14 січня 2019 року м. Дніпросправа № 208/2472/17(2-а/208/186/17)
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м.Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року
в адміністративній справі №208/2472/17(2-а/208/186/17) (головуючий суддя у І інстанції - Похваліта С.М.)
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, в якому просив зобов'язати відповідача взяти його на облік, призначити та виплачувати йому пенсію за віком, з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, періоду навчання, проходження служби в Збройних Силах, стажу зазначеного у трудовій книжці, згідно копіями відповідних документів та застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру, передбачених пенсійним законодавством України, починаючи з 12 березня 2014 року.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що до 1997 року він проживав у Ленінському районі м.Луганська, надалі виїхав на постійне місце проживання до країни Ізраїлю. Постановою Біловодського районного суду Луганської області від 14.03.2016 року зобов'язано УПФУ в Ленінському районі м.Луганська призначити йому пенсію за віком з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 12 березня 2014 року, з подальшою її нарахуванням та виплатою. В подальшому звернувся до відповідача зі заявою про взяття на облік та призначення пенсії за віком з 12.03.2014 року як непрацюючому пенсіонеру, але відповідачем йому відмовлено у задоволенні заяви.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач є громадянином України, на час звернення за призначенням пенсії досяг 61 віку та мав загальний стаж роботи 29 років 6 місяців 7 днів, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набув право на призначення пенсії за віком. Право позивача на отримання пенсії з 12.03.2014 року було встановлено постановою Біловодського районного суду Луганської області від 14 березня 2016 року у справі №2а-408/8/16.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, жодних клопотань чи заяв від позивача та відповідача до суду не надходило, тому апеляційний перегляд здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та судом апеляційної інстанції підтверджено, що позивач до 1997 року проживав у Ленінському районі Луганська, надалі виїхав на постійне місце проживання до країни Ізраїль.
За наслідками звернення позивача до суду постановою Біловодського районного суду Луганської області від 14 березня 2016 року зобов'язано УПФУ в Ленінському районі м.Луганська призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 12 березня 2014 року, з подальшою її нарахуванням та виплатою.
Позивач через представника звернувся до Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії за віком, проте рішенням №13 комісії по розгляду звернень громадян Дніпродзержинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року відмовлено позивачу у призначені пенсії за віком у зв'язку з тим, що заява про призначення пенсії має подаватися пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а не за місцем проживання представника пенсіонера (а.с. 3).
Не погодившись з таким рішення позивач звернувся з даним позовом до суду.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV.
Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України №15-рп/2000 від 14.12.2000 року закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 від 07.10.2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону й з цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015 року у справі №21-168а15.
Проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Разом з тим, пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин(далі - Порядок №22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Відповідно до п. 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.
При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:
1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;
2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;
3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).
При переведенні на пенсію по інвалідності з іншого виду пенсії орган, що призначає пенсію, додає до пенсійної справи виписку з акта огляду МСЕК про встановлення або зміну групи інвалідності.
Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання.
Відповідно до п. 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
З матеріалів справи вбачається, що постановою Біловодського районного суду Луганської області від 14 березня 2016 року зобов'язано УПФУ в Ленінському районі м.Луганська призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 12 березня 2014 року, з подальшою її нарахуванням та виплатою.
З огляду на зазначене, позивач не перебував на обліку як пенсіонер в Кам'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.
Будь-яких відомостей щодо проживання (реєстрації) ОСОБА_1 в м.Кам'янське до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю, матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п. 2.8 Порядку №22-1 обов'язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи.
Отже, в даному випадку у відповідача відсутня пенсійна справа позивача.
Відповідно до п. 4.12 Порядку №22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
При цьому, за змістом абз. 4 п. 1.5 Порядку №22-1 заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем особисто не подавалась заява про запит пенсійної справи.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки представник позивача звернувся за призначенням пенсії до органу, в якому позивач не перебував на обліку, то відповідач не зобов'язаний був призначити йому пенсію, а тому прийняте відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є правомірним.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що немає підстав для зобов'язання саме Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області), призначити пенсію позивачу.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Відповідно до 4. ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року в адміністративній справі №208/2472/17(2-а/208/186/17) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст рішення складено 04 лютого 2019 року.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя В.А. Шальєва