П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 січня 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/515/18
Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І.О.,
суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.
представника апелянта - Узун М.Ю.;
представника позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, діючої у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_4 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2018 року ОСОБА_3, діючи у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_4 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - відповідач, Департамент), в якому просила:
- визнати протиправними рішення від 06.02.2018 року про відмову у здійсненні реєстрації її місця проживання та її малолітньої дочки ОСОБА_4 у садовому будинку за адресою:АДРЕСА_1;
- зобов'язати здійснити реєстрацію у садовому будинку малолітньої дитини без згоди батька.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві приватної власності належить ? частини садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У лютому 2018 року вона звернулась до Департаменту із заявами про реєстрацію свого місця проживання, а також її малолітньої дочки за вищевказаною адресою, однак рішеннями від 06.02.2018 року їй було відмовлено у такій реєстрації.
Підставами для відмови у реєстрації стало те, що належний позивачу садовий будинок не є об'єктом житлової нерухомості, а до заяви про реєстрацію малолітньої дитини не надано згоди батька.
На думку позивача, вказані рішення є протиправними, оскільки вони порушують їх права на вільний вибір місця проживання, що гарантоване ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а також ст. 33 Конституції України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року позов ОСОБА_3, діючої у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_4 - задоволено.
Суд визнав протиправними оскаржувані рішення та зобов'язав відповідача здійснити реєстрацію місця проживання позивачів за адресою: АДРЕСА_1.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із придатності для проживання належного позивачу садового будинку, а також із того, що батько малолітньої дитини усунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, внаслідок чого спричинив ситуацію, яка позбавляє дитину права бути зареєстрованою, з метою найкращого забезпечення її інтересів.
Вирішуючи питання предметної юрисдикції даного спору, суд першої інстанції дійшов висновку, що останній має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду залишити без змін.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).
Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не врахував, що розгляд справ, які виникають з цивільних та сімейних правовідносин підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вважає, що оскільки батько дитини ухиляється від виконання своїх законних обов'язків, внаслідок чого спричинив ситуацію, яка позбавляє дитину права бути зареєстрованою, позивач має можливість звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини або позбавлення особи батьківських прав в порядку цивільного судочинства.
Також зауважив, що садовий будинок не є об'єктом житлової нерухомості, а отже реєстрація місця проживання у ньому можлива лише після переведення його у житловий.
Зазначив, що оскаржувані рішення прийняті Департаментом в межах наданих повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства.
ОСОБА_3 відзив на апеляційну скаргу не надала.
Фактичні обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб (а.с.10).
У подружжя народилась донька - ОСОБА_4 (а.с. 11).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.07.2015 року вказаний шлюб було розірвано, однак питання щодо місця проживання спільної дитини не вирішено (а.с.12-13).
11 січня 2016 року позивач разом з малолітньою донькою зняті з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2, на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.10.2016 року.
15 червня 2016 року позивач придбала ? частини садового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18, 113-127).
06 лютого 2018 року вона звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявами про реєстрацію свого місця проживання, а також її малолітньої дитини за вищевказаною адресою (а.с.28-29).
Цього ж дня, Департаментом прийнято два рішення від 06.02.2018 року, якими заявнику відмовлено у такій реєстрації, з підстав того, що садовий будинок не є об'єктом житлової нерухомості. Підставою для відмови у реєстрації дитини, стало відсутність згоди батька на таку реєстрацію.
Законність наведених рішень є предметом спору у даній справі.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Підпункт 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Підпункт 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Частина 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частина 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частина 3 ст. 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Частина 1 ст. 242 ЦК України, батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Частина 2 ст. 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України), місцем проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Частина 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання підсудності даної справи адміністративному суду, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 не може зареєструвати своє місце проживання в садовому будинку з підстав того, що останній не є об'єктом житлової нерухомості, а малолітню доньку - ОСОБА_4, з підстав того, що її батько - ОСОБА_5 ухиляється надати згоду на таку реєстрацію.
Тобто, між сторонами виник спір, який стосуються права користування та розпорядження майном, а також спір щодо захисту прав та інтересів малолітньої дитини.
Вимоги позивача до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради є похідними та залежать від вирішення цих спорів.
Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18), яка має враховуватись при прийнятті рішення у справі.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Резюмуючи викладене, слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність у даному спорі ознак публічно-правового, що є наслідком, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України, для закриття провадження у справі.
Згідно з ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року - скасувати.
Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, діючої у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до суду цивільної юрисдикції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Доповідач суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя Л.П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 05.02.2019 року.