"25" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2201/15
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Себовій О.О.
За участю представників сторін:
Від прокуратури: ОСОБА_1 - на підставі посвідчення №035121 від 13.08.2015р.;
Від позивача: ОСОБА_2 - на підставі довіреності №310/вих.-мр від 28.12.2018р.;
Від відповідача: ОСОБА_3- на підставі довіреності від 10.09.2018р.;
Від третьої особи на стороні позивача-1: ОСОБА_4 - на підставі довіреності №01-36/52 від 11.12.2018р.;
Від третьої особи на стороні позивача-2: не з'явився;
розглянувши справу за позовом Першого заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "МП ЕФЕС" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Департамент комунальної власності Одеської міської ради; 2) Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про стягнення 246 555,49 грн.
Перший заступник прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "МП ЕФЕС" (надалі відповідач) збитків на користь Одеської міської ради в сумі - 246 555,49 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 11.08.2015 року (суддя О.В. Цісельський) позов задоволено повністю та стягнено з ТОВ "МП ЕФЕС" збитки в сумі 246 555,49 грн. з посиланнями на те, що відповідачем земельна ділянка використовувалась без правовстановлючих документів, що в свою чергу спричинило збитки державі і територіальній громаді міста ОСОБА_3.
За апеляційною скаргою ТОВ "МП ЕФЕС" Одеській апеляційний господарський суд (судді: О.Л. Воронюк, В.В. Лашин, М.А. Мирошниченко), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 10.03.2016 року, вказане рішення залишив без змін з тих же підстав.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016р. касаційну скаргу ТОВ „МП ЕФЕС” задоволено, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016р. та рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2015р. у справі №916/2201/15 скасовані, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Розпорядженням в.о. керівника апарату №730 від 09.08.2016р. "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу судової справи", відповідно до п. 4.2.3 рішення Зборів суддів господарського суду Одеської області (протокол №17-4/2016 від 21-22.04.2016р.) призначено повторний автоматичний розподіл справи та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Смелянець Г.Є. для розгляду справи № 916/2201/15.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.08.2016р. справу № 916/2201/15 було прийнято до свого провадження суддею Смелянець Г.Є. та розгляд справи призначено на 05 вересня 2016 р. о 15:20 год.
Ухвалою від 19.06.2016р. провадження у справі №916/2201/15 зупинено до вирішення Вищим адміністративним судом України справи № 522/11050/14-а.
30.07.2018р. за вх.№2-3829/18 господарським судом одержано клопотання про поновлення провадження, в якому прокуратура просить суд поновити провадження у справі №916/2201/16 із посиланням на те, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018р. у справі №522/11050/14-а задоволено заяву ТОВ "Блаз" про відмову від адміністративного позову. Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2017р. визнано нечинною та закрито провадження у вказаній справі.
17.09.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області Заступником керівника Одеської місцевої прокуратури №2 було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої, прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення загальною площею 3 732,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортовський, 8/3 (реєстраційний номер майна:1292778151101).
У зв'язку з перебуванням судді Смелянець Г.Є. у відпустці з 22.08.2018р. по 22.09.2018р. та надходженням заяви про забезпечення позову за вх.№2-4679/18 від 17.09.2018р., з метою дотримання строків розгляду передбачених ч.1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, розпорядженням керівника апарату господарського суду Одеської області було призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/2201/15, за результатами якого справу передано на розгляд судді Гута С.Ф.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.09.2018р. у задоволенні заяви Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №2 про забезпечення позову вх.ГСОО№2-4679/18 від 17.09.2018р. по справі №916/2201/15 було відмовлено.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.09.2018р. справу № 916/2201/15 було прийнято до свого провадження суддею Гутом С.Ф., справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "16" жовтня 2018 р. о 11:20 год.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.10.2018р. було відкладено підготовче засідання на "08" листопада 2018 р. о 12:30 год.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.11.2018р. було відкладено підготовче засідання на "20" листопада 2018 р. о 12:20 год.
Оскільки строк підготовчого провадження закінчується 23.11.2018р., господарський суд з метою правильного та всебічного вирішення справи та, відповідно, з метою розгляду у підготовчому засіданні питань, визначених ст. 182 ГПК України, дійшов висновку про необхідність продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за власною ініціативою та Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.11.2018р. було продовжено строк підготовчого провадження по справі №916/2201/15 на 30 днів. та відкладено підготовче засідання на "11" грудня 2018 р. о 12:20 год.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.12.2018р. було закрито підготовче провадження у справі № 916/2201/15 за позовом Першого заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "МП ЕФЕС" за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Департамент комунальної власності Одеської міської ради; 2) Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про стягнення 246 555,49 грн. та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "26" грудня 2018 р. о 11:00 год.
В судовому засіданні 26.12.2018р. було оголошено перерву до "25" січня 2019 р. до 10:00 год.
25.01.2019р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Прокуратурою Малиновського району м. Одеси під час опрацювання затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №45 від 26.02.2015р. "Про затвердження актів комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власниками землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок” акту комісії щодо нарахування товариства з обмеженою відповідальністю "МП ЕФЕС" збитків за використання землі без правовстановлюючих документів встановлено наступне:
Згідно з свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі від 10.09.2009р. виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради, відповідачу належать об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3.
Між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "МП ЕФЕС" 25.04.2012р. укладено договір оренди земельної ділянки серії ВРР№918625, що розташована за вказаною адресою, загальною площею 9 519 кв.м.
Відповідно до довідок-витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 10.02.2011р. №№ 33/м та 34/м, нормативно грошова оцінка земельних ділянок площею 34 кв.м. та 9 485 кв.м., що розташовані за вказаною адресою, складає 8 573,78 грн. та 2 391 832,45 грн. відповідно.
Отже, на думку прокурора, товариством з обмеженою відповідальністю "МП ЕФЕС" без правовстановлюючих документів фактично використовується земельна ділянка загальною площею 9 519 кв.м., нормативно-грошова оцінка якої становить 2 400 406,23 грн.
З метою реалізації наданих земельним законодавством повноважень, комісією з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам 04.09.2014р. складено акт, відповідно до якого розмір збитків, нанесених територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у вигляді неодержаного доходу, якій міг би одержати власник земельної ділянки, але не одержав внаслідок її тимчасового зайняття ТОВ "МП ЕФЕС" та використання без правовстановлюючих документів, становить 246 555,49 грн.
Наведена сума збитків підтверджується розрахунком розміру збитків, наданим Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради, з урахуванням площі земельної ділянки, її нормативно-грошової оцінки та за виключенням вже сплаченого упродовж 01.02.2012 - 31.08.2014р.р. земельного податку.
Про дату, час та місце розгляду комісією питання нарахування збитків ТОВ "МП ЕФЕС" належним чином сповіщено листом за №01-13/6390 від 27.08.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за №6503904077856.
З урахуванням викладеного, листом від 05.03.2015 №01-13/1457 ТОВ "МП ЕФЕС" повідомлено про необхідність сплати вищенаведеної суми нарахованих збитків, проте суб'єкт господарювання у встановлений строк не сплатив збитки, визначені актом комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Як стверджує прокурор, договір оренди на вказану земельну ділянку між Одеською міською радою та ТОВ "МП ЕФЕС" укладено ще 25.04.2012р., проте будь-яких заходів щодо його належної реєстрації вказане відповідач до вересня 2014 року не вжив, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач протягом тривалого часу ухилявся від сплати орендної плати за землю.
Право оренди за цим договором зареєстровано державною реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції 26.09.2014р., тобто лише після складання акту про нарахування збитків і сповіщення про це відповідача.
Вищенаведені обставини, на думку прокурора, є підставами для стягнення з відповідача збитків в судовому порядку, що й зумовило звернення прокурора до господарського суду Одеської області з відповідним позовом для захисту прав та охоронюваних інтересів держави в особі Одеської міської ради.
Представник позивача заявлені прокурором позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, однак письмову позицію щодо позову суду не надав.
Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Згідно ст.20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на наступні норми.
Стаття 1 Земельного кодексу України визначає, що земля - основне національне багатство. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до приписів ст.12 Земельного кодексу України зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Стаття 17 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:
а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Стаття 116 Земельного кодексу України вказує, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, користування спірною земельною ділянкою за відсутності відповідного рішення є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України, права позивача на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.
Пунктом 1 ст.124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Стаття 156 Земельного кодексу визначає підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема: власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
При цьому, суд зазначає, що вказаний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним.
Стаття 157 Земельного кодексу України встановлює порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема:
Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Проте, господарський суд зазначає, що свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі від 10.09.2009р. виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради, відповідачу належать об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3, проте, будь яких правовстановлюючих документів на право власності на землю на якій розташовані вказані будівлі у відповідача відсутні.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що платою за землю є обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не є ані власником ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.147 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що оренда плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (стаття 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Відповідач у період з 01.02.2012 року по 31.08.2014 року не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Матеріали справи свідчать, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому відповідно до положень статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Згідно загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Враховуючи вищезазначені обставини, господарський суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора з підстав заявлених у позовній заяві в повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 20.11.2018р. по справі №922/3412/17.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 20, 73, 74, 76, 86, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову Першого заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "МП ЕФЕС" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Департамент комунальної власності Одеської міської ради; 2) Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про стягнення 246 555,49 грн. - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04 лютого 2019 р.
Суддя С.Ф. Гут