28.01.2019 року м.Дніпро Справа № 904/2588/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Березкіна О.В. (доповідач)
суддів: Кузнецов В.О., Вечірко І.О.
при секретарі Ковзикові В.Ю.
Представники сторін:
від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 02.01.2019 р., адвокат;
представник позивача двічі не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений судом належним чином.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м. Дніпро на рішення господарського суду Дніпропетровської області, ухвалене суддею Бєлік В.Г. 16 жовтня 2018 року, повний текст якого складено 26 жовтня 2018 року у справі № 904/2588/18
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м.Дніпро
до Комунального підприємства "Жилсервіc-5" Дніпровської міської ради, м.Дніпро
про стягнення заборгованості за договором № 021032 від 01.01.2018 у сумі 184 189,28 грн.
Позивач-Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернувся до Комунального підприємства "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради із позовом про стягнення заборгованості у сумі 184 189,28 грн., з яких: 181 793,60 грн. - сума основного боргу, 194,24 грн. - 3% річних, 2 201,44 грн. - пеня.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2018 року у справі № 904/2588/18 відмовлено у повному обсязі в задоволенні позову Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Комунального підприємства "Жилсервіс-5".
Не погодившись з рішенням суду, позивач - Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що судом не було належно оцінено всі наявні у справі докази та без належного правового обґрунтування було відхилено доводи позивача, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до неправиль ного висновку.
Зокрема, апелянт посилається на те, що момент підписання в самому договорі не визначений, окрім зазначеної вище дати укладення (01.01.2018 p.), то таким моментом слід вважати дату отримання позивачем повернутого та підписаного відповідачем договору, а саме 02.04.2018 року.
Оскільки договір №021032, 02.04.2018 року був повернутий на адресу позивача належним чи ном оформленим, підписаним та без наявного застереження щодо протоколу розбіжностей, то на мо мент складення протоколу розбіжностей від 02.04.2018 року вже набрав чинності, а тому сторони договору позбавлені права вносити до нього зміни у переддоговірному порядку, як то передбачено ст. 181 ГК України.
Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення не можна вважати законним та обґрунтова ним, з огляду на невиконання судом вимог пункту 2 та 6 частини 4 статті 238 Господарського процесу ального кодексу України, яке виразилось у не наведенні судом в мотивувальній частині рішення норм права на які посилався позивач для обґрунтування своїх вимог, та які суд не застосував, та не зазна чення при цьому мотивів такого незастосування, а також не зазначення доказів які були відхилені су дом та мотивів їх відхилення.
Такими доказами, які повинні були бути врахованими судом першої інстанції є сам договір №021032 від 01.01.2018 року, який не містить застереження щодо наявності протоколу розбіжностей, наявність якого є обов'язковою при складенні протоколу розбіжностей стороною, відповідно до ч.4 ст.181 ГК України.
Додатково апелянтом зазначено, що позивач здійснив постачання теплової енергії відповідачу, а від повідач її відповідно прийняв, що в свою чергу свідчить про виконання сторонами умов договору в частині постачання та прийняття теплової енергії, що є фактичними діями сторін направленими на ви конання умов договору, які свідчить про те, що договір є укладеним.
Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2018 року прийнято до розгляду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2018 року у справі № 904/2588/18.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи відповідача, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими. Просить залишити оскаржуване рішення - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши клопотання про розгляд справи без його участі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги, меж, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач впродовж періоду з 01.10.2016 по 30.04.2018 надавав послуги з опалення за адресою м. Дніпро, пров. Універсальний, 5, за якою знаходиться КЗ “Дніпропетровська міська поліклініка № 1” ДОР”
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно: Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №10351897112101. Об'єктом нерухомого майна є нежитлові приміщення комунальної власності загальною площею 908 кв.м що розташовані м. Дніпро, пров. Універсальний, буд. 6. Власником яких є Територіальна громада міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради.
ОСОБА_2 прийняття - передачі основних засобів від 17.10.2018 зазначене нерухоме майно було передано на баланс відповідача.
Відповідач за поставлену теплову енергію не розрахувався, у зв'язку з чим утворилась заборгованість станом на час звернення до суду у розмірі 181793,60 грн., що і стало причиною спору.
Звертаючись до Комунального підприємства "Жилсервіс-5" із позовом про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію, позивач-Комунальне підприємство "Теплоенерго" посилалось на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання теплової енергії № 021032 від 01.01.2018 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх і допустимих доказів укладення договору на постачання теплової енергії в період, за який він просить стягнути заборгованість, з огляду на підписання договору з протоколом розбіжностей. Крім того, суд зазначив, що акти приймання-передачі теплової енергії з боку відповідача не підписані.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (п.1 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідності до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
ОСОБА_2 з ч. 4.ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.03.2018 року за №502-а Відповідачу Позивачем було направлено проект договору № 021032 від 01.01.2018 року про постачання теплової енергії на нежитлові приміщення по провулку Універсальному, 6 м. Дніпро, про що свідчить відмітка про надходження документу від 20.03.18 року за № 623.
Приписами ч.2.ст.188 Господарського кодексу України визначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Судом встановлено, що Відповідач направив позивачу лист № 248 від 02.04.18 про підписання примірнику договору № 021032 від 01.01.2018 року з протоколом розбіжностей, з пропозицією повернути один примірник відповідачу.
Відповідно ч.4.ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
ОСОБА_2 із ч. 4.ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Діюче законодавство передбачає, що сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Крім того у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Частиною 4 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до стаття 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З огляду на підписання проекту договору з протоколом розбіжностей, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доказів узгодження розбіжностей, викладених у протоколі від 02.04.2018 суду не надано.
Доводи позивача, що текст договору не містить застереження про наявність протоколу розбіжностей, а дата його підписання 02.04.2018, тоді як договір датовано 01.01.2018, що викликає сумнів в його існуванні на час укладення договору, суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Як раніше зазначалось, позивач направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії № 021032 від 01.01.2018, при цьому супровідний лист до такого проекту договору датовано 16.03.2018 та отримано відповідачем 20.03.2018, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції на супровідному листі.
Отже, протокол розбіжностей був наданий в межах 20-ти денного строку, встановленого у п. 4 ст. 181 Господарського кодексу України, та отриманий позивачем 02.04.2018, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції позивача на супровідному листі до договору та протоколу розбіжностей.
При цьому, відсутність застереження у договорі про існування протоколу розбіжностей, не спростовує сам факт існування розбіжностей, з огляду на належні докази одночасного повернення відповідачем підписаного договору та протоколу розбіжностей.
Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність доказів укладення договору між сторонами.
Разом з цим, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення боргу за послуги теплопостачання з огляду на наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 18/8 від 18.05.2016 року надана згода на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста об'єктів нерухомого майна разом із індивідуально визначеним майном для розміщення внутрішньо переміщених осіб ( а.с 77), визначено балансоутримувачем об'єктів нерухомого майна разом із індивідуально визначеним майном Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради, зобов'язано Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради прийняти на баланс об'єкти нерухомого майна разом із індивідуально визначеним майном.
Додатком до рішення Дніпропетровської міської ради № 18/8 від 18.05.2016 року передбачений перелік об'єктів нерухомого майна, які приймаються до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, серед якого зазначено нежитлові приміщення 1,2 поверх будівлі, загальною площею 908,0 кв.м., разом із індивідуально визначеним майном по пров. Універсальний ,6.
Актом прийняття-передачі основних засобів від 17.10.2016 року КП « Жилсервіс-5» прийняв на баланс частину нежитлового приміщення по провулку Універсальному,6 площею 908 кв.м. ( а.с.30,31)
При цьому, факт знаходження приміщення на балансі відповідача ним не заперечується. Доказів відключення від теплопостачання даного приміщення у спірний період відповідачем не надано.
Відповідно до статті 1 Закону України « Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до статті 24 Закону основними обов'язками споживача теплової енергії є:
своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії;
додержання вимог договору та нормативно-правових актів;
Проте, відповідач не уклав договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, що є порушенням норм даного Закону.
Натомість, колегія суддів зауважує, що факт відсутності договору про послуги теплопостачання сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, які фактично були надані позивачем та споживались відповідачем, у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
При цьому, відповідач, знаючи про факт споживання тепла, не подав суду доказів на підтвердження вчинення дій щодо врегулювання з позивачем відносин такого споживання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив відповідачу листом № 812-сс від 17.05.2018 року розрахунок ( коригування нарахувань), акти приймання-передачі теплової енергії за період з жовтня 2016 року по березень 2018 року, з квітня по 1 травня 2018 року, досудову вимогу на суму 181 793,60 грн. ( а.с. 21)
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про те, що ця сума заборгованості за фактично надані послуги з теплопостачання підлягає стягненню на користь позивача.
При цьому, заперечення відповідача про те, що дані акти не підписані, не спростовують факт надання цих послуг, оскільки позивачем надані докази направлення цих актів, і відповідно на відповідача покладено обов'язок з підписання цих актів.
Доводи відповідача про те, що у нього відсутній обов'язок з оплати за надані послуги з огляду на те, що власником майна є територіальна громада, яка і повинна утримувати це майно, є безпідставними.
Так, як вбачається з статуту відповідача, КП « Жилсервіс-5» є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, метою якого є господарська діяльність для досягнення соціальних і економічних результатів та з метою отримання прибутку.
Серед предметів діяльності визначені у тому числі, господарська діяльність, спрямована на утримання гуртожитків територіальної громади міста Дніпропетровська та їх прибудинкових територій за рахунок і у межах коштів, отриманих від населення у вигляді квартирної плати та плати за утримання будинку та прибудинкової території; експлуатація житлового фонду, забезпечення належного утримання будинків та прибудинкової території, що знаходиться на балансі підприємства.
Пунктом 3.1 Статуту передбачено, що майно підприємства знаходиться у комунальній власності та закріплюється за підприємством на праві господарського відання.
Відповідно до п. 3.5 Статуту, джерелом формування майна підприємства, є у тому числі, майно, передане власником підприємству.
ОСОБА_2 з частиною 1 статті 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджується майном, закріпленим за ним власником, з обмеженнями правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом.
Отже, як з норм законодавства, так і положень Статуту відповідача вбачається, що саме на нього покладено обов'язок з утримання майна, яке перебуває у нього на балансі, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення суми заборгованості за фактично надані послуги теплопостачання на суму 181 793,60 грн.
Позовні вимоги про стягнення пені колегією суддів відхиляються з тих підстав, що стягнення пені передбачено умовами договору, а оскільки суд дійшов правильного висновку про його неукладеність, відсутні підстави для стягнення пені.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три відсотка річних від простроченої суми.
Оскільки 21.05.2018 позивачем була направлена вимога про стягнення суми боргу від 17.05.2018 року, то позивач обґрунтовано нарахував 3 % річних з 30.05.2018 року на загальну суму 194,24 грн.
Таким чином, оскільки, розглядаючи справу господарський суд першої інстанції дав неналежну правову оцінку обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, то у відповідності до статті 277 ГПК України рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.275-282 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради - задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2018 року у справі № 904/2588/18- скасувати.
Позовні вимоги Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіc-5" Дніпровської міської ради (49069, м. Дніпро, пр. Б. Хмельницького, буд. 14, ЄДРПОУ 38199687) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49044, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 37, ЄДРПОУ 32688148) заборгованість за послуги теплопостачання у сумі 181 793,60 грн. та 194,24 грн. трьох відсотків річних.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Повний текст постанови складено 05.02.2019
Головуючий суддя О.В. Березкіна
Суддя В.О. Кузнецов
Суддя І.О.Вечірко