36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
08.11.2017 Справа № 917/1117/17
Господарський суд Полтавської області
в складі головуючого судді Кульбако М.М.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1,
від відповідача: не з'явився,
від третьої особи: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Вирішальне" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України,
с.Вирішальне, Лохвицький район, Полтавська область, 37263
до Вирішальненської сільської ради,
вул. Миргородська 36, с. Вирішальне, Лохвицький район, Полтавська область, 37264
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області,
вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36000
про визнання права постійного користування землею, -
Державне підприємство "Дослідне господарство "Вирішальне" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Вирішальненської сільської ради про визнання права постійного користування землею фактичною загальною площею 222,0392 га для наукових і навчальних цілей на території Вирішальненської сільської ради Лохвицького району Полтавської області з внесенням інформації в Державний земельний кадастр для присвоєння кадастрових номерів на підставі документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), які знаходяться у фактичному користуванні позивача.
Ухвалою суду від 17.07.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 07.08.2017.
01.08.2017 від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких проти задоволення позову не заперечив та просив розглядати справу без участі повноважного представника 9вх. №9527). Клопотання щодо розгляду справи за відсутності уповноваженого представника судом задоволено.
В судовому засіданні 13.10.2017 судом досліджено технічну документацію із землеустрою та встановлено, що частина спірних земельних ділянок знаходиться за межами населених пунктів. Так, ухвалою суду (від 13.10.2017) залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області; продовжено строк вирішення спору на 15 днів; розгляд справи відкладено на 30.10.2017.
27.10.2017 від третьої особи надійшли письмові пояснення в яких при вирішенні даного спору ГУ покладається на розсуд суду та просить розглянути справу за відсутності його представника (вх. №13112).
В судовому засіданні 30.10.2017 представник позивача виклав зміст позовних вимог та наполягав на їх задоволенні.
Відповідачем та третьою особою було подано клопотання про розгляд справи за відсутності їх уповноважених представників, які задоволено судом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням четвертої сесії двадцять першого скликання Вирішальненської сільської ради Народних депутатів Лохвицького району Полтавської області від 06 квітня 1995 року було затверджено склад земель та надано дозвіл на виготовлення акту на право постійного користування землею дослідному господарству "Вирішальне" (а.с.22).
Згідно з Додатком 1 до цього рішення загальна площа земель, що передавалась господарству становила 5604,1 га, з яких: ріллі 4793,5га; сіножатей -170,4га; пасовищ - 66,8га; лісових площ -196,5 га; чагарників - 0,5 га; боліт - 124,8 га; під водою 18,2га; під господарськими шляхами 56,9 га; під господарськими дворами і будівлями 145,1 га; Інших земель - 11,4га.
На підставі зазначеного вище рішення сільської ради Полтавською філією Інституту землеустрою було розроблено технічну документацію "на складання державного акту на право постійного користування..." та виготовлено Державний акт направо постійного користування землею. Зазначені землі були передані ДПДГ "Вирішальне" для вирощування елітного насіння сільськогосподарських культур.
На підставі Розпорядження ОСОБА_2 Лохвицької районної державної адміністрації №40 від 10.02.2007 року було припинено право позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 2054 га.
Розпорядженням ОСОБА_2 Лохвицької районної державної адміністрації №121 від 27.04.2007 було припинено право позивача на постійне користування земельної ділянки площею 2445,7 га.
Другим пунктом зазначених вище розпоряджень було встановлено обов'язок внести відповідні зміни в земельно - кадастрову документацію.
Однак, як вказує позивач, на момент вилучення земельних ділянок, які знаходились в постійному користуванні ДПДГ "Вирішальне" жодних змін внесено не було.
Позивач вказує, що з метою встановлення площ земельних ділянок, які знаходяться у фактичному постійному користуванні, для приведення у відповідність землевпорядної документації та запобігання можливого зазіхання на землі позивача - останній звернувся до землевпорядної організації для проведення відповідних геодезично - вишукувальних робіт та встановлення (відновлення) меж фактичного постійного землекористування. За результатами проведення зазначених робіт було виготовлено відповідні технічні документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та було встановлено, що у фактичному постійному користуванні Позивача - ДПДГ' «Вирішальне» знаходиться 222,0392 га землі. Враховуючи вказане, з метою внесенням даних до Державного земельного кадастру та присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам, які знаходяться у фактичному користуванні позивача на підставі технічних документацій у відповідності до приписів п. 8 статті 79і ЗК України, та враховуючи велику різницю площ між тими, які зазначені в Державному акті на право постійного користування землею та площ, які на даний момент знаходяться в фактичному користуванні ДПДГ «Вирішальне», з огляду на відсутність будь-яких інших способів та механізмів - позивач звернувся до суду з відповідним позовом про визнання права постійного користування землею в межах фактичною користування.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені статтею 152 Земельного кодексу України. Так відповідно до положень частини 1 вказаної статті держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2 статті 152 ЗК України).
Приписами частини 3 статті 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Отже вищезазначена норма статті 152 ЗК України містить перелік способів захисту прав на земельні ділянки.
Земельний кодекс України чітко визначає повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Беручи до уваги зміст наведених норм діючого законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Як випливає з приписів ЗК України право постійного користування земельною ділянкою набувається на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
Як вже зазначалось, рішенням четвертої сесії двадцять першого скликання Вирішальненської сільської ради Народних депутатів Лохвицького району Полтавської області від 06 квітня 1995 року було затверджено склад земель та надано дозвіл на виготовлення акту на право постійного користування землею дослідному господарству "Вирішальне".
Однак, з наданих позивачем доказів не можливо встановити факт, того що земельна ділянка, щодо якої останній просить визнати право постійного користування, було передано господарству на підставі вказаного вище рішення.
Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Оцінивши усі обставини справи у їх сукупності та перевіривши доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, судом встановлено, що позивач не довів порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів, тому відсутні підстави для правового захисту його інтересів в межах даного спору, з огляду на заявлені позовні вимоги.
При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Виходячи із змісту статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Згідно статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи те, що позивачем не надано доказів затвердження технічної документації, відсутність заперечень відповідача щодо земельних ділянок, які знаходяться в межах населеного пункту, що не потребує судового захисту, знаходження частини земельних ділянок поза межами населеного пункту, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до статті 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом 10 днів.
Суддя Кульбако М.М.