05 лютого 2019 року справа № 812/1780/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Ястребової Л.В., суддів Казначеєв Е.Г., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 р. у справі № 812/1780/18 (головуючий І інстанції Свергун І.О., повний текст складено 10.10.18) за позовом ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
25 червня 2018 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (надалі - відповідач, Управління) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо зупинення нарахування та виплати позивачу пенсії за віком та зобов'язати відповідача поновити та здійснити виплату позивачу усієї суми пенсії за віком з березня 2016р. по червень 2018р. включно (а.с. 3-8).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 2015 році у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території м. Алчевськ Луганської області, а також набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, позивач був вимушений покинути м. Алчевськ Луганської області. З метою отримання пенсії позивач став на облік в Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому перебуває по теперішній час. З березня 2016 року по теперішній час нарахування та виплата пенсії не відбувається. Листом від 21.12.2017 № 13106/03.1 відповідач повідомив, що виплата пенсії за віком на користь позивача зупинена з підстави не надання ним довідки внутрішньо переміщеної особи.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 812/1780/18 адміністративний позов задоволено (а.с. 55-59).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та закрити провадження по справі.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 24.10.2018р. на «гарячу» лінію відповідача зателефонувала жінка, яка представилась дружиною ОСОБА_2 та повідомила, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. на території, що тимчасово не контролюється українською владою. 01.11.2018 р. до відповідача надано копію свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, серія НОМЕР_2, виданого, так званим, відділом актів цивільного стану Алчевського міського управління юстиції Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки 06.02.2018р. (а.с. 64-66).
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
05.02.2019 року від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до виявлення правонаступників.
Клопотання задоволенню не підлягає з огляду наступне.
За правилами пункту 5 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1219 Цивільного кодексу України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, тобто правонаступництво щодо виплат, які є предметом позовних вимог у справі, не допускається.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером за віком, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (а.с.9-12), картки платника податків (а.с.13), пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3, виданого 30.07.2003 (а.с. 14-15).
25.04.2014 позивач звернувся до УПФУ в м. Рубіжне із заявою про взяття на облік (а.с. 36 зв.).
Згідно з копією розпорядження від 13.10.2014 № 8984 позивача взято на облік в УПФУ в м. Рубіжне та призначено виплату пенсії з 01.08.2014 (а.с.34).
В подальшому УПФУ в м. Рубіжне було реорганізовано в Рубіжанське ОУПФУ Луганської області.
Відповідно до листа Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 12.07.2018 № 12062/03-1 ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача як особа, переміщена з тимчасово окупованих територій та районів проведення АТО, з 01.08.2014 по теперішній час. Нарахування та виплата пенсії позивачу провадилась з 01.08.2014 по 31.01.2015. Остання виплата пенсії ОСОБА_2 проведена в січні 2015 року в розмірі 2214,01 грн. (а.с. 42). Вказані обставини також підтверджуються довідкою відповідача від 16.07.2018 № 12161/08 (а.с. 41).
Як зазначено відповідачем у відзиві, виплату пенсії позивачу було припинено з 01.02.2015 у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не надавав відповідачу довідку відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509.
Окреме рішення про припинення виплати пенсії позивачу Рубіжанським ОУПФУ Луганської області не приймалося.
Позовну заяву до Луганського окружного адміністративного суду подано та підписано представником позивача адвокатом ОСОБА_3. Підставою для представництва інтересів позивача адвокатом ОСОБА_3 є договір про надання правової допомоги від 27.11.2017 б/н, про що зазначено в ордері на надання правової допомоги від 27.11.2017 №010784 (а.с. 68).
Відповідно акту про отримання інформації на ОСОБА_2 від 23.10.2018р. Рубіжанського ОУПФУ Луганської області, ОСОБА_4 (дружина позивача) в телефонній розмові з головним спеціалістом ОСОБА_5 повідомила, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 70-71).
Разом з апеляційною скаргою відповідачем надано копію свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, серія НОМЕР_2, виданого, так званим, відділом актів цивільного стану Алчевського міського управління юстиції Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки 06.02.2018р. (а.с.72).
Відповідно до ч.4 ст.25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Згідно з ч.1 ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно п.6 ч.1 ст.248 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.
Отже, представник ОСОБА_3 не мав законодавчо встановлених підстав для звернення 25.06.2018р. з позовом до Луганського окружного адміністративного суду за захистом прав померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_2
Щодо доводів апелянта, що свідоцтво про смерть, видане на території тимчасово неконтрольованій українською владою, не створює правових наслідків, але в той же час містить фактичні дані відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, які обґрунтовують вимоги відповідача щодо закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07 листопада 2014 року № 1085-р місто м. Алчевськ Луганської області віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Крім того, згідно ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018р. №2268-VІІІ діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
Згідно статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів». Так, у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у справах Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш смертним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіка Молдова та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої договірної сторони (тобто є окупованою) (Mozer v . the Republic of Moldova and Russia 23022016 & 142).
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Оцінюючи ксерокопію наданого відповідачем документу, виданого установою на тимчасово окупованій території України, необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou V. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, грунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), згідно яких ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно із ч.2 ст.319 КАС України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
У відповідності до п.5 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Враховуючи зазначені норми процесуального права та приймаючи до уваги факт смерті ОСОБА_2 суд може закрити провадження у справі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції не можливо визнати законним і обґрунтованим, а отже існують підстави для застосування у спірному випадку наслідків, які передбачені ч.1 ст.319 КАС України.
Керуючись статями 238, 308, 311, 315, 319,321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання представника позивача про зупинення апеляційного провадження у справі - відмовити у повному обсязі.
Визнати нечинним рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 р., а провадження по справі №812/1780/18 за позовом ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів - з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Л.В. Ястребова
Судді:. Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць