28 січня 2019 рокуЛьвів№ 857/2864/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Макарика В.Я.,
секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кафарський В.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Івано-Франківськ о 12 год. 31 хв. 12 вересня 2018 року, рішення складене в повному обсязі 17 вересня 2018 року, у справі №0940/1208/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування наказу та скасування постанов,
11.07.2018 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, просив визнати протиправним і скасувати наказ №810-Д від 08.06.2018 про проведення інспекційного відвідування, визнати протиправними та скасувати постанови від 22.06.2018 №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС про накладення штрафу у сумі 3723 грн. та №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС про накладення штрафу у сумі 148920 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично допустив посадову особу відповідача до здійснення заходу та надав документи для перевірки, а тому доводи позивача про скасування наказу №810-Д від 08.06.2018 про проведення інспекційного відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань додержання вимог законодавства про працю вважає безпідставними та необґрунтованими. Суд першої інстанції встановив, що15.06.2018 відповідачем винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу та повідомлено позивача рекомендованим листом про те, що розгляд справи відбудеться 22.06.2018, таким чином, процедура повідомлення про розгляд справи відповідачем не порушена, та в судовому засіданні судом з'ясовано, що позивач був присутній при розгляді справи про накладення на нього штрафів. Також суд першої інстанції врахував, що як у позовній заяві, так і у судовому засіданні позивачем не заперечувався факт встановлених перевіркою порушень, зокрема не проведення індексації заробітної плати працівникам за вересень-грудень 2017 року, додатковим підтвердженням визнання вказаних порушень є усунення виявлених порушень позивачем в червні 2018 року. Щодо доводів позивача про усунення виявлених порушень, суд першої інстанції наголосив, що ні Кодекс законів про працю України, ні постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (яка регламентує механізм накладення штрафів) не передбачають можливості звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності у виді штрафу внаслідок виконання ним вимог припису. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю в розумінні зазначеної норми Закону, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував, що закону, який би регулював діяльність органів Держпраці щодо проведення перевірок немає, а самі органи при здійсненні керуються Постановою Кабміну від 26.04.2017№295, тобто фактично не можуть здійснювати державний нагляд. Скаржник вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу, що направлення на перевірку не містить по суті жодної з перелічених ст.6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підстав для проведення позапланової перевірки, а тому направлення є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, в порушення встановлених ст.6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» строків перевірка проводилась протягом трьох днів. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що вимоги припису були виконані, тобто у відповідача не було підстав для застосування фінансових та адміністративних санкцій. За таких обставин, вважає, що рішення було прийнято без з'ясування всіх обставин по справі та з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст.230 КАС України секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.07.2016, основний вид економічної діяльності - 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний), місце проживання: АДРЕСА_1, підприємницьку діяльність здійснює за адресою: АДРЕСА_2.
11.06.2018 інспектором праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області Кульчицьким Т.Д. в присутності ФОП ОСОБА_4 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_4 за результатом якого складено акт №ІФ1054/351/АВ від 11.06.2018 (а.с.13-16).
Відповідно до акта №ІФ1054/351/АВ від 11.06.2018 за результатами інспекційного відвідування виявлено наступні порушення:
- ч.1 ст.24 КЗпП України - фактичний допуск працівника до роботи без належного оформлення трудових відносин;
- ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» - у наданих для перевірки табелях обліку використання робочого часу працівників ФОП ОСОБА_4 за жовтень 2017 року та травень 2018 року не відображена кількість відпрацьованих святкових днів працівниками;
- ч.1, 2 ст.107 КЗпП України - в ФОП ОСОБА_4 робота у святкові дні не оплачується в подвійному розмірі;
- ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» - в ФОП ОСОБА_4 в межах прожиткового мінімуму індексація заробітної плати за вересень-грудень 2017 року адміністратору ОСОБА_9., офіціантам ОСОБА_6, ОСОБА_7 не нараховувалась та не виплачувалась;
- ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» - в ФОП ОСОБА_4 заробітна плата працівникам виплачується пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Так, заробітна плата за січень 2018 року виплачена 08.02.2018;
- ст.116 КЗпП України - у ФОП ОСОБА_4 має місце не проведення при звільненні працівників виплати всіх сум, що належать їм від підприємства, в день звільнення. Так, при звільненні з роботи 30.11.2017 офіціантів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, виплату всіх сум, що належали їм від підприємця, проведено не в день звільнення 30.11.2017, а 08.12.2017;
- ч.1 ст.117 КЗпП України - при звільненні з роботи офіціантів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку їм не нараховано та не виплачено. Так, офіціантів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звільнено з роботи 30.11.2017, а розрахунок з ними проведено 08.12.17, однак, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку їм не нараховано та не виплачено.
У зв'язку з виявленими порушеннями законодавства про працю складено припис про усунення виявлених порушень №ІФ1054/351/АВ/П від 11.06.2018, який вручено ФОП ОСОБА_4 11.06.2018 (а.с.63-65).
12.06.2018 інспектором праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області Кульчицьким Т.Д. складено протоколи про адміністративне правопорушення №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ1 від 12.06.2018 та №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ3 від 12.06.2018, згідно з якими зафіксовано вчинення ФОП ОСОБА_4 адміністративних правопорушень щодо недотримання вимог законодавства про працю, які виявленні 11.06.2018 при інспекційному відвідуванні, відповідальність за які передбачена ч.1 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ч.3 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З вказаними протоколами ознайомлено ФОП ОСОБА_4 12.06.2018 та цього ж дня позивачу вручено один примірник кожного під підпис (а.с.66-69).
15.06.2018 заступником начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області Клим М.І. винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ та №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП, яким вирішено викликати ФОП ОСОБА_4 на розгляд справи про накладення фінансових санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України за порушення вимог законодавства про працю, встановлених при інспекційному відвідуванню 11.06.2018. Розгляд справи призначено на 22.06.2018 (а.с.90-91).
22.06.2018 заступником начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області Клим М.І. винесено: постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС, відповідно до якої вирішено на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_4 накласти штраф у розмірі 148920 грн. (а.с.64), а також постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС згідно з якою вирішено на підставі абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_4 накласти штраф у розмірі 3 723 грн. (а.с.94, 95).
Вважаючи, що перевірку проведено за відсутності правових підстав, а вказані постанови про накладення штрафу винесені безпідставно, незаконно та необґрунтовано, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V) заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - КЗпП України) встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
До основних завдань Держпраці зазначеним Положенням віднесено реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Згідно з п.7 вказаного Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), пунктом 2 якого встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Вказані законодавчі положення, на переконання суду апеляційної інстанції, спростовують аргументи скаржника щодо неможливості органів Держпраці фактично здійснювати державний нагляд та контролю за додержанням законодавства про працю.
Інспекційне відвідування є формою заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю запровадженою Порядком №295, яка відрізняється від перевірки об'єкта нагляду за підстави та порядком проведення. Порядок проведення інспекційного відвідування регламентується виключно Порядком №295, яким не здійснено розподіл заходів контролю на планові чи позапланові та який не передбачає необхідності отримання погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері на проведення інспекційних відвідувань.
Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
Пунктами 8-10 Порядку №295 встановлено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.
Відповідно до ч.5 ст.7 Закону №877-V перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання.
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.
Вказаній нормі кореспондують положення ст.10 Закону №877-V, згідно з якою суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема, не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.
Підпунктом 2 пункту 14 Порядку №295 передбачено право об'єкта відвідування під час проведення інспекційного відвідування не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі: відсутності службового посвідчення; якщо на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню; якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначення пунктом 10 цього Порядку.
Згідно з Наказом начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 08.06.2018 №810-Д інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_4 щодо додержання вимог законодавства про працю здійснено на підставі пп.3 п.5 Порядку №295.
Відповідно до зазначеного Наказу видано Направлення від 08.06.2018 №04-13/15-10/3947 для проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_4 з 08.06.2018 по 11.06.2018, яке вручено особисто позивачу 11.06.2018 під підпис (а.с.58).
Не заперечує позивач і пред'явлення інспектором Управління Держпраці в Івано-Франківській області Клим М.І. службового посвідчення.
В свою чергу ознайомлення суб'єкта господарювання з наказом на проведення інспекційного відвідування ні нормами Порядку №295, ні Закону №877-V не передбачено.
Щодо строків проведення інспекційного відвідування, то суд апеляційної інстанції зауважує, що період з 08.06.2018 до 11.06.2018 є періодом визначеним Наказом від 08.06.2018 №810-Д для проведення інспекційного відвідування, тоді як згідно з актом №ІФ1054/351/АВ від 11.06.2018 інспекційне відвідування розпочато о 09 год 20 хв. 11.06.2018, а закінчено о 16 год 30 хв 11.06.2018, тобто проведено протягом одного дня, що відповідає вимогам Порядку №295 та спростовує аргументи скаржника щодо порушення відповідачем строків проведення такого.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що з'ясовуючи дотримання процедури проведення інспекційного відвідування в аспекті спірних правовідносин слід зважити на те, що інспекційне відвідування 11.06.2018 проведено в присутності позивача, який за наявності підстав вважати порушеним порядок проведення інспекційного відвідування, в тому числі відсутні підстави для проведення такого, не був позбавлений можливості реалізувати своє право на захист шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до інспекційного відвідування. Допуск до інспекційного відвідування нівелює правові наслідки правових порушень, допущених при призначенні такої.
З врахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при проведенні інспекційного відвідування відповідачем дотримано положення Порядку №295 та Закону №877-V щодо порядку проведення такого.
Відповідно до п.19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що в ході здійснення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_4 виявлені порушення законодавства про працю, які зафіксовані в акті №ІФ1054/351/АВ від 11.06.2018, який підписано позивачем без зауважень щодо викладеної в акті інформації, та як наслідок видано припис про усунення виявлених порушень №ІФ1054/351/АВ/П від 11.06.2018, строк усунення порушень - 21.06.2018.
Відповідно до п.27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Відповідальність у вигляді штрафу за порушення законодавства про працю встановлена ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України. Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, (далі - Порядок №509).
Пунктом 2 Порядку №509 встановлено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Відповідно до пунктів 6, 7 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
В позовній заяві зазначено, що повідомлення про виклик на розгляд справи про накладення штрафу від 15.06.2018 №17-07/15-10/4116 направлено поштовим зв'язком.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що вказане повідомлення направлено позивачу рекомендованим лист з штрихкодовим ідентифікатором №7601845216125, який згідно з даними офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» вручено адресатові 19.06.2018, що позивачем не заперечується. Жодних клопотань про відкладення розгляд справи 22.06.2018 позивач не подавав.
Окрім того, як зазначено судом першої інстанції та не заперечено скаржником, в судовому засіданні суду першої інстанції судом з'ясовано, що позивач був присутній при розгляді справи про накладення на нього штрафів.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що процедура повідомлення про розгляд справи відповідачем не порушена, позивач не був обмежений чи позбавлений можливості реалізувати право на участь у розгляді справи про накладення фінансових санкцій відповідно до ст.265 КЗпП України за порушення законодавства про працю, встановлених при інспекційному відвідуванні 11.06.2018.
Згідно з п.8 Порядку №509 за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Згідно з абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Актом інспекційного відвідування №ІФ1054/351/АВ від 11.06.2018 зафіксовано наступні порушення позивачем вимог законодавства про працю: ч.1 ст.24 КЗпП України (фактичний допуск працівника до роботи без належного оформлення трудових відносин); ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» (у табелях обліку використання робочого часу за жовтень 2017 року та травень 2018 року не відображена кількість відпрацьованих святкових днів працівниками); ч.1, 2 ст.107 КЗпП України (робота у святкові дні не оплачується в подвійному розмірі); ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» (в межах прожиткового мінімуму індексація заробітної плати за вересень-грудень 2017 року адміністратору ОСОБА_9., офіціантам ОСОБА_6, ОСОБА_7 не нараховувалась та не виплачувалась); ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» (заробітна плата працівникам виплачується пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата); ст.116 КЗпП України (не проведення при звільненні працівників виплати всіх сум, що належать їм від підприємства, в день звільнення); ч.1 ст.117 КЗпП України (при звільненні з роботи офіціантів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку їм не нараховано та не виплачено,).
Як в позовній заяві, так і у апеляційній скарзі скаржник не заперечує факт наявності виявлених під час інспекційного відвідування та зафіксованих у акті №ІФ1054/351/АВ від 11.06.2018 порушень позивачем вимог законодавства про працю, однак вказує на те, що такі ним усунуто, про що повідомлено відповідача, а тому з огляду на норми ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», не було підстав для застосування фінансових та адміністративних санкцій.
Такі аргументи скаржника суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки відповідно до п.29. Порядку №295 заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Згідно з ч.7 ст.265 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Окрім того, у частині 5 статті 2 Закону №877-V наведено вичерпний перелік норм вказаного Закону, дотримання яких зобов'язані забезпечити органи Держпраці при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, серед яких відсутня ч.11 ст.11 Закону №877-V.
Отже, при розгляді спірних правовідносин в даному випадку норми ч.11 ст.7 Закону №877-V не застосовуються.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 березня 2018 року у справі №697/2073/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72965403).
З огляду на викладене, враховуючи, що спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, є Порядок №295, тоді як положення Закону №877-V, на який покликається скаржник обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, застосовуються з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наказ №810-Д від 08.06.2018 та постанови про накладення штрафу уповноваженими особами №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС і №ІФ1054/351/АВ/П/ПТ/МГ-2ФС від 22.06.2018 відповідають вимогам чинного законодавства, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Отже, враховуючи положення ст.316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви правомірності проведення відповідачем інспекційного відвідування та притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог законодавства про працю, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року у справі №0940/1208/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 05.02.2019