача В.В. (далі - відповідачі), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність державного виконавця державної виконавчої служби відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Деркача В.В., що полягає у не вчиненні належних дій, у зв'язку із завершенням виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій (що було виділено в окреме провадження постановою від 29.10.2014р. про закінчення виконавчого провадження № 44642979) та не скасуванні арешту майна боржника;
визнати протиправною бездіяльність керівника Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ, що полягає у не вчиненні належних дій у порядку контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем за заявою представника боржника від 21.04.2017;
припинити чинність арешту, (скасувати арешт) майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1), накладеного державним виконавцем державної виконавчої служби відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Деркачем Валерієм Володимировичем на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 44642979 від 11.09.2014 року;
зобов'язати Подільський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1), накладений державним виконавцем державної виконавчої служби відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Деркачем Валерієм Володимировичем на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 44642979 від 11.09.2014 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем повністю погашено заборгованості в межах виконавчого провадження ВП № 44642979 за виконавчим листом Подільського районного суду міста Києва №755/24902/13-ц від 03.09.2014 (основа сума боргу та виконавчий збір), проте накладені в межах виконавчого провадження арешт на усе нерухоме майно позивача органами виконавчої служби не знято.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2017 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, подав суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, вказав на те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, жодних заперечень, відзиву на позов до суду не подали, про дату і час слухань справи повідомлені належним чином.
З урахуванням вимог частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2019 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про припинення чинності арешту, (скасування арешту) майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1), накладеного державним виконавцем державної виконавчої служби відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Деркачем В.В. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 44642979 від 11.09.2014 року та зобов'язання зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1).
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції від 09.09.2014 ВП № 44642979 на підставі виконавчого листа № 755/24902/13-ц від 03.09.2014 Подільського районного суду міста Києва, відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арка Ріелті» боргу у розмірі 1 183 346,55 грн.
Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2014 боржника зобов'язано самостійно виконати в строк до семи днів з моменту винесення вищевказаною постанови.
Також, пунктом 3 вказаної постанови попереджено, що у разі не надання боржником документального підтвердження виконання рішення, його буде виконано у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
08.10.2014 відповідачем 1 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 118 337,65 грн.
Листом від 14.10.2014, який отримано виконавчим органом 22.10.2014, позивачем надано документи щодо погашення боргу перед ТОВ «Арка Ріелті» за рішенням Подільського районного суду від 14.07.2014 у справі № 755/42902/13-ц (платіжне доручення K50S0025N2 від 14.10.2014).
Постановою від 29.10.2014 закінчено виконавче провадження ВП №44642979, внаслідок сплати боргу в повному обсязі, а стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій винесено в окреме провадження.
Згідно виклику державного виконавця № Д/1 від 04.12.2015, позивача викликано до відповідача 2 на 18.12.2015 з приводу стягнення виконавчого збору, а також повідомлено про складення 04.12.2015 подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, що направлено до Подільського районного суду м. Києва.
Листом від 18.12.2015, який відповідачем 2 отримано 18.12.2015, повідомлено про сплату виконавчого збору у сумі 118 337, 65 грн та витрат на проведення виконавчих дій в сумі 116,82 грн. На підтвердження вказаного, до листа додано копію платіжного доручення № К5 OS002H07 від 18.12.2015 на загальну суму 118 454, 47 грн.
21.04.2017 позивачем подано заяву до відповідача 2 про зняття арешту з усього майна ОСОБА_1, накладеного в межах виконавчого провадження № 44642979 від 11.09.2014.
Оскільки відповідачем на час звернення з даним позовом до суду позивача на надано відповіді на зазначену заяву позивача, а також не вжито заходів щодо скасування арешту з майна, останній звернувся про його скасування в судовому порядку.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд зазначає, що на час накладення арешту, чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі також - Закон №606-XIV). Разом з тим, на час звернення позивача до суду та розгляду і вирішення справи по суті, зазначений Закон втратив чинність, оскільки 05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі також - Закон №1404-VIII).
Відповідно до частин першої-третьої статті 57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Частиною першою статті 30 Закону №606-ХІV передбачено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Наслідки завершення виконавчого провадження передбачені статтею 50 Закону №606-ХІV. За її змістом, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.
Зі змісту наведеного вбачається дійсна мета застосування процедури арешту майна боржника для забезпечення реального виконання виконавчого документу. Тобто, існування арешту накладеного державним виконавцем дозволяє йому ефективно здійснювати дії щодо реального виконання виконавчих листів та інших виконавчих документів, упереджує недобросовісну поведінку боржника щодо уникнення сплати ним свого боргу шляхом реалізації або переоформлення належного йому рухомого та нерухомого майна. Таким чином, існування арешту майна, накладеного державним виконавцем має чітко окреслені граничні строки з прийняття відповідної постанови про накладення арешту до завершення виконавчого провадження.
Судом встановлено, що постановою заступника начальника відділу Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 03.08.2017 ВП №44642979 знято арешт зі всього майна позивача.
Відтак, суд вважає відсутніми правові підстави для тримання майна позивача під арештом, накладеним постановою від 11.09.2014, до - 03.08.2017, оскільки ще в 2014 році, позивачем було сплачено суму боргу, виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій, про що було відомо відповідачам.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Приписами статті 40 Закону №1404-VIII передбачено, зокрема, що у разі закінчення виконавчого провадження, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Таким чином, зі встановлених вище обставин та наявних доказів вбачається, що виконавчий документ, на підставі якого накладено арешт на майно боржника фактично виконано в повному обсязі в 2014 році, а арешт, який накладено в рамках ВП №44642979 знято лише у серпні 2017, відтак обґрунтованими є доводи позивача про бездіяльність державного виконавця державної виконавчої служби відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Деркача В.В., що полягає у не вчиненні належних дій, у зв'язку із завершенням виконавчого провадження, щодо зняття арешту майна боржника.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас, суд відхиляє доводи позивача відносно протиправної бездіяльності відповідача 1 в частині не вчинення належних дій, у зв'язку із завершенням виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій (що було виділено в окреме провадження постановою від 29.10.2014 про закінчення виконавчого провадження № 44642979).
Частиною 5 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з частинами першою та другою статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Тобто, обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Крім того, пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції, яка діяла на момент винесення оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження) передбачено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Аналіз наведеного свідчить про те, що єдиною підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, в такому випадку, виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.
Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
При цьому, частиною другою статті 74 Закону від 02 червня 2016 року №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Оскільки позивачем у визначений для самостійного виконання строк судове рішення не виконано, тому державний виконавець у повній відповідності до норм чинного законодавства прийняв постанову від 08.10.2014 року про стягнення з виконавчого збору (ВП № 44642979) та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Встановлюючи правомірність заявлених позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності керівника Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ, що полягає у не вчиненні належних дій у порядку контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем за заявою представника боржника від 21.04.2017, суд зазначає натупне.
З матеріалів справи вбачається, що 21.04.2017 позивач звернувся до Начальника Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ з заявою про зняття арешту з рухомого та нерухомого майна боржника у ВП №44642979, з огляду на закінчення виконавчого провадження, про що просив повідомити його письмово.
Разом з тим, відповідачем 2 не надано жодної відповіді на запит позивача, що змусило останнього звернутися до суду з позовом про захист своїх прав.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.
Відповідно до відмітки, що міститься на копії заяви позивача, таку відповідачем отримано 21.04.2017 року.
Законом України «Про звернення громадян» (надалі - Закон) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Відповідно до статті 5 Закону, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Статтею 7 Закону встановлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Статтею 18 Закону встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (статті 19 Закону).
Відповідно до змісту статті 20 Закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З огляду на викладе, позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Керуючись положеннями статей 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Деркача В.В., про визнання протиправною бездіяльності задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця державної виконавчої служби відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Деркача В.В., що полягає у не вчиненні належних дій щодо скасування арешту майна боржника.
Визнати неправомірною бездіяльність начальника Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Коваля В.В., що полягає у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 від 21.04.2017.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1)
Боржники: Подільський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 04208, Київ, проспект Георгія Гонгадзе, 5-Б)
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його підписання за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Є.В. Аблов