05 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/3202/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року, ухвалене суддею Волдінер Ф.А., м. Луцьк, у справі за позовом Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання нечинним та скасування висновку, вимоги, рішення, визнання нечинним наказу,-
20.07.2018 року позивач - Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, в якому просить:
визнати нечинним та скасувати висновок головного державного ревізора-інспектора відділу контролю-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Волинській області Зань Л.М., викладений в акті №4483/03-20-13-07/08562660 від 23 березня 2018 року;
визнати нечинною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0243711307 від 11 квітня 2018 року на суму 893 474 грн. 28 коп. та рішення №024371307 від 11 квітня 2018 року на суму 383 522 грн. 80 коп.;
визнати нечинним наказ про проведення документальної виїзної перевірки №1078 від 07 березня 2018 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказ ГУ ДФС у Волинській області №1078 від 07.03.2018 року «Про проведення документальної позапланової перевірки» прийнято на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2018 року у справі №161/2596/18, яка позивачем не оскаржувалась і набрала законної сили. Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» допустила посадових осіб ГУ ДФС у Волинській області до проведення перевірки на підставі наказу №1078 від 07.03.2018 року. Разом з тим, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема призначення її на підставі ухвали слідчого судді в межах досудового розслідування, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги в частині визнання нечинним наказу про проведення документальної виїзної перевірки №1078 від 07.03.2018 року.
Суд першої інстанції зазначає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання нечинним та скасування висновку, викладеного в акті №4483/03-20-13-07/08562660 від 23 березня 2018 року.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання нечинними скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0243711307 від 11 квітня 2018 року на суму 893 474 грн 28 коп. та рішення №024371307 від 11 квітня 2018 року на суму 383 522 грн 80 коп., суд першої інстанції вказує на те, щоза перевірений період позивач взагалі не нараховував, не відображав у звітності та не сплачував єдиний внесок із сум нарахованої (виплаченої) заробітної плати засуджених до розбавлення волі осіб (загальна сума: 893 474 грн 28 коп., з якої 114 087 грн 34 коп. за 2016 рік, 647 516 грн 03 коп. за 2017 рік, 131 870 грн 91 коп. за 2018 рік), що є порушенням статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» оскаржила його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України. У порядку статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України між засудженими та державною установою «Маневицька виправна колонія (№ 42)» укладені строкові трудові договори. При цьому 24.01.2018 року між державною установою «Маневицька виправна колонія (№ 42)» та державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№42)» укладено договір № ГЗ про працевикористання засуджених, згідно з пунктами 1.1. 1.2 якого Виконавець надає робочу силу з числа засуджених, що відбувають покарання у Маневицькій виправній колонії (№ 42), а замовник забезпечує засуджених конкретним об'ємом робіт та всіма необхідними умовами для їх виконання.
Апелянт вказує на те, що нарахування заробітної плати за період з 01 жовтня 2016 року по 12 березня 2018 року засудженим було проведено державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№42)». На спеціальний рахунок установи перераховано дохід від працевикористання. На рахунки державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» заробітна плата засуджених, яка відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» є базою для нарахування єдиного соціального внеску, не надходила.
Водночас з аналізу податкового законодавства вбачається, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
Враховуючи, що нарахування заробітної плати за період з 01 жовтня 2016 року по 12 березня 2018 року засудженим проведено саме державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№42)», відтак саме підприємство стосовно засуджених є роботодавцем та податковим агентом щодо сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Отже, підстави для нарахування та сплати єдиного внеску саме державною установою «Маневицька виправна колонія (№42)» відсутні.
Апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст.311 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» зареєстрована як суб'єкт господарювання 14 серпня 2000 року, ідентифікаційний код юридичної особи - 08562660, місцезнаходження юридичної особи - Волинська область, Маневицький район, селище міського типу Маневичі, вулиця Андрія Снітка, будинок 25, вид діяльності за КВЕД - діяльність у сфері юстиції та правосуддя. Позивач відповідно є платником єдиного внеску та використовує працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи установ і організацій.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2018 року у справі №161/2596/18 призначено позапланову документальну перевірку ДУ «Маневицька ВК (№ 42)» та ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої системи України (№42)» з питань нарахування та сплати (перерахування) до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за використання праці фізичних осіб з числа засуджених, які залучаються до оплачуваної праці даними установами з жовтня 2016 року по момент проведення перевірки; у випадку виявлення порушень податкового та іншого законодавства, постановлено встановити розмір коштів, які фактично не надійшли до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також службових осіб вказаних установ, відповідальних за нарахування і їх сплату у відповідні періоди; проведення позапланової документальної перевірки доручено працівникам Головного управління ДФС у Волинській області.
На підставі вказаної слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2018 року, відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України начальник ГУ ДФС у Волинській області видав наказ №1078 від 07 березня 2018 року «Про проведення документальної позапланової перевірки», яким доручено провести відповідну перевірку ДУ «Маневицька ВК (№ 42)» за період з 01.10.2016 року по 12.03.2018 року терміном 5 робочих днів з 12.03.2018 року.
У період з 12.03.2018 року по 16.03.2018 року Головним управлінням ДФС у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства, нарахування та сплати (перерахування) до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування за використання праці фізичних осіб з числа засуджених, які залучаються до оплачуваної праці Державною установою «Маневицька виправна колонія (№42)» за період з 01 жовтня 2016 року по 12 березня 2018 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт №4483/03-20-13- 07/08562660 від 23 березня 2018 року, згідно висновків якого виявлено наступні порушення: статті 4, пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 6, частини першої статті 7, статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464-VI) в результаті чого не нараховано, не відображено у звітності та не сплачено єдиного внеску із нарахованих (виплачених) доходів засудженим до позбавлення волі особам за період з 01 жовтня 2016 року по 12 березня 2018 року на загальну суму 893 474 грн 28 коп., з яких: за 2016 рік - 114 087 грн 34 коп., за 2017 рік - 647516 грн 03 коп., за 2018 рік - 131 870 грн 91 коп.
На підставі вказаного акта перевірки №4483/03-20-13-07/08562660 від 23 березня 2018 року контролюючий орган сформував вимогу №Ю-0243711307 від 11.04.2018 року зі сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 893 474 грн 28 коп.. Також прийняв рішення №024371307 від 11 квітня 2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 383 522 грн 80 коп.
З оскаржуваних висновків акта перевірки, вимоги, рішення видно, що недоїмку в сумі 893 474 грн 28 коп., штрафну санкцію в сумі 383 522 грн 80 коп. контролюючим органом нараховано у зв'язку з тим, що Державною установою «Маневицька виправна колонія (№42)» не нараховано, не відображено у звітності та не сплачено єдиний внесок із виплачених доходів засудженим до позбавлення волі особам.
За результатами адміністративного оскарження вимога №Ю-0243711307 від 11 квітня 2018 року, рішення №024371307 від 11.04.2018 року залишені без змін, а скарга - без розгляду.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, на підставі отриманого судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.
Із матеріалів справи видно, що наказ ГУ ДФС у Волинській області №1078 від 07 березня 2018 року «Про проведення документальної позапланової перевірки» прийнято на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2018 року у справі №161/2596/18, яка не оскаржувалась і набрала законної сили.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Встановлено та не заперечується самим позивачем, що Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» допустила посадових осіб ГУ ДФС у Волинській області до проведення перевірки на підставі наказу №1078 від 07 березня 2018 року.
Між тим, платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема призначеної на підставі ухвали слідчого судді в межах досудового розслідування, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відтак, з огляду на наведене, позови, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 13 березня 2018 року в адміністративній справі №804/1113/16.
Відтак, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовної вимоги в частині визнання нечинним наказу про проведення документальної виїзної перевірки №1078 від 07 березня 2018 року.
Щодо позовної вимоги про визнання нечинним та скасування висновку, викладеного в акті №4483/03-20-13-07/08562660 від 23 березня 2018 року суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Отже, викладені в акті висновки є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків, і, відповідно, у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання нечинними скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0243711307 від 11 квітня 2018 року на суму 893 474 грн 28 коп. та рішення №024371307 від 11 квітня 2018 року на суму 383 522 грн 80 коп., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Положеннями статті 162 ПК України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема податковий агент.
Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Встановлено, що відповідно до Положення про ДУ «Маневицька ВК (№42)» остання є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України; є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах казначейської служби; є розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня; забезпечує створення умов для залучення засуджених відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України до суспільно корисної оплачуваної правці
Частиною першою статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність.
Згідно частини першої статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Частинами першою, другою статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
Учасниками справи не заперечено і не спростовано обставин щодо залучення до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором засуджених осіб у перевіреному періоді.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно частин першої-четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Приписами пункту 3 частини одинадцятої статті 25 цього ж Закону встановлено, що за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Отже, позивач є платником єдиного внеску в силу статті 162 ПК України, відтак зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок як податковий агент, при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата.
Встановлено, що за перевірений період позивач не нараховував, не відображав у звітності та не сплачував єдиний внесок із сум нарахованої (виплаченої) заробітної плати засуджених до розбавлення волі осіб (загальна сума: 893 474 грн 28 коп., з якої 114 087 грн 34 коп. за 2016 рік, 647 516 грн 03 коп. за 2017 рік, 131 870 грн 91 коп. за 2018 рік), чим порушив вимоги статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З аналізу вказаних норм та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0243711307 від 11 квітня 2018 року та рішення №024371307 від 11 квітня 2018 року
Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання нечинним та скасування висновку, вимоги, рішення, визнання нечинним наказ є безпідставними, тому суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні таких.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року у справі №0340/1399/18 за позовом Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання нечинним та скасування висновку, вимоги, рішення, визнання нечинним наказу - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я. С. Попко
судді Р. Б. Хобор
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 05.02.2019.