ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
05 лютого 2019 року № 826/9544/18
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа - ОСОБА_2, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 1315473-1305-2652 від 27.03.2018.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням неправомірно та з порушенням положень податкового законодавства визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_2 у Державному земельному кадастрі не реєструвалась, а відомості про її державну реєстрацію в Головному управлінні Держгеокадастру у м. Києві відсутні, з огляду на що, контролюючим органом проведено необґрунтований розрахунок податкового зобов'язання.
31.07.2018 до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформовано у відповідності до положень ПК України та з відповідним розрахунком складових податку. (а. с. 30-33)
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Н.В., набули у приватну спільну часткову власність по 1/2 частині нежилого приміщення № 17 салону-перукарні, загальною площею 106,5 кв. м, розташованого по АДРЕСА_2. (а. с. 13)
Відповідно до технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) та акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 31.08.2008, загальна площа будівлі Блоку соціально-побутового обслуговування по АДРЕСА_2(літ.А) складає 2160,8 кв. м.
27.03.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийняте податкове повідомлення-рішення № 1315473-1305-2652, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 8113,18 грн. за 2018 рік та додано відповідний розрахунок. (а. с. 14-15)
Вважаючи, що податкове повідомлення-рішення прийняте за відсутності визначених законом на те підстав, є необґрунтованим та підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Приписами ст. 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з п. п. 14.1.72 і 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до п. п. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно із п. п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Так, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За приписами ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, визначають положення ст. 377 Цивільного кодексу України.
У постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № 21-2352а15 вказано, що у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Суд, надаючи правову оцінку доводам позивача щодо необґрунтованості розрахунку податкового зобов'язання за платежем земельний податок за земельну ділянку згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зважає на таке.
Відповідно до п. 29.1 ст. 29 ПК України обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Згідно з п. 274.1 ст. 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
За правилами п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
У відповідності до ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 2 ст. 15 зазначеного Закону).
При цьому, у розумінні ч. 7 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», технічна документація з нормативної грошової оцінки земель є лише підставою для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про таку оцінку.
Відповідно до п. п. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
За приписами ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Відтак, обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючі органи, яким для визначення розміру вказаного податку на підставі даних державного земельного кадастру необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку податкового зобов'язання позивача з земельного податку за 2018 рік, відповідач визначив суму такого зобов'язання наступним чином: площа частини приміщення: 106,5 кв. м * ? - 53,3 кв. м; Пропорційна частка земельної ділянки: 53,25 кв.м/2160,8 кв. м * 3284,78 кв. м = 80,95 кв. м.
Сума податку: 80,95 кв. м * 3340,82 грн. * 1 * 3% = 8113,18 грн., де 3340,82 грн. - нормативна грошова оцінка за 1 кв.м земельної ділянки; 3% - ставка податку на землю відповідно до п. п. 5.4 Положення про плату за землю затвердженого рішенням Київської міської ради № 242/5629 від 23.06.2011; 1 - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки. (а. с. 31)
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Пункт 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, визначає, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно п. 7 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктами 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у місті Києві, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, передбачено, що Головне управління Держгеокадастру у місті Києві є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Головне управління Держгеокадастру у місті Києві здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку.
Таким чином, інформація про земельну ділянку під нежилим приміщенням № 17 салону-перукарні, загальною площею 106,5 м, розташованого по АДРЕСА_2. має надаватися контролюючому органу саме Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві у формі, яка передбачена статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Судом установлено, що відповідач при визначенні податкового зобов'язання позивача зі сплати земельного податку за 2018 рік за земельну ділянку керувався інформацією з наступних джерел:
- витягу з бази ПК «Кадастр» станом на 07.04.2017 наданого Департаментом земельних ресурсів КМДА;
- листа Департамента земельних ресурсів КМДА № 05707/5718 від 03.04.2017 щодо надання інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. (а. с. 30, 36-37)
Однак, суд вважає отриману податковим органом інформацію неналежним джерелом даних про вказану земельну ділянку, адже така інформація не є даними державного земельного кадастру у розумінні ПК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр».
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази надання Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві інформації про земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_2, або ж докази подання податковим органом запиту про надання інформації щодо вищезгаданої земельної ділянки.
Тобто, у суду відсутні докази того, що відповідач звертався до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві для отримання даних державного земельного кадастру необхідних для нарахування земельного податку позивачу.
Крім того, варто звернути увагу на те, що позивач подала до суду лист Головного управління Держгеокадастру у місті Києві № 29-26-0.21-13635/2-16 від 21.11.2018 та лист № 29-26-0.22-596/2-18 від 02.02.2018, згідно яких відсутні відомості щодо реєстрації чи передачі у власність/користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2. Також додано лист Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 057023-23338 від 15.12.2016, у якому повідомлено, що інформація щодо реєстрації права власності, користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в міському земельному кадастрі відсутня. Згідно даних міського земельного кадастру вказана земельна ділянка за громадянкою ОСОБА_1 не обліковується. (а. с. 17-19)
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.03.2018 у справі № 826/27202/15 наголосив на необхідності з'ясування того чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під приміщенням, що належить платнику податків до Державного земельного кадастру, а також дотримання контролюючим органом вимог щодо нарахування земельного податку пропорційно частки кожної особи у спільній частковій власності багатоквартирного будинку.
Так, підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, а також без відповідного визначення площі земельної ділянки, яка є об'єктом оподаткування, суд вважає, що проведений відповідачем розрахунок не можна вважати вірним.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, зважаючи на те, що позивачем доведено неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а відповідачем не доведено протилежного, суд вважає, що розрахунок суми податкового зобов'язання з неналежних джерел є самостійною і безумовною підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення рішення в повному обсязі.
Необхідно звернути увагу на правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягає застосуванню судами.
Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Приписи ч. 2 ст. 77 КАС України визначають, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, то понесені позивачем витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Керуючись статтями 72 - 78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 293, 295 - 297 КАС України,
Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 1315473-1305-2652 від 27.03.2018.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко