Справа № 806/1729/18
Головуючий у 1-й інстанції:Попова О.Г.
Суддя-доповідач: Франовська К.С.
31 січня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Колісниченка Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року ( час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м.Житомир, дата складання повного тексту рішення - 12.07.2018 р. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення невиплачених коштів та відшкодування моральної шкоди,
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив :
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 "Про результати службового розслідування факту ухилення від виконання службових обов'язків" щодо оголошення ОСОБА_1 "Попередження про неповну службову відповідність" від 27.09.2017 №405;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь невиплачене грошове забезпечення за жовтень 2017 року в розмірі 9 394 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь невиплачену індексацію грошового забезпечення за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 21.11.2016 по 19.12.2017 в розмірі 1 027,33 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь невиплачену щомісячну додаткову грошову винагороду за вересень 2017 року в розмірі 819 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь невиплачену щомісячну надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці за липень 2017 року - грудень 2017 року у розмірі 565 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 6 895,50 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31.05.2018 клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про застосування строків позовної давності задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення невиплачених коштів 24 881,83 грн. та моральної шкоди 10 000,00 грн. в частині оскарження наказу №405 від 27.09.2017 залишено без розгляду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено :
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та несвоєчасної виплати усіх належних ОСОБА_1 сум та видів грошового забезпечення;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати на виплатити ОСОБА_1 надбавку за доступ до державної таємниці (роботу в умовах режимних обмежень) за період з липня 2017 року по 19 грудня 2017 року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21 січня 2016 року по день виключення зі списків особового складу;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 773,12 грн .
У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , подавши апеляційну скаргу у якій, з посиланням на порушення судом при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що в/ч НОМЕР_1 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошового забезпечення є виключно Державний бюджет України При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалась.
Військовою частиною НОМЕР_1 також не проводилась виплата ОСОБА_1 щомісячної надбавки за роботу, яка передбачає доступ до держаної таємниці за липень 2017 року - грудень 2017 року , оскільки цієї роботи він фактично не виконував.
Що стосується своєчасності розрахунку при звільненні, то, на думку відповідача, розрахунок проведено у встановлений законом строк, а розрахункові зараховано на зарплатну картку позивача банком лише 22.12.17р. не з вини військової частини.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановив суд, ОСОБА_1 , проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , на посаді заступника командира частини з виховної роботи у період з 21.11.2016 по 19.12.2017 та був звільнений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.12.2017 №301.
Матеріалами справи підтверджено, що :
-військовою частиною НОМЕР_1 не проводилась виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21 січня 2016 року по день виключення зі списків особового складу, щомісячної надбавки за роботу, яка передбачає доступ до держаної таємниці за липень 2017 року - грудень 2017 року та порушено встановлені законом строки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спір та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не здійснено ОСОБА_1 належних виплат та порушено строки розрахунку при звільненні.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
1.Щодо ненарахування та невиплати сум індексації грошового забезпечення
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
В силу абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону № 2017-ІІІ визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1282-ХІІ), визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Частинами першою та п'ятою статті 2 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частиною другою статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
За приписами частини шостої статті 5 Закону № 1282-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 зазначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
З огляду на пункт 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, за період з стало неналежне фінансування військової частини НОМЕР_1 Однак, суд першої інстанції правильно зазначив, що покликання відповідача на відсутність фінансових ресурсів для нарахування та виплати індексацій, що передбачено п. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" є безпідставними, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для непроведення індексації грошового забезпечення. Відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Наведене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України». У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), п.74) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Крім того, такі посилання відповідача порушують гарантоване ст.1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації доки відповідні положення є чинними.
За таких підстав, суд першої інстанції вірно вважав, що бездіяльність відповідача, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період є протиправною.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення.
2.Щодо невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень з липня 2017 року по 19 грудня 2017 року
Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон № 3855-ХІІ.
Статтею 1 Закону України "Про державну таємницю" від 21.01.1994 №3855-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою; допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України "Про державну таємницю" залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:
форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно";
форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно";
форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно",
а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 10 років; для форми 3 - 15 років.
Статтею 30 Закону України "Про державну таємницю" визначено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень) визначає Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №414 від 15.06.1994.
Пунктом 2 вказаного Положення визначено, що особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації:
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.
Відповідно до п.5 Положення №414 від 15.06.1994 такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
Згідно з п.6 Положення №414 від 15.06.1994 персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи. Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 3855-ХІІ допуск до державної таємниці із ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону № 3855-ХІІ допуск до державної таємниці керівникові органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації надається наказом чи письмовим розпорядженням посадової особи, що призначає його на посаду, а у разі, коли орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація не підпорядкована іншому органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємству, установі, організації або не належить до сфери їх управління, допуск до державної таємниці надається зазначеному керівникові наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яка є замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею. Керівникам центральних органів виконавчої влади, які призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України, допуск до державної таємниці надається розпорядженням Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини сьомої статті 22 Закону № 3855-ХІІ надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3855-ХІІ переоформлення громадянам допуску до державної таємниці здійснюється: у разі закінчення терміну дії допуску до державної таємниці за необхідності подальшої роботи з секретною інформацією; у разі потреби підвищення громадянину форми допуску за необхідності роботи з секретною інформацією вищого ступеня секретності; у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.
Відповідно до частини другої цієї статті скасування раніше наданого допуску до державної таємниці можливе у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, а також після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати громадянства України чи визнання його недієздатним.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону № 3855-ХІІ громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено. Порядок надання, переоформлення та скасування громадянам допуску до державної таємниці встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 30 Закону № 3855-ХІІ у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Умови, за яких державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації можуть отримати дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, встановлено у статті 20 Закону № 3855-ХІІ.
Аналізуючи наведені положення законодавства у контексті спірних правовідносин, колегія суддів дійшла таких висновків.
Надання допуску до державної таємниці, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Тобто, якщо обсяг функціональних обов'язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону № 3855-ХІІ залежить від ступеня секретності.
Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов'язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.
Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов'язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов'язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв'язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону № 3855-ХІІ виникає право на отримання компенсації.
За змістом пункту 2 Положення, компенсація надається у виді надбавок до посадових окладів (тарифних ставок) у відсотковому відношенні, розмір якого залежить від ступеня секретності інформації, до якої оформлено допуск. Зокрема, за допуск до відомостей та їх носіїв, що мають ступінь секретності «цілком таємно» встановлюється п'ятнадцятивідсоткова надбавка.
Виплата надбавки у відповідному розмірі до посадового окладу особі, яка працює в умовах режимних обмежень, здійснюється на підставі наказу керівника відповідного органу, у якому особа працює/проходить службу. Водночас умови, за яких особа має право на отримання такої надбавки, а також її розмір визначають Закон № 3855-ХІІ та прийняте урядом на його виконання Положення.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що положення статті 30 Закону № 3855-ХІІ, пунктів 2, 5 Положення слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв'язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов'язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
Щодо останнього, то для вирішення питання про те, чи умови праці особи передбачають роботу з відомостями та їх носіями, які становлять державну таємницю, необхідно насамперед з'ясувати обсяг функціональних обов'язків цієї особи за посадою та умови (вимоги, критерії), яким повинна відповідати особа для того, щоб бути призначеною на цю посаду та/або виконувати роботу/завдання, пов'язані з доступом до документів, інших матеріальних носіїв інформації, що становить державну таємницю. Це можна встановити, зокрема, на підставі посадових інструкцій, внутрішніх відомчих документів та/або підзаконних нормативних актів, які містять вимоги для зайняття певної посади у відповідному органі або регламентують порядок виконання робіт/завдань, що вимагають доступу до державної таємниці.
Якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер умов її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов'язані з доступом до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов'язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.
Факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов'язаної з доступом до державної таємниці.
Такий правовий висновок виклав Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року справі №802/74/15-а.
Довідкою т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 №77 від 30.01.19 р. підтверджено, що ОСОБА_1 в період служби обіймав посаду заступника командира військової частини з виховної роботи, яка за своїм характером передбачає роботу з відомостями, що становлять державну таємницю, допуск до державної таємниці йому надано 14.04.2014 року наказом начальника УСБУ в Хмельницькій області №35д, форма 3, терміном дії 10 років, а припинено доступ в 19.12.17 р. наказом командира військової частини НОМЕР_1 , та, у подальшому скасовано 03.07.18. наказом начальника УСБУ в Хмельницькій області.
За таких обставин, невидання відповідачем наказу про нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у період з липня 2017 року по 19 грудня 2017 року, є протиправним.
3. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно з ст.117 КЗпП України
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи.
Про нараховані суми, що належать працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити суму, яка не є спірною.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2005 року № 318 Про удосконалення механізму виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги встановлено, що виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ здійснюється за їх письмовою згодою через уповноважені банки, які визначаються за результатами конкурсного відбору у Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року №1231.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.
Як встановив суд, ОСОБА_1 було звільнено 19.12.2017, цей день був останнім днем його роботи, отже в цей день він повинен був отри мати повний розрахунок. Проте, фактично розрахунок проведено із затримкою, оскільки заявку на оплату зобов'язань щодо остаточного розрахунку з позивачем відповідачем подано до Управління Державної казначейської служби платіжні документи на виплату розрахункових лише 20.12.2017 року, тобто, після звільнення працівника, і лише 22.12.2017 року розрахункові кошти надійшли на картковий рахунок позивача у банку.
Таким чином, встановивши, що відповідачем не було проведено повного розрахунку з позивачем при його звільненні, суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про покладення на відповідача відповідальності за затримку такого розрахунку.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 05 лютого 2019 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В.