"24" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2093/18
Господарський суду Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - адвокат
від відповідача: ОСОБА_2 - адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” (вул. Чапаєва (О. Ставніцера), буд. №60, с. Визирка, Лиманський район, Одеська обл., 67543)
до відповідача: державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (пр-т Перемоги, буд. №14, м. Київ, 01135) в особі Южненської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (вул. Берегова, буд. №11, м. Южне, Одеська обл., 65481)
про визнання договору недійсним та визнання дій незаконним
Товариство з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Южненської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в якому просить суд:
- визнати договір №308-П-АМПУ-15 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України від 14.12.2015р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” та державним підприємством “Адміністрація морських портів України”, недійсним;
- визнати дії державного підприємства „Адміністрація морських портів України” з укладання з морськими агентами інших договорів, ніж договорів доручення - незаконними;
- визнати дії державного підприємства „Адміністрація морських портів України” з укладання з морськими агентами договорів, які містять:
1) обов'язок оплати послуг, що вже сплачуються ними у складі портових зборів,
2) обов'язок оплати інформаційних послуг,
3) обов'язок оплати перепусток на територію порту - незаконними;
- зобов'язати державне підприємство „Адміністрація морських портів України” створити належні умови роботи товариству з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” у морських портах України на період до укладення нового договору щодо взаємодії сторін під час агентування суден у морських портах України, якщо сторони дійдуть згоди про необхідність укладання такого договору.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
14.12.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” (Морський агент) та державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація) було укладено Договір № 308-П-АМПУ-15 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України.
Предметом Договору є надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в , акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки/порядок надання (виконання) адміністрацією порту суднозаходу за плату послуг (робіт) при) обслуговуванні суден Морським агентом в морських портах України, а також врегулювання порядку нарахування та оплати портових зборів та інших послуг (робіт), наданих (виконаних) адміністрацією порту суднозаходу та організація інформаційного забезпечення під час приходу, перебування та виходу судна із морського порту; послуги із забезпечення проведення криголамних робіт протягом періоду оголошеної льодової кампанії.
Позивач вважає окремі умови договору несправедливими, обтяжливими та такими, що суперечать положенням чинного законодавства України, з огляду на наступне:
Так, в п.1.1. Договору вказано, що Перелік послуг, що надаються Адміністрацією не є вичерпним, адміністрація порту суднозаходу за можливості може надавати Морському агенту інші послуги (перелік яких зазначається в додатках, які є невід'ємною частиною цього Договору), за його письмовою заявкою з оплатою згідно з діючими та затвердженими вільними цінами (тарифами) адміністрації порту суднозаходу.
Фактично, Адміністрація не надає послуги морському агенту в силу чинного законодавства, зокрема це обґрунтовується наступним.
Відповідно до Закону України “Про морські порти України”, Адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).
Відповідно до Статуту (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 25.03.2016 №119, метою і предметом діяльності державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (ДП “АМПУ”) є забезпечення функціонування морських портів, організація та забезпечення безпеки мореплавства, утримання та ефективне використання державного майна, закріпленого за ним на праві господарського відання, отримання прибутку, справляння та цільове використання портових зборів та плати за послуги, що надаються суб'єктами природних монополій тощо.
В даному випадку Адміністрація є тим іншим суб'єктом (невладним) при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, який виконує делеговані йому чинним законодавством України владні повноваження щодо нарахування, справляння та цільового використання портових зборів в інтересах держави за встановленими розмірами ставок.
Так, до складу ДП “АМПУ” входить 13 філій, що діють в морських портах, в тому числі Южненська філія ДП “АМПУ”, яка відповідно до п.9.10 Договору виконує всі права та обов'язки Адміністрації за Договором.
Філія, у межах своїх повноважень, зобов'язана: забезпечувати конкурентоспроможність морського порту та сприяти розвитку в морському порту підприємницької діяльності; стягувати в установленому порядку портові збори, збори та плату за послуги, що надаються у морському порту; виконувати фінансовий план Філії тощо.
Філія реалізовує послуги за вільними цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - за державними регульованими цінами і тарифами.
В свою чергу, морський агент є суб'єктом господарювання, що відповідно до Кодексу торговельного мореплавства, є постійним представником судновласника, діє як агентська організація (морський агент) та зобов'язуються за винагороду надавати послуги в галузі торговельного мореплавства за договором морського агентування. Морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.
Таким чином, відповідач є природною монополією, яка справляє портові збори з судновласників, а позивач є морським агентом, який надає послуги судновласникам в портах.
Тобто, за умовами Договору, Адміністрація надає послуги морському агенту, хоча фактично такі послуги надаються морським агентом судновласнику на підставі агентського договору.
Фактично оскаржуваний Договір, які за переконанням позивача є підставою для Адміністрації виставляти рахунки морському агенту за послуги, які вже сплачуються останнім у складі портових зборів.
Укладанням оскарженого договору спотворено саму суть господарських відносин, що мають скластися між АМПУ-агентом-судновласником згідно законодавства. А положення укладеного договору прямо суперечать нормам чинного законодавства.
ОСОБА_3 надає послуги нерезиденту, то оплата цих послуг має здійснюватися виключно в іноземній валюті - відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93 у розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта, а здійснення розрахунків між резидентом і нерезидентом в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови оформлення індивідуальної ліцензії Нацбанку.
Таким чином, використання української валюти в такому випадку неможливе, а розрахунки в іноземній валюті вимагають певного порядку.
Пунктом 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою правління Нацбанку № 49 від 08.02.2000 р. (відповідно до п.п. "г" статті 5 Декрету) визначено, що іноземна валюта як засіб платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права. Валюта в даному випадку не є для агента належним засобом платежу, оскільки не він є виробником послуг. ОСОБА_4 є АМПУ, і якщо АМПУ буде продавати такі «послуги» агенту, то виключно за валюту України, а не іноземну валюту як резидент резиденту. При цьому іноземну валюту буде отримувати агент від судновласника, в тому випадку якщо буде продавати послуги АМПУ судновласнику від свого імені АМПУ, а не від свого імені. Але тоді договір між судновласником і агентом не буде договором доручення, а буде фактично договором надання послуг.
Відповідно до п.1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою правління Нацбанку №49 від 08.02.2000 р. між морським агентом та іншими суб'єктами- резидентами не виникає господарських зобов'язань щодо надання послуг один одному, і відповідно розрахунки між ними не відбуваються. При перерахуванні морським агентом коштів, що є власністю судновласника-нерезидента на рахунок суб'єкта-резидента не відбувається використання іноземної валюти як засобу платежу, а отже, ця операція не потребує отримання індивідуальної ліцензії.
Відповідно до п.п."д" п.1 постанови правління НБУ №349 від 04.09.1998 р. обов'язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті, які надійшли на користь резидентів-посередників за агентським угодами и які підлягають перерахуванню резидентам.
Відповідно до п.1.1. Договору, предметом Договору є надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки.
Згідно п.2.1.2. обов'язком Адміністрації порту суднозаходу є забезпечення безпеки судноплавства в акваторії морського порту, та вона надає дозвіл на вхід/вихід/перешвартування суден в/з акваторії морського порту та інше.
Відповідно до пункту 2.1 розділу II Порядку справляння зборів №316, корабельний збір справляється із суден груп А, Б і Г за одиницю умовного об'єму судна (за 1 куб. м об'єму судна) за кожний вхід в акваторію морського порту, операційну акваторію причалу (причалів), а також вихід з акваторії морського порту, операційної акваторії причалу (причалів) за ставками, наведеними у додатку 2 до цього Порядку. Згідно із пунктом 2.3 розділу II Порядку справляння зборів №316, від сплати корабельного збору звільняються судна груп Д та ОСОБА_4, до суден групи А відносяться вантажні судна, що заходять для виконання вантажних операцій, до суден групи Д - зокрема, судна, що заходять вимушено для постачання, карантинних потреб, а також судна, що прямують на ремонт на судноремонтні підприємства (бази) України, до суден групи Е - серед інших, риболовні судна, що заходять без виконання вантажних операцій.
Порядком використання коштів від зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 року № 316, передбачено, що кошти від корабельного збору використовуються, зокрема, на заходи, пов'язані із забезпеченням безпеки судноплавства на судноплавних шляхах.
Судно може бути допущене до плавання тільки після того, як буде встановлено, що воно задовольняє вимоги безпеки мореплавства, охорони людського життя і навколишнього природного середовища (стаття 23 Кодексу торговельного мореплавства України). Державний нагляд за безпекою мореплавства у морському порту, на підходах до нього та в суміжних акваторіях здійснюється капітаном морського порту (стаття 75 Кодексу торговельного мореплавства України).
Отже, оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту - це законодавчо визначена функція капітана морського порту, який є посадовою особою, уповноваженою на здійснення державного нагляду за мореплавством у морському торговельному порту України.
Таким чином, оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту відноситься до заходів, пов'язаних із забезпеченням безпеки судноплавства на судноплавних шляхах, при цьому, за кожний вхід суден у порт та вихід з порту нараховується та сплачується корабельний збір у розмірі, визначеному Порядком справляння зборів №316.
Процедура оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту передбачена Правилами контролю суден з метою забезпечення безпеки мореплавства, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 17.07.2003 року № 545 (надалі - Правила №545), та Порядком оформлення приходу суден у морський порт, надання дозволу на вихід суден у море та оформлення виходу суден із морського порту, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 27.06.2013 року №430, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 липня 2013 року за №1230/23762 (надалі - Порядок №430). Відповідно до Правил № 545 та Порядку №430, оформлення приходу (виходу) в (із) порт (порту) судна та його перевірка (контроль) є заходами, пов'язаними із забезпеченням безпеки судноплавства на судноплавних шляхах.
Вказаними нормативними документами плата за оформлення приходу (виходу) в (із) порт (порту) судна та його перевірку не передбачена.
Водночас, відповідно до Порядку використання коштів від зборів №316, заходи, пов'язані із забезпеченням безпеки судноплавства на судноплавних шляхах, оплачуються коштами від корабельного збору.
Відповідно до Порядку оформлення приходу суден у морський порт, надання дозволу на вихід суден у море та оформлення виходу суден із морського порту, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.06.2013 року № 430, оформлення приходу/виходу судна в/із порт(у) здійснюється наступним чином: до початку навантажувально розвантажувальних операцій (або виходу із порту) усі судна, що прибули/відбувають до/із порту, оглядаються (перевіряються) уповноваженими особами служби капітана морського порту (надалі - Служба); уповноважена особа Служби реєструє прихід кожного судна в Журналі реєстрації приходу суден, вихід судна - в Журналі реєстрації виходу суден; прихід та відхід суден, що плавають під Державним Прапором України, підтверджується штампом приходу/виходу, який проставляється на судновій ролі, що повертається капітану судна.
Таким чином, процедура оформлення приходу/виходу судна в/із порт(у) включає в себе як перевірку судна, його документів та реєстрацію кожного приходу/виходу судна в/з порт(у), що здійснюється службою капітана морського порту, так і проставляння капітаном порту відповідного штампа на судновій ролі. Окрім того, відповідно до пункту 1.2 Положення про капітана №190. Капітан морського порту виконує функції, які стосуються здійснення нагляду та забезпечення безпеки мореплавства.
Отже, у Адміністрації відсутні підстави для справляння плати за послуги з оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту, оскільки оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту оплачується у складі корабельного збору.
Згідно п.2.1.8., Адміністрація бере на себе обов'язок оформлювати перепустки для автотранспорту (якщо не передбачено інше) і персоналу Морського агента на територію адміністрації порту суднозаходу із стягненням плати, згідно з вільними цінами (тарифами).
Крім того, до заходів з безпеки судноплавства відноситься забезпечення безпечного проїзду до судна на вимогу Міжнародного Кодексу з охорони суден і портових засобів від 12.12.2002 р. № 2 (Кодекс ОСПЗ).
Так, Кодексом ОСПЗ, з метою виявлення та попередження актів, що становлять загрозу для безпеки в секторі морського транспорту, передбачені заходи по контролю доступу на судно, при яких проводиться перевірка та огляд людей, багажу, особистих речей, транспортних засобів та їх вмісту тощо. Для цього, адміністрацією морських портів України у встановленому законом порядку створюється служба морської безпеки (надалі - СМБ).
Відповідно до пункту 1.4 Типового положення про службу морської безпеки порту, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 05.08.2011 № 339, СМБ є структурним підрозділом адміністрації морських портів України, морського термінала або портового оператора, який відповідає за впровадження й підтримання належного рівня морської безпеки в адміністрації морських портів України, морського термінала або портового оператора, підтримання режиму перебування в порту, захист об'єктів портової інфраструктури, суден, що перебувають у адміністрації морських портів України, морського термінала або портового оператора, їх екіпажів і пасажирів від актів піратства, тероризму, актів незаконного втручання та інших протиправних дій.
До основних завдань СМБ, зокрема, віднесено забезпечення охорони і захисту інфраструктури порту або портових засобів, суден, які в них обслуговуються, їх екіпажів і пасажирів, а також вантажів, що обробляються, здійснення заходів з охорони і контролю, зокрема щодо в'їзду, стоянки, завантаження і вивантаження транспортних засобів.
При цьому, СМБ проводиться огляд кожного автомобіля для захисту інфраструктури порту або портових засобів, суден, які в них обслуговуються, їх екіпажів і пасажирів, а також вантажів, що обробляються, від актів піратства, тероризму, актів незаконного втручання та інших протиправних дій.
При заїзді та проїзді автомобілів від воріт порту до судна, яке стоїть біля причалу, та у зворотному напрямку, використовується інфраструктура порту, зокрема, причальні споруди і прилеглі до них території.
Відповідно до пункту 5.1 розділу V Порядку справляння зборів № 316, із суден, що стоять біля причалу, справляється причальний збір. Для суден груп А, Б, В (буксири), Г, Д (крім військових суден BMC ЗС України) і Е (спортивні судна, приватні яхти, парусні судна та риболовні судна, що заходять у морські порти без виконання вантажних операцій, а також судна портового флоту, що не належать або не орендуються власником(ами) (балансоутримувачами) причалів) застосовуються ставки, наведені у додатку 5 до цього Порядку. Судна груп Е (крім спортивних суден, приватних яхт, парусних суден та риболовних суден, що заходять у морські порти без виконання вантажних операцій, а також суден портового флоту, що не належать або не орендуються власником(ами) (балансоутримувачами) причалів) і Д (військові судна BMC ЗС України) звільняються від сплати причального збору.
Кошти від причального збору, відповідно до пункту 2.2. Порядку використання коштів від зборів №316, використовуються, зокрема, на утримання та обслуговування причальних споруд і прилеглих до них територій; на ремонт, модернізацію, реконструкцію і будівництво причальних споруд і прилеглих до них територій; на утримання персоналу, що бере участь у проведенні робіт та здійснює технічний нагляд за будівництвом (придбанням, виготовленням), модернізацією, реконструкцією, ремонтом та експлуатацією причалів та прилеглих акваторій та інших необоротних активів, що використовуються на зазначені в цьому пункті цілі, у тому числі на забезпечення соціальних гарантій цього персоналу.
Тому вартість послуги за оформлення перепустки не може складати суму більшу за вартість робіт з виготовлення бланку перепустки та його заповнення. Натомість згідно рахунками, що їх виставляє Відповідач, вартість цієї послуги значно перевищує номінальну вартість.
3гідно з п.2.1.9. Договору Адміністрація порту суднозаходу складає рахунки та акти наданих послуг щодо надання інформаційних послуг Морському агенту згідно з вільними цінами (тарифами).
Відповідно до Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 року №348, обслуговування суден та інші послуги в морських портах України та на підходах до них здійснюються суб'єктами господарювання на підставі укладених договорів відповідно до чинного законодавства з урахуванням вимог міжнародних договорів України.
При наданні послуг з обслуговування суден та інших послуг у морських портах України та на підходах до них суб'єкти господарювання повинні, зокрема, надавати судновласнику або його представнику в морському порту (морському агенту) інформацію про заплановану постановку і обробку суден, оперативну інформацію, пов'язану із знаходженням судна в порту; приймати інформацію від судновласника або його представника в морському порту (морського агента) про час підходу судна і ступеня його готовності до обробки; своєчасно надавати судновласнику або його представнику в морському порту (морському агенту) рахунки/квитанції з оплати портових зборів та наданих у порту послуг.
Тобто, послуги з надання інформації є визначеним чинним законодавством обов'язком Адміністрації.
Зважаючи на вищеописане, п.2.1.9. Договору не відповідає чинному законодавству України і створює додаткові обтяження для морського агента у вигляді оплати інформаційних послуг.
Як вважає позивач, відповідач, зловживаючи монопольним становищем, підмінюючи поняття та спотворюючи суть господарських відносин між АМПУ-агент-судновласник, порушує право позивача на підприємницьку діяльність, оскільки у випадку відмови від укладення оскаржуваного договору, позивач був би позбавлений можливості виступати агентом судновласників в порту.
На думку позивача, відповідач також порушує право власності позивача, оскільки позивач вимушений додатково сплачувати кошти, які є об'єктами права власності позивача за надання послуг, які й так вже сплачуються у вигляді портових зборів, що в свою чергу і стало підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” до суду із даним позовом для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
З врахуванням вищенаведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву “НОВОТІС” було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.11.2018р. прийнято позовну заяву “НОВОТІС” до розгляду та відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження.
20.11.2018р. позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову (вх.№2-5893/18) відповідно до якої просив суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони державному підприємству “Адміністрація морських портів України” оприлюднювати на офіційному веб-сайті за адресою: http://www.uspa.gov.ua/ текст Договору про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України у формі договору приєднання.
З врахуванням того, що заявником не було доведено суду, що невжиття вказаних ним заходів зможе істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних його прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, у зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.11.2018р. у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” (вх.№2-5893/18) про забезпечення позову було відмовлено.
04.12.2018р. позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (вх.№25114/18), відповідно до якої просить суд:
- визнати наступні положення Договору №308-П-АМПУ-15 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України від 14.12.2015 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” та державним підприємством “Адміністрація морських портів України”, недійсними, а саме:
1) пункт 1.1.1. Договору в частині визначення його предметом надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії порту для їх безпечного судноплавства;
2) пункт 1.1.2. Договору в частині надання послуг з організації інформаційного забезпечення під час приходу, перебування та виходу судна з морського порту»;
3) розділи I, III Додатку №2 до Договору «Перелік послуг, які надаються Южненською філією ДП “АМПУ” згідно з затвердженими вільними цінами (тарифами).
- визнати дії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” з укладання з морськими агентами договорів про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України не у виді договорів доручення - незаконними.
- визнати дії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” з укладання з морськими агентами договорів, які містять:
1) обов'язок оплати послуг, що вже сплачуються ними у складі портових зборів,
2) обов'язок оплати інформаційних послуг,
3) обов'язок оплати перепусток на територію порту - незаконними.
- зобов'язати державне підприємство “Адміністрація морських портів України” створити належні умови роботи товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” у морських портах України на період до укладення нового договору щодо взаємодії сторін під час агентування суден у морських портах України.
Зазначена заява прийнята судом до розгляду.
04.12.2018р. товариство з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову (вх.№2-6149/18).
05.12.2018р. позивач подав до суду заяву (2-6154/18), якою уточнив прохальну частину заяви про забезпечення позову (вх.№2-6149/18).
З врахуванням того, що заявник не довів суду, що невжиття вказаних ним заходів зможе істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних його прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, у зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.12.2018р. у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” (вх.№2-6149/18) про забезпечення позову було відмовлено.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених (вх.№25051/18) та запереченнях на відзив (вх.№26406/18).
Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних правових підстав:
Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами ч.ч.1, 2 ст.20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.
Метою подання такого позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.
Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст.16 ЦК України, але який встановлений законом або договором та є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Статтею 1 Закону України «Про морські порти України» передбачено, що адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порт).
Відповідно до статті 15 Закону метою утворення адміністрації морських портів України, серед іншого, є надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки; організація та забезпечення безпеки мореплавства; справляння та цільове використання портових зборів; а також забезпечення створення рівних і конкурентних умов ведення господарської діяльності та отримання послуг морському порту.
З метою реалізації визначених Законом функцій у процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори, що відповідають цілям та меті її утворення, визначеним у статті 15 Закону, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності (ч.2 ст.15 Закону, ст.67 Господарського кодексу України).
До таких договорів, зокрема, відноситься договір про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України, який укладається між ДП «АМПУ» та морськими агентами, які здійснюють господарську діяльність в морських портах України відповідно до укладених ними договорів доручення/про агентування з судновласниками.
Відповідно до ст. 85 Кодексу торговельного мореплавства України, під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов'язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів. лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов'язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.
Статтею 116 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона її на те уповноважила і якщо судновласник не заперечує.
Згідно з ст.117 Кодексу торговельного мореплавства України, морський агент виконує формальності та дії. пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту , експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.
Морський агент зобов'язаний:
а) здійснювати добросовісно свою діяльність відповідно до інтересів судновласника або іншого довірителя і звичайної практики морського агентування;
б) діяти в межах своїх повноважень;
в) не передавати здійснення своїх функцій іншій особі (суб'єкту), якщо тільки він не був уповноважений на це своїм довірителем.
З урахуванням вищезазначеного. 14.12.2015 між ДП «АМПУ» та ТОВ «НОВОТІС» було укладено договір про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України № 308-П-АМПУ-15.
Підпунктами 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 пункту 1.1 Договору передбачено види надання адміністрацією послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки; порядок надання (виконання) адміністрацією порту суднозаходу за плату послуг (робіт) при обслуговуванні суден морським агентом в морських портах України, а також врегулювання порядку нарахування та оплати портових зборів та інших послуг (робіт), наданих (виконаних) адміністрацією порту суднозаходу та організація інформаційного забезпечення під час приходу, перебування та виходу судна із морського порту; послуги із забезпечення проведення криголамних робіт протягом періоду оголошеної льодової кампанії.
При цьому підпунктом 1.1.3 п. 1.1 Договору передбачено, що зазначені у вказаних пунктах послуги не є вичерпними, а адміністрація порту' судно заходу за можливості може надавати Морському агенту інші послуги (перелік яких зазначається в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору), за його письмовою заявкою з оплатою згідно з діючими тарифами адміністрації порту суднозаходу.
Відповідно до умов п. 2.3.2 розділу 2.3 Договору передбачено обов'язок морського агента вчасно здійснювати від імені судновласника (фрахтувальника), взаєморозрахунки з адміністрацією порту судно заходу з портових зборів та інших платежів у строки, які обумовлені розділом 3 цього договору.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що розмір зборів, тарифів на послуги, що надаються адміністрацією порту' судно заходу, та які не підлягають державному регулюванню, визначається згідно з вільними цінами (тарифами) адміністрації порту судно заходу, що діють на момент надання відповідних послуг.
Отже, предметом зазначеного вище Договору є врегулювання взаємовідносини ДП «АМПУ» та морського агента під час агентування суден у морських портах, зокрема, щодо порядку нарахування та оплати за заявками морського агента портових зборів, спеціалізованих послуг та інших послуг (робіт), що надаються у морських портах України.
Таким чином, ДП «АМПУ» створило морському агенту всі умови здійснення своєї діяльність шляхом укладання договору про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України, надавши морському агенту можливість замовляти та отримувати послуги на території будь-якого морського порту України.
Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою. п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочин має бути вільним і відповідати його внутрішній волі: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Договором є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 ст.202 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є. зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, змін' або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Частиною 3 ст.6 ЦК України унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх зміст або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повних та достовірних обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
При цьому, слід зазначити, що з огляду на норми ст.204 ЦК України, якою встановлена презумпція правомірності правочину, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Так, главою 68 Цивільного кодексу України визначено правове регулювання договору доручення.
Відповідно до ч.1 ст.1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Згідно із ч. 2 ст. 1000 ЦК України договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Отже, виходячи зі змісту глави 68 Цивільного кодексу України вбачається, що сторонами договору доручення є повірений та довіритель. Зокрема, довіритель - це особа, яка доручає повіреному вчинити юридичні дії, а повірений - особа, яка зобов'язується від імені та за рахунок довірителя такі дії виконати.
В свою чергу, зі змісту укладеного між ДП «АМПУ» та ТОВ «НОВОТІС» Договору не вбачається умов, відповідно до яких ДП «АМПУ» діє або ж надає послуги від імені ТОВ «НОВОТІС», оскільки зазначений Договір не містить ознак, які дозволяють визначити його як договір доручення.
При цьому, відповідно до ст.116 Кодексу торговельного мореплавства України, у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства.
Відповідно до ст.117 Кодексу торговельного мореплавства України, морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми. пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.
ОСОБА_4, згідно ст.118 Кодексу торговельного мореплавства України, Судновласник або інший довіритель зобов'язані: а) надавати морському агенту кошти, достатні для здійснення його функцій; б) відшкодовувати морському агенту будь-які витрати, зроблені ним від їх імені або за їх згодою: в) нести відповідальність за наслідки будь-яких дій морського агента в межах його повноважень.
Таким чином, саме правовідносини між морським агентом та судновласником відповідають ознакам договору доручення.
Ані ДП «АМПУ», ані морські агенти під час виконання взаємних прав та обов'язків не діють від імені один одного.
Крім того, в преамбулі Договору про взаємодію сторін під час агентування у морських портах України, укладеного між ДП «АМПУ» та ТОВ «НОВОТІС» зазначено, що останній діє від імені судновласника/фрахтувальника і за його рахунок.
Тобто, під час укладення оспорюваного Договору. Позивач вже зазначив, що він виступає стороною Договору як морський агент, який діє на підставі договору доручення, укладеного із судновласником/фрахтувальником.
При цьому, ч.1 ст.1005 Цивільного кодексу України зазначено, що повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного. під час укладення договору про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України від 14.12.2015 № 308-П-АМПУ-15 сторони за Договором не мали на меті укладати договір доручення, в результаті чого спірний договір не має жодної ознаки, яка притаманна для договору доручення.
Слід зазначити, що під час укладення оспорюваного Договору, жодна із сторін не мала заперечень щодо його змісту та положень.
В свою чергу, суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів та не обґрунтовано, на підставі якого оспорюваний договір може бути визнаний судом недійсним, у зв'язку з чим, у задоволенні позовної вимоги про визнання наступних положень Договору №308-П-АМПУ-15 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України від 14.12.2015 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” та державним підприємством “Адміністрація морських портів України”, недійсними, а саме:
1) пункт 1.1.1. Договору в частині визначення його предметом надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії порту для їх безпечного судноплавства;
2) пункт 1.1.2. Договору в частині надання послуг з організації інформаційного забезпечення під час приходу, перебування та виходу судна з морського порту»;
3) розділи I, III Додатку №2 до Договору «Перелік послуг, які надаються Южненською філією ДП “АМПУ” згідно з затвердженими вільними цінами (тарифами) - задоволенню судом не підлягає.
Крім того, суд зазначає, що ч.1 ст.14 Закону визначено, що організація судноплавства в акваторії морського порту здійснюється на основі розподілу функцій забезпечення безпеки мореплавства та нагляду (контролю) за безпекою мореплавства.
Згідно з п. 1.7 Розділу 1 Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2003№ 904 (із змінами та доповненнями), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.12.2003 за №1193/8514 (далі - Положення про безпеку судноплавства), судноплавство - плавання суден водними шляхами; за районом плавання відрізняють морське, внутрішнє та змішане судноплавство; крім того, судноплавство відрізняють за функціональною ознакою.
Пунктом 1.7 розділу 1 Положення про безпеку судноплавства визначено, що система управління безпекою - структурована і документована система, яка дозволяє персоналу судноплавної компанії та іншим підприємствам морського і річкового транспорту ефективно провадити її політику в галузі забезпечення безпеки та захисту довкілля. У свою чергу' безпека судноплавства - стан збереження (захищеності) людського здоров'я і життя, довкілля та майна на морі й на внутрішніх водних шляхах; відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з загибеллю або травмуванням людей, заподіянням шкоди довкіллю або матеріальних збитків.
Відповідно до п. 1.4 розділу 1 Положення про безпеку судноплавства, система управління безпекою судноплавства охоплює:
захист людини - захист її життя, здоров'я, майна її прав щодо використання територіального моря, внутрішніх вод та інших водойм загального користування для праці, відпочинку, спорту, використання водних ресурсів, у тому числі і для судноплавства;
захист довкілля - його захист від негативного впливу судноплавства; судна - їх стан, умови плавання та перебування на них людини; водні шляхи - їх придатність до використання, умови плавання ними;
берегові об'єкти - їх відповідність стандартам безпеки судноплавства, готовності і надійність.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.1996 № 640 «Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних», до вкачаних шляхів віднесено річкові та морські шляхи, морські порти Азовського та Чорного морів, порти на р. Дунай та Бузько-Дніпровського- лимарського регіон.
Отже, положення про безпеку судноплавства визначає, що заходи у межах безпеки судноплавства охоплюють, зокрема, напрямки діяльності, спрямовані на забезпечення належного стану берегових об'єктів та водних шляхів, їх придатність до використання, відповідність стандартам безпеки судноплавства, готовність і надійність.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону, ДП “Адміністрація морських портів України” утворюється з метою, зокрема, надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки: організації та забезпечення безпечної експлуатації об'єктів портової інфраструктури державної власності, у тому числі гідротехнічних споруд, систем забезпечення безпеки мореплавства, розташованих у межах території та акваторії морського порту; організації та забезпечення безпеки мореплавства; справляння та цільового використання портових зборів.
Частиною 4 ст.14 Закону визначено, що Безпека мореплавства в акваторії морського порту забезпечується адміністрацією морських портів України, власниками морських терміналів і гідротехнічних споруд, судновласниками, іншими суб'єктами господарювання, що провадять свою діяльність у морському порту, відповідно до законодавства і правил, визначених обов'язковими постановами по порту.
Таким чином, нормативно-правовими актами, а саме Законом. Положенням про безпеку судноплавства закріплено здійснення організації судноплавства в акваторії морського порту' на основі розподілу функцій забезпечення безпеки мореплавства у вигляді відповідних напрямків діяльності та нагляду (контролю) за безпекою мореплавства.
Частиною 2 ст.14 Закону передбачено, що нагляд за мореплавством у морському порту здійснюється капітаном морського порту, який очолює службу капітана морського порту.
Частиною 1 ст.75 Кодексу торговельного мореплавства України визначено, що державний нагляд за безпекою мореплавства у морському порту, на підходах до нього та в суміжних акваторіях здійснюється капітаном морського порту. Межі зони нагляду, на яку поширюються повноваження капітана морського порту щодо здійснення ним державного нагляду за безпекою мореплавства, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському і річковому транспорті.
Відповідно до ст.75 Кодексу торговельного мореплавства України, наказом Міністерства інфраструктури України від 27.03.2013 №190, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 632/23164, затверджено Положення про капітана морського порту та службу капітана морського порту.
Згідно з ч.1 ст.78 Кодексу торговельного мореплавства України, пп.2.1.5, 2.1.9 п.2 розділу II Положення №190 однією із функцій капітана морського порт є оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту в порядку, встановленому чинним законодавством; контрольний огляд суден з метою перевірки суднових документів, установлення відповідності судновим документам основних характеристик судна, а також перевірки виконання вимог щодо укомплектування суднового екіпажу тощо.
Відповідно до Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 року (з поправками), ст.ст.78, 90, 91 Кодексу торговельного мореплавства України, ст.14 Закону розроблено Порядок оформлення приходу суден у морський порт, надання дозволу на вихід суден у морс та оформлення виходу суден із морського порту, який затверджено наказом Міністерства інфраструктури України від 27.06.2013 №430, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2013 за № 1230/23762.
Пунктом 1.1 вказаного Порядку передбачено, що його дія поширюється на судна, які заходять у морські порти України (крім морських рибних портів), капітанів морських портів, служби капітанів морських портів під час виконання ними процедур з оформлення приходу суден у морський порт, надання дозволу на вихід суден із морського порту та оформлення виходу суден із морського порту.
Згідно з п.1.1, пп.2.1.1 п.2.1. Правил контролю суден з метою забезпечення безпеки мореплавства, які затверджено наказом Міністерства транспорту України від 17.07.2003 № 545, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.03.2004 за № 353/8952 (далі - Правила № 545), правила контролю суден з метою забезпечення безпеки мореплавства розроблені для встановлення порядку державного контролю в портах за дотриманням на суднах вимог Міжнародних конвенцій. Кодексу торговельного мореплавства України, законодавчих актів України з безпеки мореплавства та запобігання забрудненню довкілля. Під час стоянки в порт для отримання дозволу капітана морського порту на вихід з порту усі судна підлягають огляду інспектором служби капітана морського порту або інспектором контролю державою порту випадках, передбачених п.2.2 цих Правил.
Таким чином, функція оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту в порядку, встановленому чинним законодавством, виконується капітаном морського порту та підпорядкованою йому службою, як одна із функцій у межах нагляду (контролю) за безпекою мореплавства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 Закону, фінансування діяльності адміністрації морських портів України здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються нею відповідно до цього Закону, плати за надання послуг та орендної плати, інших незаборонених законодавством джерел. Фінансування певних напрямів діяльності, зокрема модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об'єктів портової інфраструктури, може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.15, ч.ч.1, 6 ст.22 Закону, використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням.
Наказом Міністерства інфраструктури України «Про портові збори» від 27.05.2013 № 316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за №930/23462. затверджені Порядок справляння та розміри ставок портових зборів (далі - Порядок справляння) та Порядок обліку та використання коштів від портових зборів (далі - Порядок використання).
Пунктом 1.3 Порядку використання визначено, що кошти від портових зборів використовуються виключно на цілі, зазначені в цьому Порядку.
Але, у Положенні № 90 та/або Порядку № 430 та/або Правилах № 545 не визначено, що функції капітана морського порту та функції служби капітана морського порту мають бути виконані на безоплатній основі.
У зв'язку з викладеним, відповідно до ст.21 Закону, послуги із оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту надаються за вільними цінами на договірних засадах.
Таким чином, взаємовідносини між морським агентом, який діє від імені судновласника/фрахтувальника, та ДП “Адміністрація морських портів України” не можуть бути оформленні шляхом укладення договору доручення, оскільки суперечать положенням договору доручення.
У даному ж випадку належним чином оформлення взаємостосунків між морським агентом та ДП “Адміністрація морських портів України” є як раз договір про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України, в якому передбачені усі необхідні умови, та з яким 14.12.2015 погодився позивач, уклавши договір № 308-П-АМПУ-15 без заперечень.
Щодо позовних вимог про визнання дій державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Южненської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” з укладання з морськими агентами договорів, які містять обов'язок оплати перепусток на територію порту та обов'язок оплати інформаційних послуг, незаконними, суд зазначає наступне:
Згідно з ст.190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих. на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Статтею 21 Закону України «Про морські порти України» визначено, що тарифи на послуги, крім спеціалізованих послуг, є вільними та визначаються договором між суб'єктом господарювання, який надає відповідні послуги, та їх замовником.
Уклавши Договір, сторони дійшли згоди щодо всіх умов договору, в тому числі погодили умову щодо вартості виготовлення перепусток в морський порт та вартості інформаційних послуг.
При цьому, слід зазначити, що Договір був укладений між сторонами на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, а отже посилання позивача на незаконність
У зв'язку з цим. вимога про визнання дій ДП “Адміністрація морських портів України” з укладання з морськими агентами договорів, які містять обов'язок оплати перепусток на територію порту на інформаційних послуг незаконними є необґрунтованою, та спростовується самим Позивачем.
Позивач в абз.5 ст.7 позовної заяви робить висновок, що вартість послуги за оформлення перепустки не може складати суму більшу за вартість робіт з виготовлення бланку перепустки на його замовлення.
Таким чином, сам же позивач підтверджує правомірність дій ДП “Адміністрація морських портів України” з надання послуг з виготовлення перепусток, однак не згоден з їх вартістю.
Інформаційні послуги агентським компаніям за вільними цінами передбачають насамперед відшкодування у повному обсязі витрат оперативно-диспетчерської служби під час взаємодії з агентськими компаніям у процесі здійснення ними своєї діяльності в порту, яка направлена на оптимізацію обробки транспортних засобів та суден.
У межах послуги «Інформаційні послуги агентським компаніям» надається наступна інформація:
час постановки/'виводу суден (оперативна інформація надається в електронному вигляді, а також іншими засобами зв'язку);
попередні оперативні данні щодо операцій із судном, що агентується та із іншими суднами, що обробляються в межах акваторії (дозволяє проаналізувати можливість перестановки судна до іншого причалу тощо); облік стояночного часу суден;
необхідна інформація (за додатковим замовленням) при вирішенні спірних питань, доказів позиції судновласників (агентів) тощо.
У межах послуги «Інформаційні послуги агентським компаніям» надається: організація виконання робот за заявкою агента:
надання можливості завантаження документів у електронному вигляді (із використанням спеціального програмного забезпечення, приладів та робочого місця представників ДП «АМПУ») на прихід/відхід судна:
співпраця при взаємодії з контролюючими органами; здійснення розсилки (за замовленням) необхідних матеріалів (планів, інформації, попереджень тощо).
Відповідно до п.15.2 Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05 червня 2013 року №348, при наданні послуг з обслуговування суден та інших послуг у морських портах України та на підходах до них суб'єкти господарювання повинні надавати судновласнику або його представнику в морському порту (морському агенту) інформацію про заплановану постановку і обробку суден, оперативну інформацію, пов'язану із знаходженням судна в порту (під ВО або постачанням).
З врахуванням наведеного, судом встановлено, що відповідачем інформаційні послуги надаються в межах чинного законодавства, у зв'язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання державного підприємства “АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ” з укладання з морськими агентами договорів, які містять обов'язок оплати послуг, що вже сплачуються ними у складі портових зборів, обов'язок оплати інформаційних послуг, обов'язок оплати перепусток на територію порту - незаконними, в межах даного позову - відсутні.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання ДП “Адміністрація морських портів України” створити належні умови роботи товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” у морських портах України на період до укладення нового договору щодо взаємодії сторін під час агентування суден у морських портах України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про морські порти України», адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Дослідивши позовну вимогу позивача про зобов'язання ДП “Адміністрація морських портів України” створити належні умови роботи товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТІС” у морських портах України на період до укладення нового договору щодо взаємодії сторін під час агентування суден у морських портах України, судом встановлено, що така позовна вимога не направлена на відновлення прав позивача, а тому й не підлягає задоволенню судом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача спростовано.
Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту його інтересів в межах даного спору.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим відмовляє позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.
У відповідності до приписів ст.129 ГПК України, судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У позові - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повний тест рішення складено 04 лютого 2019 р.
Суддя О.В. Цісельський