Справа № 806/3106/17
Головуючий у 1-й інстанції: Липа В.А.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
23 січня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Совгири Д. І. Курка О. П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Матохнюка Д.Б.,
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: Кузьміної К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №14377-13 від 22.06.17р. та №9694-13 від 31.05.17р.,
у листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (ГУ ДФС у Житомирській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 червня 2017 року №14377-13 та від 31 травня 2017 року №9694-13.
29 серпня 2018 року Житомирський окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнятті ГУ ДФС у Житомирській області з дотриманням та відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України.
У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила їїзадовольнити.
Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність.
Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно інформації з Державного реєстру прав власності та нерухоме майно громадянин ОСОБА_4 є власником:
-комплексу, будівлі теплиці та водонапірної башні (загальною площею 157,1 кв.м) яка розташована за адресою АДРЕСА_1;
- нежитлової будівлі, молочний блок (загальною площею 121,6 кв.м.), яка розташована за адресою АДРЕСА_1.
На підставі рішення 32 сесії 6 скликання Горинської сільської ради Житомирської області ГУ ДФС у Житомирській області винесені податкові повідомлення-рішення №14377-13 від 22.06.2017р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2164,84грн. та №9694-13 від 31.05.2017р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2513,47 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень діяв не на підставі, не в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", (набрав чинності 01.01.2015), викладено у новій редакції ст.266 Податкового кодексу України (ПК України), якою запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно із пп.266.3.1- 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається в тому числі з рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до пп. 265.5.1 п. 265.5 ст. 265 ПК України ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення, закріплений також у статті 12 ПК України, згідно з положеннями пункту 12.3 якої сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Так, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Тобто, наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Офіційне оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно - правовим актом з питань оподаткування, який набирає чинності з урахуванням строків, що передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
Таким чином, принцип стабільності податкового законодавства поширюється і на відповідні рішення органів місцевого самоврядування.
Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків.
Так, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є встановлення місцевих податків і зборів, затвердження їх ставок, а також прийняття рішень щодо надання пільг з їх сплати відповідно до вимог ПК України.
Згідно з пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів (пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Враховуючи вищезазначені положення ПК України органи місцевого самоврядування мають щорічно (до 15 липня року) приймати рішення про встановлення місцевих податків і зборів, здійснювати перегляд розміру ставок місцевих податків і зборів або продовжувати дію попередніх рішень, що були прийняті.
Як встановлено судом першої інстанції, 08 липня 2015 року Горинською сільською радою Житомирської області на 32 сесії 6 скликання прийнято рішення "Про затвердження місцевих зборів та податків", затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у розмірі 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр.
Проте, податок на нерухоме майно не може бути визнаний обов'язковим до сплати в 2016 році, оскільки в матеріалах справи відсутні і податковим органом не надані докази оприлюднення до 15 липня минулого 2015 року рішення про встановлення таких податків і зборів Горинською сільською радою.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на те, що відповідно до п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» офіційне оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів не є обов'язковим, оскільки вказані норми закону набрали чинності у 2016 році, тоді як рішення Горинською сільською радою на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у 2015 році.
Отже, під час розрахунку податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки контролюючим органом застосовані ставки податку, визначені рішенням Горинською сільською радою Житомирської області від 08 липня 2015 року, яке не було офіційно оприлюднене в порушення вимог пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та такі, що підлягають скасуванню.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 01 лютого 2019 року.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Совгира Д. І. Курко О. П.