Справа № 810/4446/18 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
05 лютого 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Шурка О. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2018, -
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 14.08.2018 №КВ 923/751/АВ/ТД/ФС-370.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення в позову в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, відсутні клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу про проведення інспекційного відвідування №2430 від 06.07.2018 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 10.07.2018 №815 Головним управлінням Держпраці у Київській області було проведене інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_3 на предмет дотримання вимог законодавства про працю.
За наслідками проведеної перевірки складено Акт від 27.07.2018 № КВ/923/751/АВ яким встановлено, що у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 перебуває ОСОБА_4, яку було допущено до роботи без укладення трудового договору та без повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу до фізичної особи.
На підставі акту інспекційного відвідування від 27.07.2018 Головним управлінням Дежрпраці у Київській області прийнято постанову про накладення штрафу від 14.08.2018 №КВ923/751/АВ/ТД/ФС-370, якою до позивача за порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України та Постанови Кабінету міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України накладено штраф у розмірі 111690,00 грн.
Не погодившись з прийнятою постановою позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив суд скасувати постанову про накладення штрафу.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 14.08.2018 відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством, а тому підстав для задоволення позову немає.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Цивільним кодексом України, яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань праці, відповідно до п.1 якого Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) визначається Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26 квітня 2017 року, відповідно до п.2 якого державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Як встановлено під час апеляційного розгляду справи, 01.07.2018 між ФОП ОСОБА_3 (замовник) та ОСОБА_4 (виконавець) був укладений цивільно-правовий договір, у порядку та на умовах якого замовник доручає а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи (надати послуги) з продажу у період з 01.07.2018 по 11.07.2018 безалкогольних напоїв у кафе «Моцарт» у кількості 500 шт.
11 липня 2018 року між ФОП ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був складений акт здачі-прийняття послуг, відповідно до якого ОСОБА_4 надала, ФОП ОСОБА_3 прийняв послуги з продажу безалкогольних напоїв тривалістю десять днів.
Крім того, 11 липня 2018 року між ФОП ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був укладений строковий трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_4 приймається на роботу на посаду «барист» та зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, а ФОП ОСОБА_3 зобов'язується виплачувати їй заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи (а.с. 36-37).
Наказом ФОП ОСОБА_3 від 11.07.2018 №1 ОСОБА_4 було прийнято на роботу та цього ж дня позивачем направлено до ДФС повідомлення про прийняття працівника на роботу (а.с. 39).
Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).
Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, які визначаються після закінчення роботи і оформляються актами передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Цивільно-правовим договором може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовим договором не робиться.
Основною ознакою, що відрізняє трудовий договір від цивільно-правового, є те, що трудовим договором регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.
Умовами цивільно-правового договору від 01.07.2018, укладеного між позивачем та ОСОБА_4, є виконання роботи за певною визначеною посадою, що з огляду на сферу здійснення господарської діяльності позивача у сфері громадського харчування вказує на те, що предметом цього договору є саме процес праці, а не певний матеріальний результат.
У штаті позивача наявна посада «барист» до функціональних обов'язків якої входить приготування та продаж напоїв та пов'язані з цим обов'язки щодо обслуговування клієнтів та проведення розрахунків. Відповідно до наказу ФОП ОСОБА_3 від 11.07.2018 на посаду «барист» була прийнята ОСОБА_4, яка у період з 01.07.2018 по 11.07.2018 виконувала ці ж обов'язки, але за цивільно-правовою угодою.
Предметом укладеного між позивачем та ОСОБА_4 договору був сам процес праці, а не її кінцевий результат у вигляді наданих послуг з приготованих 500 шт. безалкогольних напоїв. З пояснень ОСОБА_4 убачається, що вона самостійно не організовувала роботу, виконувала її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалась безпосередньо позивачеві і виконувала його вказівки.
Наведене свідчить про факт прийняття на роботу працівника ОСОБА_4 за професією (посадою) «барист» з випробувальним строком, роз'яснення їй прав та обов'язків, інформування її про умови праці та правила внутрішнього трудового розпорядку, що свідчить про те, що угода, укладена між позивачем та ОСОБА_4, має усі ознаки трудового договору, що спростовує посилання апелянта на укладення з ОСОБА_4 цивільно-правового договору.
В свою чергу, після допущення 01.07.2018 працівника до виконання посадових обов'язків, ознайомлення із робочим місцем та зобов'язаннями в сфері охорони праці, позивачем як роботодавцем 01.07.2018 не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КЗпП України.
Згідно з абз.2 та абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Враховуючи що позивач допустив до роботи ОСОБА_4 не уклавши з нею трудового договору, виплачував їх заробітну плату без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків, відповідач обґрунтовано застосував до нього штрафні санкції на підставі абзацу 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.
Що стосується посилання Позивачем на статтю 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до структури Головне управління Держпраці у Київській області, згідно Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затверджене наказом Державної служби України з питань праці № 84 від 03.08.2018 складається з двох Управлінь: Управління з питань праці та Управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки.
Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області під час проведення інспекційних відвідувань керується Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017.
Управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області у своїй діяльності керується Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року.
У ФОП ОСОБА_3 проводилося інспекційне відвідування інспектором праці Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області, що є різновидом позапланової перевірки у контексті Закону України «Про основні засади державного нагляду і контролю і у сфері господарської діяльності». Планові перевірки суб'єктів господарювання здійснює лише Управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області.
Таким чином, інспекторами праці суб'єкт господарювання не повідомляється про заплановані інспекційні відвідування.
Щодо посилання апелянта на те, що акт інспекційного відвідування є дефектним, то як встановлено, відповідно до наказу про поновлення строку інспекційного відвідування № 2718 від 27.07.2018 та направлення на проведення інспекційного відвідування № 923 від 27.07.2018 для проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_3 направляється інспектор праці Кисарець Л.М. Інспекційне відвідування 27.07.2018 проводила інспектор праці Кисарець Л.М, тим самим Акт інспекційного відвідування підписувала виключно Кисарець Л.М.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. І. Шурко
Повний текст постанови виготовлено 05.02.2019