вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"30" січня 2019 р. Справа№ 910/3075/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Чорної Л.В.
секретар судового засідання: Вайнер Є.І.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 30.01.2019
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпровський Машинобудівний Завод"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 (повний текст судового рішення складено 09.07.2018)
у справі № 910/3075/18 (суддя - Головіна К.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський Машинобудівний Завод"
до Публічного акціонерного товариства "БТА Банк"
про стягнення 75 092,39 грн., -
Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство "Дніпровський Машинобудівний Завод" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "БТА Банк" (далі - відповідач) про стягнення збитків у сумі 1 198 571,20 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 р. позовні вимоги ПАТ "ДМЗ" до ПАТ "БТА Банк" про стягнення 1 198 571,20 грн. були роз'єднані шляхом виділення їх у самостійні провадження. Предметом даної справи є позовні вимоги ПАТ "ДМЗ" про стягнення з ПАТ "БТА Банк" збитків в сумі 75 092,39 грн., завданих внаслідок неправомірних дій відповідача.
У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що за ПАТ "ДМЗ" обліковується земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:07:202:0076, площею 42,0902 га, розташована по вул. Будівельників, 34, місто Дніпро. На вказаній земельній ділянці знаходиться, в тому числі, нерухоме майно - склад холодильників корпус № 100 літ К-1, загальною площею 1 745 м. кв., яке, як зазначив позивач, ПАТ "БТА Банк" набув на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі та споруд № 3927 від 18.06.2013. Однак, ПАТ "БТА Банк", як власник вказаних будівель, не виконує умови зазначеного договору в частині відшкодування позивачу коштів за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться цей об'єкт нерухомості, у зв'язку із чим позивач зазнав збитків, сплативши земельний податок до Державного бюджету у сумі 75 092,39 грн. у період з 01.11.2014 по 30.11.2017. Посилаючись на ст. 636 ЦК України, 287 ПК України та ст. 224 ГК України, ПАТ "ДМЗ" просить суд стягнути з відповідача понесені збитки у сумі 75 092,39 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі № 910/3075/18 відмовлено у задоволенні позову.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що, так як ПАТ "ДМЗ" є користувачем земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0076) по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, тому саме на нього покладений обов'язок сплачувати земельний податок у встановленому законодавством порядку. Крім того, суд першої інстанції вказав, що, оскільки позивач не надав доказів, які підтверджують виникнення у ПАТ "БТА Банк" обов'язку відшкодувати ПАТ "ДМЗ" земельний податок за земельну ділянку у розмірі 1 889,1 кв.м., а за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 3927 від 18.06.2013, на який посилається позивач, такий обов'язок виник у іншої особи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку у сумі 75 092,39 грн. є необґрунтованою.
Більш того, судом не встановлено усіх елементів складу цивільного правопорушення (зокрема, наявність обов'язку у відповідача щодо сплати податку, вини відповідача у заподіянні шкоди), що виключає можливість стягнення збитків, як таких.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Дніпровський Машинобудівний Завод" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт просить залучити договір купівлі-продажу від 28.04.2010, укладений між АТ «ДМЗ» та ТОВ "Промислові енергетичні системи", посвідчений 28.04.2010 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №659, оскільки вказаний договір має значення для правильного вирішення спору по суті, так як попередній власник об'єктів нерухомого майна ТОВ "Техкомплект" володів ними на підставі укладеного з ТОВ "Промислові енергетичні системи" договору купівлі-продажу та був фактичним користувачем частини земельної ділянки (площа забудови 1 889,1 кв.м.) з кадастровим номером: 1210100000:07:202:0076. Обґрунтовуючи поважність причин неподання доказів до суду першої інстанції апелянт зазначає, що, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи, його було позбавлено права на усне слухання, яке покликане захистити учасників процесу від здійснення правосуддя без публічного контролю.
Також, апелянт зазначає, що відповідно до ст.ст. 92, 120 Земельного кодексу України після набуття ПAT «БТА БАНК» права власності на нежитлові будівлі та споруди, права AТ ДМ3, ТОВ "Промислові енергетичні системи" та ТОВ "Техкомплект" на частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:202:0076, припинились автоматично, в силу закону, без оформлення припинення прав будь-якими актами та документами. Водночас, ПAT "БТА БАНК", незалежно від оформлення свого права, стало користувачем вказаної земельної ділянки на тих самих умовах в тому ж обсязі, що були у ТОВ "Техкомплект" на підставі укладеного з ТОВ "Промислові енергетичні системи" договору купівлі-продажу.
Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що в діях ПAT «БТА БАНК» наявні всі елементи складу цивільного правопорушення.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, відповідач вказує, що оскільки позивач не надав доказів, а саме: договір № 446 від 19.06.2013, як підтвердження виникнення у відповідача обов'язку відшкодувати позивачу земельний податок за земельну ділянку у розмірі 1 889,1 кв.м., а за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 3927 від 18.06.2013, на який посилається позивач, такий обов'язок виник у іншої особи, тому суд дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку у сумі 75 092,39 гри. є необгрунтованою та задоволенню не підлягає. Тобто, на думку відповідача, з вини позивача суд першої інстанції був позбавлений можливості вивчення та надання оцінки обставин виникнення прав та обов'язків відповідача за договором № 446 від 19.06.2013 на користь позивача, як третьої сторони даного договору в частині відшкодування витрат позивача у вигляді сплати земельного податку.
Явка учасників у судове засідання
07.12.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.
Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та відповідача, які повідомлялися про час та місце розгляду справи, однак не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/3075/18 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Тищенко А.І., суддів Скрипка І.М., Чорна Л.В. Розгляд справи №910/3075/18 призначено на 30.01.2019.
Із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відбулась зміна найменування позивача з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» на Акціонерне товариство «Дніпровський машинобудівний завод», у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції здійснює заміну назви позивача у справі №910/3070/18 з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» на Акціонерне товариство «Дніпровський машинобудівний завод».
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
18.06.2013 між ТОВ «Промислові енергетичні системи» (далі - продавець) та ТОВ «Технокомплект» (далі - покупець) укладений договір купівлі-продажу № 3927 (далі - договір купівлі-продажу) (т. 1; а.с. 24-27).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору купівлі-продажу продавець продав, а покупець купив, зокрема, склад холодильників корпус № 100 літ К-1, загальною площею 1 745 м. кв. Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:07:202:0076, площею 42,0902 га, за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34.
Пунктом 3.1 договору купівлі-продажу передбачено, що право власності на нежитлову будівлю, що є предметом цього договору, виникає у покупця з дня реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно із п. 7.4 договору купівлі-продажу сторони домовились, що покупець відшкодовує користувачу земельної ділянки (ПАТ "ДМЗ") витрати, пов'язані із сплатою земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться відчужуване майно, виходячи із розрахунку загальної площі забудови предмету договору, що становить 1 889,1 кв.м. Період, за який здійснюється відшкодування, починається з моменту підписання акту приймання-передачі і закінчується моментом державної реєстрації укладеного покупцем договору оренди зазначеної земельної ділянки. До відшкодування підлягає фактично сплачений землекористувачем (ПАТ "ДМЗ") земельний податок за вказаний період, згідно з погодженим розрахунком, наданим користувачем.
19.06.2013 ПАТ "БТА Банк" за договором купівлі-продажу № 446 укладеного із ТОВ "Техкомплект" набуло право власності на склад холодильників корпус № 100 літ К-1, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що земельна ділянка належить ПАТ "ДМЗ" на праві постійного користування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 007019, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування за № 001194 від 15.01.2001 (т. 1; а.с. 49-55)
Позивачем, у період з 01.11.2014 по 30.11.2017, як землекористувачем земельної ділянки, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 34 подано Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної форми власності) (т. 1; а.с. 40-48).
Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 13.03.2015 по 21.11.2017, як землекористувач указаної земельної ділянки, сплатив до Державного бюджету земельний податок за користування земельною ділянкою площею 1 889,1 м. кв., - у розмірі 75 092,39 грн., на підтвердження чого надав копії платіжних доручень (т. 1; а.с. 28-49).
Із метою врегулювання питання щодо відшкодування сплачених АТ "ДМЗ" сум земельного податку за земельну ділянку, на якій розміщено майно відповідача, позивач звертався до банку з листами № 92/99 від 21.07.2017, № 92/65 від 03.06.2016, № 0002/81-1 від 26.01.2017, № 0002/81-23 від 20.09.2017 про погодження проекту укладення договору про відшкодування сум земельного податку, у додатках до яких листів позивачем вказано примірники договорів про відшкодування витрат та копії декларацій позивача із земельного податку за 2013-2017 роки (а.с. 56-79). Однак, такий договір відповідачем підписаний не був.
Позивач, посилаючись на ст. 287 ПК України, ст. 224 ГК України, звернувся до суду з позовом про стягнення збитків на суму 75 092,39 грн., оскільки ПАТ "БТА Банк", як власник будівлі, не відшкодовує позивачу кошти за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться цей об'єкт нерухомості, у зв'язку із чим позивач зазнав збитків, сплативши земельний податок до Державного бюджету у сумі 75 092,39 грн. у період з 01.11.2014 р. по 30.11.2017.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 Земельного кодексу України).
Згідно із ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП №007019 підтверджується, що позивач є землекористувачем земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:07:202:0076, площею 42,0902 га, за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34.
Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).
Пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Отже, враховуючи, що позивач є користувачем земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0076) по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 007019, тому саме на нього покладений обов'язок сплачувати земельний податок у встановленому законодавством порядку.
Стосовно посилань позивача на договір купівлі-продажу № 3927 від 18.06.2013, за яким відповідач повинен відшкодувати належну ПАТ "ДМЗ" суму витрат з відшкодування податку, суд першої інстанції вказав наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору (ст. 636 Цивільного кодексу України).
Так, договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3927 від 18.06.2013 містить елементи договору на користь третьої особи, а саме - зобов'язання щодо відшкодування податку на землю на користь ПАТ "ДМЗ". Водночас, такий обов'язок з відшкодування податку на землю за вказаним договором купівлі-продажу був покладений на іншу особу - ТОВ "Техкомлект", а не на ПАТ "БТА Банк". Будь-яких інших доказів, які б свідчили про перехід зобов'язань щодо відшкодування ПАТ "БТА Банк" позивачу земельного податку, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції позивачем подано не було. Також, не було надано договір купівлі-продажу № 446 від 19.06.2013, за яким ПАТ "БТА Банк" набуло право власності на вказаний об'єкт нерухомості від ТОВ "Техкомлект".
Отже, як вбачається з матеріалів справи, відносини між ПАТ "ДМЗ" (землекористувачем) та ПАТ "БТА Банк" стосовно користування земельною ділянкою не були оформлені належним чином, окремого договору користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт нерухомості ПАТ "БТА Банк", сторони не уклали.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, оскільки позивач не надав доказів, які підтверджують виникнення у ПАТ "БТА Банк" обов'язку відшкодувати ПАТ "ДМЗ" земельний податок за земельну ділянку у розмірі 1 889,1 кв.м., а за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 3927 від 18.06.2013, на який посилається позивач, такий обов'язок виник у іншої особи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку у сумі 75 092,39 грн. є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.
Звертаючись із вказаним позовом, АТ «ДМЗ» просило відшкодувати йому за рахунок відповідача, який є новим власником нерухомого майна, розташованого на переданій позивачу у користування земельній ділянці, збитки, у розмірі сплаченого позивачем земельного податку з посиланням на положення ст. 22, 623, 377 ЦК України, ст.ст. 120, 125, 126 ЗК України та ст. 224 ГК України.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, викладено у статті 120 Земельного кодексу України.
Частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Виходячи зі змісту статті 120 Земельного кодексу України, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Водночас виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Як зазначалось вище, платником земельного податку, є власник землі - ПАТ "ДМЗ" - у порядку, передбаченому податковим законодавством, а у матеріалах справи відсутні докази переходу до ПАТ "БТА Банк", як до набувача права власності на об'єкти нерухомості, права користування земельною ділянкою від попереднього власника (користувача землі) (відсутній договір оренди землі).
До апеляційної скарги позивач просив додати договір купівлі-продажу від 28.04.2010, укладений між АТ «ДМЗ» та ТОВ "Промислові енергетичні системи", посвідчений 28.04.2010 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №659.
Позивач звертає увагу, що відповідно до п. 5.1 договору купівлі продажу сторони домовились, що покупець відшкодовує продавцю витрати, пов'язані із сплатою земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться відчужуване майно. Період, за який здійснюється відшкодування, починається з моменту підписання акту приймання-передачі та закінчується моментом державної реєстрації укладеного покупцем договору на оренду зазначеної вище земельної ділянки. До відшкодування підлягає тільки фактично сплачений продавцем земельний податок за вказаний період, згідно погодженого розрахунку, наданого продавцем. У разі відчуження покупцем майна придбаного за цим договором, до оформлення відповідного договору оренди земельної ділянки, покупець зобов'язаний включити у новий договір купівлі-продажу умови щодо переходу до нового покупця зобов'язань, передбачених цим пунктом, а саме щодо відшкодування першому продавцю витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться відчужуване майно.
Разом з тим, обґрунтовуючи поважність причин неподання вказаного договору до суду першої інстанції апелянт зазначає, що, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи, його було позбавлено права на усне слухання, яке покликане захистити учасників процесу від здійснення правосуддя без публічного контролю.
Проте, колегія суддів відмовляє у прийнятті доданого апелянтом договору купівлі-продажу від 24.02.2011, виходячи з наступного.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 повідомлено сторін, що подання ними клопотань, заяв, пояснень, додаткових письмових доказів, висновків експертів може бути здійснене до суду у строк до 20.05.2018.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила, що позивач не скористався своїм правом подати дадаткові письмові докази до суду першої інстанції.
Згідно із п. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Однак, суд апеляційної інстанції вказує, що апелянт не надав поважні причини та докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Більш того, колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять доказів укладення ТОВ "Промислові енергетичні системи" договору на оренду земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0076) по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі.
Отже, хоча до відповідача і перейшло право власності на об'єкт нерухомості, проте, між землекористувачем, яким є позивач та попереднім власником нерухомого майна договірні відносини на право користування земельною ділянкою оформлені не були, а відповідно суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що автоматичного переходу права користування на частину земельної ділянки, на якій розміщені ці об'єкти нерухомості, від попереднього власника до ПАТ "БТА Банк" не відбулось.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів того, що попередній власник земельної ділянки набув права користування нею, суд першої інстанції вірно відхилив, як безпідставні, доводи позивача про те, що відповідач в силу ст. 120 Земельного кодексу України, є новим землекористувачем частини земельної ділянки, на якій знаходяться набуті на праві власності об'єкти нерухомості.
Доказів оформлення окремого договору користування земельною ділянкою, або компенсації витрат, пов'язаних зі сплатою земельного податку, між АТ "ДМЗ", як землекористувачем та відповідачем, як новим власником нерухомого майна у встановленому законом порядку, - матеріали справи не містять.
Проте, відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Таким чином, оскільки право відповідача щодо користування земельною ділянкою по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, не було зареєстроване в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та сторони не врегулювали спірні правовідносини, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обов'язку сплачувати (відшкодовувати) земельний податок у відповідача не виникло.
Згідно із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.
Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (статті 152 Земельного кодексу України).
За змістом ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначено у ст. 156 ЗК України, відповідно до якої власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки; е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі.
Проте, позивач не обґрунтував наявність підстав, з якими законодавство пов'язує виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування збитків землекористувачу, яким, у даному випадку, є позивач.
Суд апеляційної інстанції вказує, що позивач, у випадку ухилення відповідача від укладення договору стосовно компенсації витрат, пов'язаних зі сплатою земельного податку, не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом.
Також, колегія суддів зазначає, що у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №922/3412/17 вказано, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. З огляду на викладене відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №922/3412/17, від 23 травня 2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, не порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 75 092,39 грн. не підлягають задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Дніпровський Машинобудівний Завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі №910/3075/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі №910/3075/18 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-184 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі № 910/3075/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі № 910/3075/18 залишити без змін.
Матеріали справи №910/3075/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 05.02.2019.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Л.В. Чорна