вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"21" січня 2019 р. Справа№ 910/17278/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017
у справі № 910/17278/17 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»
про стягнення 22 000,14 грн
за відсутності представників учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (надалі - позивач, ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (надалі - відповідач, ПрАТ «Київський страховий дім») про стягнення страхового відшкодування у розмірі 22 000, 14 грн, яке підлягає виплаті в порядку регресу у зв'язку з виплатою страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування № 28-0101-16-00425 від 12.10.2016.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 у справі №910/17278/17 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 22 000,14 грн страхового відшкодування та 1600,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з обґрунтованості позовних вимог та наявності у позивача права вимагати в межах фактичних витрат стягнення страхового відшкодування на підставі положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування».
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ПрАТ «Київський страховий дім» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Також скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на неврахування судом норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; недотримання позивачем положень, зокрема, статті 35 цього закону, оскільки останній не виконав передбачених його нормами обов'язків, не запросив зацікавлених осіб, у тому числі відповідача та водія застрахованого транспортного засобу для участі в огляді застрахованого автомобіля; відсутність у розрахунку коефіцієнту фізичного зносу; позбавлення відповідача можливості з'ясувати причини та обставини настання ДТП, характеру пошкоджень, яких зазнав транспортний засіб, а також розмір заподіяної шкоди, що, на його думку, відповідно до статті 37 вказаного Закону, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Апелянт наголошував на безпідставності стягнення з нього повного розміру відшкодування без урахування сум податку та зносу; відсутності у матеріалах справи доказів проведення відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу; неврахування встановленого обмеження при виплаті страхового відшкодування, сумою страхової виплати на відновлення з урахуванням зносу, а не сумою, що відповідає ліміту відповідальності; відсутності висновку про експертну оцінку майна щодо вартості відновлювального ремонту; на тому що, наданий позивачем розрахунок не є доказом вартості відновлювального ремонту згідно з законодавством.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 апеляційну скаргу ПрАТ «Київський страховий дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 у справі № 910/17278/17 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду 13.02.2018 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.
Згідно з п. 8 Перехідних положень ГПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
25.06.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд, ідентифікаційний код 42262953.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Указом Президента України №295/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів», відповідно до підпункту 7 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 1 частини другої статті 53, частини третьої статті 82 і пункту 40 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 11 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» сформовано склад Північного апеляційного господарського суду шляхом переведення суддів.
Рішенням зборів суддів Північного апеляційного господарського суду №1 від 02.10.2018 визначено днем початку роботи Північного апеляційного господарського суду 3 жовтня 2018 року, про що в газеті «Голос України» №185 (6940) 03.10.2018 опубліковано відповідне повідомлення. Відтак, в силу приписів ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.
Приписами ч. 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018, на виконання п. 4 розділу ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 20.09.2018 №475, справу №910/17278/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2018 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2018 апеляційну скаргу ПрАТ «Київський страховий дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 у справі № 910/17278/17 прийнято до провадження. Поновлено ПрАТ «Київський страховий дім» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 у справі № 910/17278/17, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено її розгляд на 21.01.2019. Позивачу надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 у справі № 910/17278/17 зупинено.
Позивач, наданим йому ст. 263 ГПК України правом не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У судове засідання 21.01.2019 сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.
21.01.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим ухвалене у справі №910/17278/17 рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 має бути залишено без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.10.2016 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (позивач) та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0101-16-00425 від 12.10.2016, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «BMW», державний номер НОМЕР_1.
В даному договорі зазначено, що вигодонабувачем є ОСОБА_2; Строк дії договору: з 28.10.2016 по 27.10.2017.
З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2017 о 14 год. 30 хв. по провулку Радищева, 6 в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «BMW», державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Renault Magnum», державний номер НОМЕР_2 із напівпричепом «Krone, SDP 27» державний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4, цивільна відповідальність власника застрахована за полісом ОСЦПВВНТЗ № АК/1224778 у Приватному акціонерному товаристві «Київський страховий дім». При цьому, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Українська страхова група» автомобіль «BMW», державний номер НОМЕР_1.
17.01.2017 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 50, 52).
18.01.2017 страхувальник звернувся до позивача із заявою, в якій просив розрахувати страхове відшкодування за допомогою програмного забезпечення «Audatex» та провести оплату готівкою з каси (а.с.49).
18.01.2017 позивачем було складено Акт огляду пошкодженого транспортного засобу (а.с.32-45).
20.01.2017 позивачем за допомогою системи «Audatex» було складено ремонтну калькуляцію № ДККА-54812, згідно з якою вартість ремонту становила 22 000,14 грн, а також страховий акт № ДККА-54812 з розрахунком суми страхового відшкодування, розмір якого складає 22 000,14 грн (а.с.53,54).
23.01.2017 позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування у вищезазначеному розмірі, що підтверджується копією видаткового касового ордеру №35 від 23.01.2017 (а.с.55).
22.02.2017 Солом'янським районним судом міста Києва ухвалено постанову, згідно з якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, що сталося 11.01.2017 по провулку Радищева, 6 в місті Києві, за участю автомобіля «BMW», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «Renault Magnum», державний номер НОМЕР_2 із напівпричепом «Krone, SDP 27» державний номер НОМЕР_3.
Позивач пропонував відповідачеві здійснити страхову виплату, направивши на його адресу заяву № 27580 від 29.03.2017, в якій просив відповідача здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 22 000, 14 грн. Зазначену заяву отримано відповідачем 31.03.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.57-59). Відповідач на вищезазначену заяву відповіді або заперечень не надав, суму страхового відшкодування не перерахував.
Враховуючи наведені обставини, позивач вважає неправомірною відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування в порядку регресу, у зв'язку з чим звернувся з даним позову до суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
У відповідності зі ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ремонтної калькуляції № ДККА-54812 від 20.01.2017 вартість ремонту автомобіля «BMW», державний номер НОМЕР_1 складає 22 000, 14 грн.
Пунктом 10.8 договору страхування передбачено право Страховика визначати розмір страхового відшкодування на підставі акту автотоварознавчої експертизи або самостійно на підставі довідкових матеріалів, у тому числі з використанням програмного забезпечення Audatex та Eurotax у випадку порушення страхувальником обов'язку щодо нерозпочинання ремонтно-відновлювальних робіт без письмової згоди Страховика щодо обраної СТО.
Як вже було встановлено раніше, 20.01.2017 позивачем за допомогою системи «Audatex» складено ремонтну калькуляцію № ДККА-54812 згідно з якою, вартість ремонту складає 22 000,14 грн. Цього ж дня позивачем складено страховий акт № ДККА-54812, та розрахунок суми страхового відшкодування на суму 22 000,14 грн. 23.01.2017 зазначена сума була виплачена позивачем страхувальнику у повному обсязі.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також, статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
Таким чином, колегія суддів вважає, що до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування перейшло й право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.
Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля НОМЕР_1 та автомобіля «Renault Magnum», державний номер НОМЕР_2 із напівпричепом «Krone, SDP 27» державний номер НОМЕР_3 (інший учасник ДТП), застрахована у Приватному акціонерному товариству «Київський страховий дім» за полісом № АК/1224778, водія зазначеного забезпеченого автомобіля у встановленому законом порядку визнано винним у вчиненні правопорушення згідно з постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 22.02.2017.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Згідно ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Пункту 38.2.3 статті 38.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Законом України «Про страхування» та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі №3-50гс15, яка прийнята з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України; а також в постановах Вищого господарського суду України від 01.02.2016 року у справі №910/6190/15-г, від 02.02.2016 року у справі №910/13155/15, від 02.02.2016 року у справі №910/25250/15, від 03.02.2016 року у справі №910/15485/15, від 04.02.2016 року у справі №910/14599/15.
Колегія суддів також враховує, що після здійснення страхової виплати на користь страхувальника, позивач звертався у встановленому законом порядку до відповідача із заявою № 27580 від 29.03.2017 про виплату страхового відшкодування у 22 000,14 грн та надіслав останньому пакет документів для її здійснення. Зазначені документи було отримано відповідачем, проте з невідомих причин відповідач не надав відповідь та не здійснив оплати.
При цьому, матеріали справи не містять доказів наявності будь-яких заперечень відповідача щодо порядку виплати страхового відшкодування, відсутності законних підстав для її виплати, зменшення розміру виплати, або необхідність врахування інших обставин, таких як фізичний знос та податки, або незапрошення для спільного проведення огляду пошкодженого ТЗ тощо.
Враховуючи наведені положення законодавства, а також беручи до уваги встановлені у даній справі обставини та докази, колегія суддів вважає, правильним висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення суми виплаченого позивачем страхового відшкодування в розмірі 22 000,14 грн в порядку регресу з відповідача.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що доводи скаржника щодо незастосування позивачем та судом відповідних положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не запрошення на огляд пошкодження ТЗ, неправильно розрахованої вартості страхового відшкодування тощо, зводяться, фактично, до незгоди відповідача з порядком та сумою виплаченого позивачем страхового відшкодування на користь застрахованої особи.
Зазначені доводи відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, виходячи з наступного.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 42 ГПК України визначено широке коло прав учасника справи, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов до суду першої інстанції, або подання будь-яких заперечень, клопотань або пояснень щодо суті вимог, хоча повідомлявся належним чином місцевим господарським судом про час та місце розгляду справи, отримав копію позовною заяви з доданими до неї документами.
Згідно з ч.ч. 4, 9 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Посилання відповідача на неможливість взяти участь у судовому засіданні 26.10.2017 з об'єктивних причин, колегією суддів відхиляються, оскільки спростовуються матеріалами справи, а будь-яких доказів на підтвердження наведених відповідачем обставин, якими він обґрунтовує відсутність свого представника, до суду апеляційної інстанції не подано.
Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що двічі судом першої інстанції вживалися заходи щодо надання можливості відповідачеві надати відзив та обґрунтовані заперечення на позов (а.с.1, 2; 146, 147), однак вимоги ухвал відповідачем не було виконано без повідомлення причин.
В даному контексті колегія суддів звертає увагу на вимоги ч. 1 ст. 43 ГПК України, відповідно до яких учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
В силу вимог ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Щодо поданого скаржником до суду апеляційної інстанції розрахунку
№ 73/33.12.17 від 14.06.2017 оцінювача щодо визначення проценту експлуатаційного зношування у розмірі 0,5777, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи наведені вище обставини та приписи ч.3 ст. 269 ГПК України, оскільки скаржником не надано належних та допустимих доказів неможливості подання вказаного документу до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для його прийняття у якості доказу.
Отже, на переконання колегії, суд першої інстанції правильно визначив правову природу відносин та правомірно зазначив норми права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, визнавши позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом з тим, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 23.11.2017 у справі №910/17278/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги фактично є аналогічними наведеним у позові та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду не спростовують. У зв'язку з цим, оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 у справі №910/17278/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 у справі №910/17278/17 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 у справі № 910/17278/17.
4. Матеріали справи № 910/17278/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.02.2019.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська