Справа № 0640/4389/18
Головуючий у 1-й інстанції:Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач: Франовська К.С.
05 лютого 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Кузьменко Л.В. Іваненко Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частина НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року (час ухвалення рішення- не зазначено, місце ухвалення- Житомир, дата складення повного тексту рішення- не зазначена) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов"язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, компенсацію втрати частини доходів,
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо ненарахування індексації грошового забезпечення за період з 11.05.2016року по 28.02.2018року та зобов'язання нарахувати та виплатити таку індексацію.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.05.2016року по 28.02.2018року та зобов'язано нарахувати та виплатити таку індексацію.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, її оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу у якій, з посиланням на порушення судом при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги, вказує, що військова частина є бюджетною організацією, повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошового забезпечення є виключно Державний бюджет України. При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалась.
На апеляційну скаргу відзиву не подано.
Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.311 КАС України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу і згідно наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 16 травня 2018 року за № 194 та наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2018 року за № 155 звільнений з військової служби у запас.
Суд також встановив що в період з 11.05.2016року по 28.02.2018року індексація грошового забезпечення позивача не проводилася і, відповідно, не виплачувалася.
Вважаючи невиплату індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача про неможливість проведення позивачу виплати індексації грошового забезпечення за спірний період, у зв'язку з відсутністю кошторисних призначень.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду дійшла наступного висновку.
Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі по тексту - Закон № 1282) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Приписами ст. 2 Закону № 1282 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 4 і 6 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 5 цього Закону визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі по тексту - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією).
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Отже, колегія суддів зауважує, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Водночас, як було встановлено судом на підставі наявних у справі доказів, нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 11.05.2016 року по 28.02.2018року позивачу військовою частиною НОМЕР_1 не здійснювалось у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань, що відповідно до вказаних вимог законодавства та міжнародних стандартів є неприпустимим.
Наведене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України». У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), п.74) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Крім того, такі посилання відповідача порушують гарантоване ст.1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації доки відповідні положення є чинними.
За таких підстав, суд першої інстанції вірно вважав, що бездіяльність відповідача, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період є протиправною.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доказів на спростування доводів позивача.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, що стосується нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача в період проходження військової служби, починаючи з 11.05.2016 по 28.02.2018року .
У свою чергу, колегією суддів встановлено, що доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частина НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 05 лютого 2019 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Кузьменко Л.В. Іваненко Т.В.