Справа № 810/2435/18 Головуючий у І інстанції - Лиска І.Г.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
31 січня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.,
при секретарі: Андрієнко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до рішення Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації, в якому просив визнати дії Відповідача щодо відмови Позивачу у встановленні статусу інваліда війни протиправними; зобов'язати Відповідача надати Позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з дня порушення прав - 13.12.2017 року; зобов'язати Відповідача видати Позивачу посвідчення інваліда війни з 13.12.2017 року встановленого зразка та нагрудний знак.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Відповідачем безпідставно відмовлено Позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку Позивача, належним чином підтверджують його належність до ветеранів війни.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, Позивач зазначає, що Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальних захист» визначають різні правові статуси, які регулюють різні суспільні відносини, та право набувати їх окремо один від одного особам, на яких вони поширюються, але користуватися однією й тією ж пільгою по одному із них за вибором. Тобто, дані правові статуси не поглинають одне одного, а доповнюють, так як відносяться до різних сфер життєдіяльності. Особо може мати декілька статусів, які прописані різними законами, що гарантуються Конституцією України.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, зокрема в Миронівському PB ГУ МВС України в Київській області, а пізніше в Миронівському ВП ГУНП в Київській області, вислуга на день звільнення (29 вересня 2017 року) складає 19 років 1 місяць 13 днів.
З 03 квітня 2006 року по 14 квітня 2006 року Позивач проходив лікування в Миронівській ЦРЛ з діагнозом: ЗЧМТ, струс головного мозку, забиття шийного відділу хребта.
08 квітня 2006 року Миронівською ЦРЛ Позивач був направлений в Київську обласну клінічну лікарню № 1 на консультацію з вказаним вище діагнозом. Згідно консультативного висновку KOKJI № 1 від 25 квітня 2006 року Позивачу було підтверджено та встановлено діагноз: «стан після ЧМТ, струс головного мозку (01.04.2006 року), забиття шийного відділу хребта».
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 14/25 від 26 червня 2006 року Позивачу заподіяно тілесні ушкодження у вигляді садна завитка лівого вуха, струсу головного мозку та забою шийного відділу хребта, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.
У зв'язку з цим, комісією Миронівського РВ ГУМВС України 04 квітня 2006 року було складено акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), у висновку якого зазначено, що позивач отримав тілесні ушкодження в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю розслідуванні кримінальної справи.
На підставі зазначеного акта комісією було складено Акт № 1 про нещасний випадок (у тому числі й поранення) від 04 квітня 2006 року, у висновку якого зазначено, що нещасний випадок (поранення) стався з ОСОБА_2 в період проходження служби, виконанні службових обов'язків по боротьбі із злочинністю.
Згідно з висновком службового розслідування від 07 березня 2018 року, проведеного ліквідаційною комісією ГУМВС України в Київській області, встановлено, що тілесні ушкодження у вигляді саден завитка лівого вуха, струсу головного мозку та забою шийного відділу хребта, отримані ОСОБА_2 01 квітня 2006 року на той час слідчим СВ Миронівського РВ ГУМВС України в Київській області, під час проходження служби в органах внутрішніх справ України при виконанні службових обов'язків.
У свідоцтві про хворобу № 249/Зв від 14 вересня 2017 року, виданого військово-лікарською комісією Державної установи «Територіальне Meдичне об'єднання МВС України по Київській області», встановлений діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (поранення, травми, контузії, каліцтва): травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків, захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в поліції, непридатний до служби в поліції.
29 вересня 2017 року наказом Головного управління Національної поліції в Київській області № 645 о/с Позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
З 21 листопада 2017 року МСЕК встановила Позивачу другу групу інвалідності в зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків.
Пенсійним фондом України 10 січня 2018 року Позивачу було видане пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 з терміном дії до 30.11.2018 року, згідно якого Позивачу призначено пенсію по інвалідності як інваліду війни 2 групи.
02 січня 2018 року Головним управлінням Національної поліції в Київській області ОСОБА_2 був визнаний ветераном Національної поліції згідно листа та довідки ГУНП в Київській області № М-1708.
У грудні 2017 року Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області із заявою на встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
13 грудня 2017 року Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області надало лист № 11-24/1039 в якому, Позивачу було відмовлено в наданні статусу інваліда війни та повідомлено, що подані позивачем документи не посвідчують його належність до ветеранів війни. Встановлення особам рядового і начальницького складу МВС України статусу інваліда війни вбачається за можливе при умові підтвердження участі у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 звільнений за вислугу років з рядів Національної поліції, а не з МВС України та відповідно до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 встановлено 2 групу інвалідності внаслідок травми пов'язаної з виконанням службових обов'язків відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» ОСОБА_3 визнається ветераном Національної поліції. Таким чином, Відповідачем правомірно відмовлено позивачу в наданні статусу інваліда війни, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII)визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю, зокрема, з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Врегулювання питань, пов'язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України здійснюється Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за № 83/7404 (далі - Порядком № 1346).
Відповідно до 3.9 Порядку № 1346 нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків, якщо він стався в період проходження служби під час: перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - роботи) протягом робочого часу або, за дорученням керівника, в неробочий час; приведення в порядок знарядь праці, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання правил особистої гігієни; проведення навчання, тренувань, обов'язкових фізичних занять у встановлений час; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за дорученням керівника; подання підрозділом шефської допомоги; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; перебування в транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку (у тому числі поранення) пов'язана з виконанням потерпілим службових (трудових) обов'язків або з дією на нього небезпечного чи шкідливого фактора чи середовища; прямування працівника до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням керівника; прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.
За змістом пункту 3.11 Порядку № 1346 нещасний випадок є таким, що трапився при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю, якщо він трапився в період проходження служби: унаслідок безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов'язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо); при ліквідації аварій, пожеж, стихійних явищ або їх наслідків; при виконанні службового або громадського обов'язку з рятування людського життя, охорони державного, громадського або особистого майна громадян, захисту їх честі та гідності; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та нормативно-правовими актами МВС України.
Нещасний випадок, що стався за обставин, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків, зазначених у пунктах 3.9, 3.11 Порядку № 1346 комісія з розслідування має визнавати таким, що трапився в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов'язує з тим, що інвалідність працівника сталася в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд України в рішенні від 08 квітня 2014 року (реєстраційний номер в ЄДРСР 38475027).
Відповідно до довідки МСЕК від 21 листопада 2017 року АВ № 0214900 ОСОБА_2 визнано інвалідом 2 групи в зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків.
Оскільки встановлено підстави передбачені законодавством для визнання за Позивачем статусу інваліда війни, то дії Відповідача про відмову у наданні такого статусу є протиправними.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи" (далі - Постанова № 1317) медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Відповідно до п. 12 Постанови № 1317 причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Таким чином, якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 (далі - Порядок № 302).
Пунктом 2 Порядку № 302 передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить, що до інвалідів війни у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII належать, зокрема, інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв'язок яких пов'язаний з виконанням службових обов'язків встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до абз. 2 п. 3 Постанови № 1317 медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Пунктом 26 Постанови № 1317 передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є, зокрема: поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язані з виконанням службових обов'язків; пов'язані з виконанням обов'язків військової служби або службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; захворювання, отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
Тобто, чинним законодавством регламентовано перелік причин інвалідності, які можуть бути зазначені у довідці МСЕК.
Отже, вказані вище обставини підтверджують, що виявлена у Позивача травма пов'язана з виконанням службових обов'язків, а тому колегія суддів не погоджується з позицією Відповідача, про те що Позивач не має права на встановлення йому статусу інваліда війни.
Саме поняття «службових обов'язків» в Законі № 3551-XII трактується як «обов'язків військової служби», що невід'ємно пов'язані з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), про що йдеться у ч. 1 ст. 7 Закону № 3551 -XII.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що Відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні звернення Позивача щодо надання йому статусу інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) у відповідності ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" та видачі посвідчення інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни), а відтак адміністративний позов підлягає задоволенню.
Щодо посилання Відповідача про те, що відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» ОСОБА_3 визнається ветераном Національної поліції, а тому в нього відсутнє право встановлення статусу інваліда війни, колегія суддів зазначає таке.
Так, Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» визначають різні правові статуси, які регулюють різні суспільні відносини, та право набувати їх окремо один від одного особам, на яких вони поширюються, але користуватися однією й тією ж пільгою по одному із них за вибором. Тобто, дані правові статуси не поглинають одне одного, а доповнюють, так як відносяться до різних сфер життєдіяльності.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції на наведене не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_2 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року - скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
Визнати дії Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни протиправними.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації надати ОСОБА_2 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з дня порушення прав - 13.12.2017 року.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації видати ОСОБА_2 посвідчення інваліда війни з 13.12.2017 року встановленого зразка та нагрудний знак.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький
Повний текст складено 04.02.2019 року.