ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 лютого 2019 року № 826/10724/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адмінстрації), Державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчука Віталія Анатолійовича
третя особа: ОСОБА_3
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 1), Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчука Віталія Анатолійовича (далі - відповідач 2, державний реєстратор), в якому просить суд: визнати неправомірним та скасувати Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Пилипчука Віталія Анатолійовича від 27.06.2018 № 41825760, зобов'язати Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.06.2018 за реєстраційним №28842924 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про реєстрацію її права власності на земельну ділянку, площею 0,0986 га, кадастровий номер НОМЕР_2 у встановлений законом термін, починаючи з моменту набуття рішенням у даній справі законної сили.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в силу чинного законодавства України, а саме положень ст.120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, у зв'язку з набуттям нею на підставі договору дарування та державною реєстрацією права власності на житловий будинок, до неї перейшло право власності на земельну ділянку, на якій він розташований. Позивач зазначає, що документом, що підтверджує факт набуття нею права власності на заявлену земельну ділянку, у даному випадку, є саме договір дарування житлового будинку, який розташований на цій земельній ділянці, який і було надано державному реєстратору разом із заявою, а отже позивачем було надано передбачені законом документи, достатні для реєстрації її права на зазначену земельну ділянку. Однак, державним реєстратором прийнято рішення про відмову.
Вважаючи рішення державного реєстратора про відмову у реєстрації права власності на земельну ділянку протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася з даним позовом до адміністративного суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження з призначенням справи до розгляду в судовому засіданні.
Відповідачі у відзивах на позовну заяву проти позову заперечили у повному обсязі, посилаючись на те, що згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. Однак, з поданої позивачем копії договору дарування житлового будинку факт набуття заявником права власноті на заявлену земельну ділянку встановити неможливо. За відсутності документа, який посвідчує право власності позивача на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, або документа, який дає змогу встановити набуття позивачем такого права, державним реєстратором оскаржуване рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень прийнято правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому у задоволенні позовних вимог просили відмовити. Також відповідачі зауважили, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що саме державний реєстратор - приватний нотаріус Матвеєв В.А., яким була вчинена нотаріальна дія, за наявності на те підстав мав би одночасно провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок з державною реєстрацією прав на земельну ділянку, на якій він розташований, та прийняти одне рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Позивач у відповіді на відзив зауважила, що доводи відповідачів є помилковими, оскільки ґрунтуються на вибіркових нормах закону, а не на аналізі чинного законодавства в цілому, а також на довільному трактуванні норм чинного законодавства. Позивач наголошує, що належними документами, які підтверджують набуття позивачем в силу закону права власності на земельну ділянку, є саме договір дарування нерухомого майна, що розташоване на вказаній земельній ділянці, а також документи, що підтверджують державну реєстрацію права власності на таке нерухоме майно. При цьому позивач зазначила, що приватний нотаріус не мав права здійснювати державну реєстрацію земельної ділянки за результатом вчинення нотаріальної дії, оскільки позивач з відповідною заявою до нього не зверталась. Також, на думку позивача, законом не встановлено обов'язку особи здійснювати реєстрацію права власності на будинок одночасно з правом власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, та більше того, в одного й того ж реєстратора.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21.06.2018 між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) укладено договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 0,0986 га, кадастровий номер НОМЕР_2, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В.А. та зареєстрований в реєстрі за №1329.
21.06.2018 на підставі цього договору та відповідної заяви від ОСОБА_1 приватним нотаріусом Матвеєвим В.А. було зареєстровано за позивачем право приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 889162680000), що підтверджується даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.06.2018 (а.с.11).
При цьому право власності за позивачем на земельну ділянку, на якій розташований цей житловий будинок, приватним нотаріусом зареєстровано не було.
22.06.2018 позивачем через Центр надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, на якій розташований набутий нею у власність житловий будинок, яка була прийнята та зареєстрована дозвільним центром за №28842924.
27.06.2018 за результатом розгляду заяви позивача державним реєстратором прав на нерухоме майно Пилипчуком Віталієм Анатолійовичем Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято рішення №41825760 про відмову позивачу у державній реєстрації права власності на заявлену земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2. Підставою для відмови зазначено неможливість встановити з поданих заявником документів, зокрема з договору дарування житлового будинку №1329 факт набуття заявником права власності на заявлену земельну ділянку. При цьому, державний реєстратор посилається на ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та на п.п.18 та 23 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Вважаючи відмову державного реєстратора безпідставною та протиправною, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ч.1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір (спір у сфері публічно-правових відносин) - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до положень ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до положень ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.1).
Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (п.9).
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону №1952-IV суб'єктами, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав є, зокрема, державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1952-IV до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належать, зокрема, забезпечення проведення державної реєстрації прав.
Відповідно до положень ст.11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звернулася до адміністративного суду з позовом до державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, з приводу оскарження протиправного, на думку позивача, рішення про відмову в реєстрації права власності на заявлену земельну ділянку, яке виникло у неї у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, що на ній розташований, на підставі договору дарування №1329.
У ході розгляду справи судом встановлено, що відчужувач (дарувальник) об'єктів нерухомості за договором №1329, ОСОБА_3 (третя особа у справі), факту переходу до позивача права власності на подарований ним житловий будинок та земельну ділянку під ним не заперечує, що дає підстави вважати, що спір про право цивільне у спірних правовідносинах відсутній.
Таким чином, спір у даній справі стосується виключно захисту прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а отже є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Дослідженню підлягає виключно владне управлінське рішення державного реєстратора про відмову у вчиненні реєстраційної дії, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Згідно з абз.4 ч.5 ст.3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п'ятим цієї частини, відповідно до якого державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Згідно з ч.4 ст.18 Закону №1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до ст. 22 Закону №1952-IV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ст. 24 Закону №1952-IV, зокрема п.4 ч.1 цієї статті, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (ч.2 ст.24 Закону).
Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена (ч.5 ст.24 Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна (п.1 Порядку).
Відповідно до п. 18 Порядку №1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Згідно з п.23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатом розгляду заяви позивача від 22.06.2018 №128571135 державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення №41825760 про відмову позивачу у державній реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, яке є предметом оскарження у даній справі.
З оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови стала наступна обставина: неможливість встановити з поданих заявником документів, зокрема з договору дарування житлового будинку №1329, факт набуття заявником права власності на заявлену земельну ділянку. При цьому, в обґрунтування застосування зазначеної підстави, державний реєстратор посилається на положення п.4 ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 18, 23 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач на підставі нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку №1329 від 21.06.2018 у встановленому законом порядку набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 0,0986 га, кадастровий номер НОМЕР_2. Одночасно з нотаріальним посвідченням договору дарування №1329 приватним нотаріусом було здійснено державну реєстрацію права власності на цей житловий будинок за позивачем. Однак, права власності на земельну ділянку, на якій він розташований, зареєстровано не було. У зв'язку з цим позивач через Центр надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації звернулася до державного реєстратора із відповідною заявою, додавши до неї, серед іншого, нотаріально завірену копію договору дарування житлового будинку, на який позивач посилається як на підставу виникнення у неї права власності на заявлену земельну ділянку.
Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ч.1). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації) (ч.2).
Відповідно до положень ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч.1).
Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації (ч.6).
Верховний Суд України у постанові від 01.11.2017 у справі №334/2465/14-ц зазначив, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Право на земельну ділянку під нерухомістю переходить до набувача нерухомості з моменту укладення відповідного договору відчуження нерухомості та реєстрації нерухомого майна.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону №1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки має безпосередній доступ та користується відомостями Державного земельного кадастру у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.3 ст.10 Закону №1952-IV державний реєстратор, серед іншого: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Як встановлено судом, позивач у встановленому законом порядку набула право власності на житловий будинок, що розташований на земельній ділянці площею 0,0986 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору дарування №1329 та даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.06.2018 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 889162680000) (а.с.11).
У договорі дарування №1329 містяться передбачені законом істотні умови, зокрема вказано кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться відчужуваний житловий будинок, та її розмір. Будь-які інші умови чи застереження щодо земельної ділянки в договорі відсутні.
Наведені обставини дають підстави вважати, що умови, з якими закон пов'язує перехід права власності на земельну ділянку до набувача нерухомості, що на ній розташована, було дотримано.
Належним чином укладений договір дарування житлового будинку №1329, нотаріально завірена копія якого була додана позивачем до заяви, та проведена реєстрація права власності на цей об'єкт нерухомості за позивачем, в своїй сукупності підтверджують факт переходу до позивача права власності на земельну ділянку під цією нерухомістю на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду заяви позивача про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 державним реєстратором було отримано відомості з Державного земельного кадастру, з яких слідує, що власником цієї земельної ділянки є безпосередньо відчужувач об'єкта нерухомості (дарувальник за договором, третя особа у справі), розмір і кадастровий номер ділянки, зазначений у заяві позивача і у договорі, відповідають відомостям із земельного кадастру, тобто, жодних розбіжностей відомості щодо заявленої земельної ділянки не містять.
З огляду на викладене, доводи державного реєстратора про те, що з поданих позивачем документів факт набуття заявником права власності на заявлену земельну ділянку встановити неможливо, є необґрунованими.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обставини, покладені державним реєстратором в основу прийняття оскаржуваного у даній справі рішення, не знайшли свого підтвердження. Обґрунтованості застосування обраної підстави відмови у державній реєстрації відповідач 2 не довів.
За змістом відзиву на позов відповідач 2, в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного у дані справі рішення, посилаєтья на ту обставину, що державна реєстрація права власності за позивачем на заявлену земельну ділянку повинна здійснюватись саме нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію з нерухомим майном, а не державним реєстратором в загальному порядку. Однак, як вбачається з положень п.9. ч.1 ст. 24 Закону №1952-IV, подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва не до нотаріуса, який вчинив таку дію, є самостійною підставою для відмови у державній реєстрації. Зважаючи на те, що ця обставина не була покладена в основу прийняття оскаржуваного у даній справі рішення, доводи відповідача 2 з даного приводу суд відхиляє.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що рішення від 27.06.2018 № 41825760 про відмову позивачу у здійсненні державної реєстрації права власності на заявлену земельну ділянку було прийнято державним реєстратором необґрунтовано, а тому таке рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідач 2 правомірності прийняття оскаржуваного у даній справі рішення не довів, натомість доводи позивача знайшли своє підтвердження та обґрунтування.
За результатом розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчука В.А. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 27.06.2018 № 41825760, зобов'язання вчинити дії.
Судові витрати слід розподілити за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Позовні вимог ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати неправомірним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Пилипчука Віталія Анатолійовича від 27.06.2018 № 41825760.
Зобов'язати Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.06.2018 за реєстраційним №28842924 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про реєстрацію її права власності на земельну ділянку, площею 0,0986 га, кадастровий номер НОМЕР_2 у встановлений законом термін, починаючи з моменту набуття рішенням у даній справі законної сили.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_1) рахунок бюджетних асигнувань Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (ЄДРПОУ 26199097, вул. Хрещатик, 32-а, м. Київ, 01601) судові витрати зi сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 коп.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур