Справа № 467/166/19
3/467/63/19
05.02.2019 року суддя Арбузинського районного суду Миколаївської області Явіца І.В., розглянувши матеріали, які надійшли від Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не працюючого, на утриманні непрацездатних осіб не має, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Калинева), 14, раніше до адміністративної відповідальності не притягувався,-
за ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ГП № 051816 від 20.12.2018 року вбачається, що 29 листопада 2018 року о 20 год. 00 хв. ОСОБА_1, вчинив відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 насильство в сім'ї, а саме: умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні в її бік нецензурною лайкою, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив суду, що 29 листопада 2018 року він прийшов додому напідпитку, у зв'язку з чим його співмешканка ОСОБА_2 почала вчиняти з ним сварку та виганяти з дому. Підтвердив, що він дійсно вживав нецензурну лайку.
В свою чергу, суд, дослідивши матеріали адміністративної справи у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наявних у справі пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, керуючись законом, приходить до наступного.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення, серед іншого, є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
За положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, встановлюються, серед іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, який в силу положень ст. 251 КУпАП, є одним із джерел доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Тож, досліджуючи останній, разом із іншими, додатними до нього матеріалами, суд прийшов до таких висновків.
Відповідальність за ч.1 ст. 173-2 КУпАП настає у разі вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
У даному випадку, із протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 спричиняв дії психологічного характеру відносно своєї «співмешканки» ОСОБА_2
У той же час, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 07 грудня 2017 року № 2229-VIII.
Так, відповідно до п. 3 ч.1 Закону № 2229-VIII, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Таким чином, цей закон не оперує поняттям «співмешканка», у той час, як містить посилання на «осіб, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою».
Та більш того, поняття «співмешканка» не міститься ні в Кодексі України про адміністративні правопорушення, ні в Сімейному кодексі України.
Між тим, відповідно до положень ч.2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проте, жодних доказів тому, що ймовірний порушник ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_2 перебувають у сімейних відносинах між собою, як то, доказів, що вони є теперішнім чи колишнім подружжям, спільно проживають /проживали однією сім'єю, але не перебувають/перебували у шлюбі між собою, а чи то пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, ні дані протоколу про адміністративне правопорушення, ні додані до нього документи, не містять.
Натомість, з довідки про результати розгляду повідомлення ОСОБА_3, письмових пояснень самої ОСОБА_2 та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1, слідує, що потерпіла значиться у них як «співмешканка».
Однак, Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 07 грудня 2017 року № 2229-VIII не поширює свою дію на осіб, які є «співмешканками».
Таким чином, у ракурсі вищевикладеного, з огляду на положення п. 3 ч.1 Закону № 2229-VIII, змісту протоколу про адміністративне правопорушення та відсутності доказів проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, із потерпілою однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як то, що останні пов'язані спільним побутом та мають взаємні права і обов'язки, суд позбавлений можливості самостійно надати оцінку наявним у нього відомостям в частині доведеності чи недоведеності обставин, відображених у протоколі про адміністративне правопорушення, а тому приходить до висновку про недоведеність наявності у діях ОСОБА_1 обов'язкової ознаки об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173- 2 КУпАП, а саме того, що правопорушення було вчинено відносно особи, визначеної п. 3 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 07 грудня 2017 року № 2229-VIII».
Водночас, суд зауважує, що він позбавлений можливості самостійно визначати та конкретизувати ці дані, з урахуванням того, що у справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв'язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення, але національні суди, розглянувши справу відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У зв'язку з цим, на думку ЄСПЛ, заявниці була відома лише кваліфікацію діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.
А у рішенні у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення уточнив в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення.
Тож, суд не вправі у цьому випадку усувати недоліки протоколу про адміністративне правопорушення, тим більше, що обставини, які свідчать про наявність всіх ознак об'єктивної сторони правопорушення у цій ситуації, підлягають доказуванню у порядку і у спосіб, що передбачені КУпАП, з урахуванням положень ст. 251 цього Кодексу щодо доказів, і мають кореспондуватися із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», тобто, суд позбавлений можливості встановити їх із самих лише слів учасників провадження про адміністративне правопорушення, без належних доказів, бодай, довідки органу місцевого самоврядування про склад сім'ї ОСОБА_1
Окрім цього, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до вимог ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За таких умов, на думку суду, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ч.1 ст. 173-2 КУпАП є сумнівною, що є не прийнятним, оскільки, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що вина особи повинна бути обґрунтована доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Тому, у світлі всього вищевикладеного, у той час як провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності і ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушення інакше, як на підставах і в порядку, встановленому законом, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яке передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а як наслідок, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ст. 247 цього Кодексу.
Також, суд враховує, що пунктом 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.
Тому, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 245, 247, 251, 252, 268, 272, 280, 321 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суд,-
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП - закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги і обов'язковою для виконання на всій території України.
Суддя І.В. Явіца